Принципи прогнозування виробництва

Прогноз – це судження про ймовірні стани процесів на визначені моменти часу (це наукове дослідження майбутнього). Відомі логічні формули: передбачення – «буде»; прогнозування – «можливо буде»; планування – «повинно бути».

Прогнозування є аналітичною роботою щодо модельного уявлення майбутнього, є своєрідною формою пізнання закономірностей розвитку системи відношень й інтересів та можливостей діяльності об’єкта. Призначене озброїти менеджмент новими знаннями щодо об’єктивних закономірностей розвитку процесів і можливостей виробництва.

Прогнозування розвитку виробництва - це наукове обґрунтування можливих кількісних і якісних змін його стану (рівня розвитку в цілому, окремих його видів, складових та системи відносин) у майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану. За його результатами формулюють цілі та ставлять планові задачі, оцінюють ризики, обґрунтовують стратегії розвитку технологій, нової техніки, виробничого потенціалу, способів організації виробництва.

Завдання прогнозування: а) аналіз соціальних, економічних й науково-технічних процесів і тенденцій; б) форм соціально-економічних відносин та зв’язків; в) оцінки можливих викликів екологічного, технологічного, економічного, соціального, політичного, релігійного характеру у майбутньому; г) передбачення структурних змін ринку та його сегментів; д) визначення фаз розвитку життєвих циклів (ЖЦ) підприємства та складових його потенціалу; е) формування сценарію майбутнього; є) передбачення можливих цінностей та інтересів інтегруючих суб’єктів; ж) формулювання критеріїв ефективності майбутнього; з) виявлення можливих альтернатив розвитку власного виробництва та конкуруючих суб’єктів.

Прогнозування базується на певних принципах:

· цілеспрямованості – визначення предмету, об’єкту та мети прогнозу;

· системності – уявлення об’єкта як системи та елемента більше складної системи;

· об’єктивності – всебічний облік дії об’єктивних законів розвитку суспільства;

· багаторівневості – опис процесів за їхньою ієрархією;

· адекватності закономірностям розвитку – визначення стійких взаємозв’язків і тенденцій розвитку об’єкта;

· невизначеності – прогнозні оцінки майбутнього мають ймовірнісний характер;

· альтернативності – виявлення можливих шляхів розвитку об’єкта, різноманітних взаємозв’язків процесів.

При прогнозуванні використовують різні види прогнозів:

· за часом (лагом, горизонтом) розрізняють короткострокові, середньострокові та довгострокові прогнози. Строк прогнозу залежить від мети (замовлення), тривалості ЖЦ технології та засобів виробництва, екологічної та демографічної ситуації тощо;

· за цілями прогнози поділяють на аналітичні, прогнози застереження, нормативні та функціональні прогнози.

Аналітичний прогноз – це комплексне дослідження впливу сучасних тенденцій на майбутній стан організації виробництва, а також його впливу на соціально-економічне та екологічне середовище. Визначаються проблемні та кризові ситуації як зовнішнього середовища, так і в підприємстві.

За прогнозом-застереженням визначають несприятливі та кризові наслідки тенденцій розвитку виробництва, що склались.

За нормативним прогнозом обґрунтовують рекомендації щодо досягнення бажаного стану виробництва у майбутньому та окреслюють заходи (шляхи) досягнення нормативного рівня.

За функціональним прогнозом визначають області можливостей системного розвитку виробництва за напрямками (маркетинг, менеджмент, технологія, техніка, зайнятість тощо) та формами відносин у майбутньому.

Залежно від джерел інформації, технології її обробки використовують інструментальні методи прогнозування: фактографічні та евристичні.

Інструментальні методи (екстраполяції, математичних функцій, кореляційно-регресійного аналізу, математичного програмування, балансові рівняння) базуються на об’єктивних даних.

Метод екстраполяції базується на припущенні про незмінність дії факторів, що склались, тобто поширення закономірностей розвитку об’єкта в минулому на його майбутнє.

Метод функцій базується на використанні математичних функцій, які підбирають для моделювання тенденцій розвитку з врахуванням ефекту автокореляції.

Метод кореляційно-регресійного аналізу полягає в побудові регресійних рівнянь, які визначають вид статистичного зв’язку та його щільність між результативним та факторними показниками.

Методи оптимізації базуються на аналізі можливих факторів, дія яких забезпечить оптимальний розвиток виробництва.

До інтуітивних відносять експертні методи й «мозкової атаки», а до аналітичних – методи морфологічного аналізу, побудови «дерева цілей», інформаційного моделювання.

Експертні методи використовують при недоліку інформації для прогнозування. Використовують індивідуальні й групові експертні оцінки. Індивідуальні оцінки експерта незалежні від оцінок інших. Групові оцінки базуються на колективній роботі експертів і одержанні узагальнюючі оцінки групи експертів залучають до прогнозів певних процесів.

Метод «мозкової атаки», як різновид методу групових експертних оцінок, полягає у проведенні дискусії («мозкової атаки») для вирішення поставленого завдання.

Метод морфологічного аналізу ґрунтується на дослідженні всіх можливих комбінацій варіантів розвитку об’єкту, використовуючи спосіб «переміщення» за часом стадій ЖЦ його складових та циклічність їх розвитку.

За методом «дерева цілей» головну мету декомпозують на підцілі, функції, задачі, ресурси, джерела ресурсів, а оцінки експертів використовують у якості апріорних ймовірностей способів досягнення мети.

Метод інформаційного моделювання базується на документальній інформації щодо можливостей розвитку об’єкта.

У прогнозуванні розвитку підприємств також результати патентної експертизи, аналогії та інші.

Прогнозування проводять за етапами: визначення мети та предмету прогнозування; збір та аналіз інформації; аналіз генетичного розвитку процесів; вибір методів прогнозування; формалізація процесів; моделювання процесів; аналіз прогнозних оцінок та відбір варіантів прогнозів; інтерпретація прогнозу.

Прогноз є базою для аналітичного етапу планування.

Планування виробництва

Цільова орієнтація факторів виробництва потребує певних форм і методів їхнього сполучення, що досягається плануванням виробничо-господарської діяльності.

Під плануванням розуміють аналітичну роботу по обґрунтуванню програм розвитку (заходів) технологічного, технічного, організаційного, економічного, соціального, екологічного й правового забезпечення, а також визначенню показників вироблення й реалізації продукції, необхідних ресурсів.

Застосовують стратегічне, довгострокове, короткострокове, поточне й оперативне планування.

Стратегічне планування – це засіб реалізації загальної стратегії підприємства, воно спрямовано на пошук (формування) необхідних ресурсів та шляхів досягнення цілей, що виходять із прийнятої в процесі планування стратегії розвитку. Тривалість планування (10 – 15 років) залежить від періодичності оновлення основних виробничих фондів, кардинальних технологічних змін, нових цінностей та уподобань населення тощо.

Стратегічний план деталізується задачами довгострокового планування до 5-ти років. Стратегія розвитку уточнюється (корегується) з врахуванням тенденцій розвитку зовнішнього середовища та можливостей підприємства. Результатом панування є система планів з реалізації, виробництва, витрат, фінансів і т.д.

На основі цих планів реалізується короткострокове планування (1-3 роки), за яким планові показники першого року деталізуються й корегуються щоквартально, а другого та третього року – кожні півроку або щорічно. Це робиться для того, щоб показники найбільш повнішне відзеркалювали очікувані зміни в середовищі (екологія, економіка, політика, технологія, техніка, конкуренція тощо).

Поточне планування (до 1 року) враховує динамічність життя і перш за все тенденції попиту та пропозиції, пов’язуються задачі різних служб підприємства. Показники розраховуються за рік з «розбивкою» по кварталам. Для перших трьох місяців встановлюють їх як директивні, а в наступних 9 місяцях їх корегують. План деталізується щодо процесів виробництва, номенклатури, руху продукції та матеріалів, витрат виробництва й собівартості продукції, перерозподілу ресурсів тощо.

Координація дій служб підприємства у часі визначається за оперативним (календарним) плануванням (до 10 днів). За змістом це програми руху продуктів та факторів виробництва з визначеними датами й службами у відповідності до технології. Календарне планування визначає дати початку і закінчення робіт у цехах, час передачі продукції іншим цехам. План конкретизують за номенклатурою робіт і виконавцям на тиждень, п'ятиденку, добу, робочу зміну, годину.

Планові розрахунки базуються на нормах та нормативах: нормах витрат матеріалів на одиницю продукції; нормах використання виробничих потужностей; нормах технологічних, внутрішньоцехових і міжцехових заділів; нормах запасів; нормативах тривалості виробничого циклу, розміру партій; періодичності запуску продукції. Складаються планові завдання для ділянок, змін і бригад: на місяць, декаду, тиждень, зміну

Список літератури.

1. ГОСПОДАРСЬКИЙ кодекс України / Уклад. М. Бойцова. – Х.: Фактор, 2003. – 260 с.

2. ЗАКОН УКРАЇНИ “ Про оплату праці “/ Закони України, том 8. – К.: Ін-т законодавства, 1997. – С. 210 – 218

3. БОЙЧИК І.М. Економіка підприємства. Навч.посібник. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.

4. ВОЛКОВ О.И, СКЛЯРЕНКО В.К. Экономика предприятия: Курс лекций. – М.: ИНФРА. – М. 2003. – 280 с.

5. ГЕРАСИМЧУК В.Г. Економіка та організація виробництва: Підручник – К.: Знання, 2007. – 678 с.

1. Підприємництво. Навчальний посібник–К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 616 с.

7. ЕКОНОМІКА ТРАНСПОРТУ. Навчальний посібник. – К.: КДАВТ, КМУЦА, 1999. – 254 с.

8. ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

9. ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА: Учеб. посібник /Під общ. ред. Мельника Л.Г. - Суми: ИТД «Університетська книга»: 2003. - 638 с.

10. ЭКОНОМИКА: Учебник / Под. ред. А.С.Булатова – М.: Издательство БЕК, 1996. – 632 с.

11. КУРОЧКИН А.С. Організація виробництва: Учеб. посібник. – К.: МАУП, 2001. – 216 с.

12.БОЙЧИК І.М., ХОРІВ П.С., ХОПЧАН М.І. Економіка підприємства. – Львів: «Сполом». – 1998. – 212 с.

13.ГОРОДЕЦЬКА Л.О. Економіка праці. Модуль 1. Курс лекцій. – К.:НАУ, 2005. – 116 с.

15.ГОРОДЕЦЬКА Л.О. Економіка праці. Модуль 2. Курс лекцій. – К.:НАУ, 2006. – 80 с.

16.ДАНІЛОВ О.Д. ФЛІССАК Н.П. Податки в Україні. Навч. посібник. – К.: Укр ІНТЕІ 2003. – 348 с.

1. КЕЙЛЕР В.А. Экономика предприятия: Курс лекций. – М.: ИНФРА – М; Новосибирск: НГАЭ и У «Сибирские соглашения», 2003. – 129 с.
2. КУЛАЕВ Ю.Ф. Економика гражданской авиации Украины. Монография. – К.: Издательство «Феникс», 2004. – 667 с.

19.КУЛАЕВ Ю.Ф Экономика предприятий: Конспект лекций. – К.: КМУЦА, 1998.- 140 с.

20.ЛИТВИНЕНКО Я.В. Сучасна політика ціноутворення: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2001. – 152 с.

21.СЕЛЕЗНЁВ В.В. Основы рыночной экономики Украины: Учебн. пособие. – К.:А.С.К.,1999.-544 с.

22.Экономика предприятия. Учебное пособие/Под общ.ред. д.э.н., проф.Л.Г.Мельника. – 2-е изд., испр. – Сумы: ИТД „Университетская книга”, 2003. – 638 с.