Реформування міжбюджетних відносин в Україні

За умов становлення самостійної бюджетної системи та вдосконален­ня організаційних засад її функціонування, формування власної моделі міжбюджетних відносин відбувалося не завжди послідовно і раціональ­но, без урахування обраних пріоритетів розвитку українського суспіль­ства.

Починаючи з 2001 р. в Україні проводиться міжбюджетна реформа, яка була започаткована прийняттям і реалізацією постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, субвенцій та коштів, що передаються до бюджету вищого рівня) та нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів на 2001 рік" від 29 грудня 2000 р. Згідно з цією постановою докорінно змінився порядок бюджетного пла­нування. Так, були запроваджені формульні розрахунки при визначен­ні обсягів доходів і нормативні методи у плануванні видатків місцевих бюджетів, а також елементи фінансового вирівнювання. Як засвідчив досвід, такий порядок дав можливість гарантувати адміністративно-тери­торіальним одиницям середній рівень доходів і середній обсяг видатків (у розрахунку на одну особу наявного населення) за рахунок коштів міс­цевих бюджетів, що має поступово зменшити територіальні відмінності у рівнях надання суспільних послуг громадянам.

Важливу роль у процесі вдосконалення міжбюджетних відносин віді­грало прийняття 21 червня 2001 р. Бюджетного кодексу України. Основ­ні надбання кодексу, що позитивно вплинули на подальше проведення міжбюджетної реформи, полягали:

— у розмежуванні видатків між бюджетами різних рівнів та видів;

— закріпленні на постійній основі дохідних джерел за державним і місцевими бюджетами;

— зміцненні самостійності місцевих бюджетів;

— встановленні заінтересованості у збільшенні надходжень до бю­джетів та ефективному використанні бюджетних коштів;

— запровадженні прозорої процедури міжбюджетних відносин;

— систематизації видів бюджетних трансфертів і засад їх надання;

— встановленні формульного підходу до розрахунку міжбюджетних трансфертів — дотацій вирівнювання місцевим бюджетам;

— застосуванні механізму вирівнювання видатків місцевих бюджетів;

— фінансуванні соціальних програм за допомогою цільових субвенцій.

Не відкидаючи беззастережні позитивні наслідки реформи міжбюджетних відносин, треба зазначити, що загалом в Україні спостерігаєть­ся процес посилення централізації бюджетного планування, яке у нас проводиться переважно на загальнодержавному рівні, адже розра­хунки державного і близько 700 місцевих бюджетів проводить Міністер­ство фінансів України. А Бюджетний кодекс залишає для такого склад­ного і відповідального процесу, як розробка і прийняття місцевих бю­джетів, лише близько місяця після офіційного опублікування Закону про державний бюджет України. Зрозуміло, що про обґрунтованість і реальність бюджету, складеного в такий нетривалий час, не завжди до­водиться говорити.

За сучасних умов істотною вадою бюджетної практики стала відсут­ність безпосередньої взаємообумовленості зв'язку, між соціально-еко­номічним і бюджетним плануванням. Процеси, які раніше були тісно пов'язані між собою, нині виявилися абсолютно непотрібними і відо­кремленими одне від одного. Разом із запровадженням централізовано­го порядку визначення обсягів місцевих бюджетів спостерігаємо пара­доксальну ситуацію, коли програми розвитку адміністративно-територіальних одиниць, їх практичне втілення і загалом соціально-економіч­на ситуація на місцях ніяким чином не впливають на визначення об­сягів місцевих бюджетів, які є, за чинним законодавством, фінансовим планом органів місцевого самоврядування, а отже, функціонування і розвитку певної території. Подолання зазначених недоліків, а також подальше вдосконалення діючого порядку розрахунку дотацій вирівню­вання з урахуванням здобутків світового досвіду, на наш погляд, сприя­тиме формуванню бюджетної системи, яка б відповідала потребам рин­кових перетворень.

З метою подальшого вдосконалення міжбюджетних відносин по­трібно:

— проводити чітке розмежування повноважень між органами держав­ної влади і місцевим самоврядуванням, відповідно до якого має здій­снюватися розмежування фінансових ресурсів;

— забезпечувати органи місцевого самоврядування бюджетними ре­сурсами, достатніми для виконання делегованих повноважень держав­ної влади;

— формувати сприятливі умови для нарощування власної дохідної бази місцевих бюджетів, як основного джерела фінансування власних повноважень;

— розробляти механізм компенсації втрат власних доходів місцевих бюджетів, які виникають у зв'язку з наданими державою пільгами за податкам та іншими платежами;

— відновлювати механізм надання додаткових дотацій місцевим бю­джетам за перевиконання запланованих показників загального фонду державного бюджету, в якому слід враховувати виконання вказаних по­казників на рівні окремого місцевого бюджету, а не області загалом;

— законодавче визначати порядок коригування власної дохідної ба­зи місцевих бюджетів і встановлювати перелік чинників, які можуть при цьому бути враховані;

— під час розрахунку бюджетних трансфертів враховувати сформо­вану мережу бюджетних установ, а також стан об'єктів соціально-куль­турної сфери;

— під час визначення обсягів видатків місцевих бюджетів ширше застосовувати коригуючі коефіцієнти з метою врахування місцевої спе­цифіки;

— законодавче визначати на кожний бюджетний рік перелік депре­сивних територій з метою проведення ефективного фінансового вирів­нювання;

— розробляти дієвий механізм стимулювання регіонів-донорів дер­жавної скарбниці;

— у процесі бюджетного регулювання поступово переходити до оці­нювання податкової бази територій, як сукупності об'єктів, що підляга­ють оподаткуванню;

— створювати прозорий і зрозумілий механізм визначення обсягів субвенцій місцевим бюджетам із державного бюджету.