Міністерство освіти і науки України. 1. Циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу – розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них

1. Циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу – розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них

2. головна причина спаду – це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів

3. цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей

4. цикл – результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні спричиняють піднесення виробництва

5. циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво

6. причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропозицією.

3.Середні,малі цикли,довгі хвилі

Для коротких циклів на відміну від циклів середньої тривалості матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні), кризи або відбуватись за їх відсутності.

Довгі цикли (хвилі). Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині ХІХ ст.

Висхідна фаза довгого циклу -це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 20 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні тривалого загального піднесення ринкової конюктури.

Спадна фаза довгого циклу -це період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи, який триває 20-25 р. Для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, що адекватні технологічному оновленню.

Економічна наука посилено і не без успіху шукає шляхи і методи нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на соціально-економічний розвиток суспільства.

Тема 4.4.Зайнятість,безробіття та інфляція.

1.Зайнятість населення,її види та показники.

2.Безробіття-суть,види,показники,форми.

3.Державна політика у сфері зайнятості.

4.Інфляція-суть,причини та види. соціально-економічні наслідки інфляції.

1. Народонаселення та поняття трудових ресурсів.

2. Відтворення робочої сили та проблеми зайнятості населення в сучасних умовах.

3. Безробіття: суть, причини і форми.

4. Соціальний захист населення.

Економічні терміни та категорії: народонаселення, трудові ресурси, зайнятість, робоча сила, безробіття, технологічне безробіття, структурне безробіття, економічне безробіття, молодіжне безробіття, фрикційне безробіття, циклічне безробіття, часткова зайнятість, застійне безробіття, макроекономічна рівновага, попит на робочу силу, пропозиція робочої сили, відтворення робочої сили, робоча сила як товар, ринок робочої сили, сукупний працівник, трудовий потенціал, компенсації, профорієнтація, ротація, сегментація, інфляція.

–1–

В даному питанні необхідно звернути увагу на поняття народонаселення, як економічної категорії, що має суттєвий вплив на характер та зміст функціонування всієї господарської системи в цілому.

Народонаселення — це сукупність людей, що здійснюють свою життєдіяльність в межах певних соціальних спільностей (людства взагалі, окремих країн чи регіонів, крупних поселень). Одночасно соціально—економічні аспекти демографічних процесів є об'єктом дослідження економічної теорії, яка вивчає динаміку народонаселення тієї чи іншої країни у тісному зв’язку з проблемами трудових ресурсів.

Під трудовими ресурсами розуміють ту частину населення країни, що володіє сукупністю фізичних та духовних здібностей, загальноосвітніми та професійними знаннями для праці в народному господарстві, це — найважливіший елемент трудового потенціалу країни. При цьому зміна чисельності трудових ресурсів безпосередньо визначається народжуваністю та смертністю населення, терміном навчання, співвідношенням чисельності осіб, що вступають до працездатного та переходять до пенсійного віку. Для сучасного стану розвитку суспільства характерною тенденцією структурних змін в складі трудових ресурсів є збільшення питомої ваги зайнятих в невиробничій сфері, що свідчить про підвищення ефективності виробництва. Тому планування використання трудових ресурсів переслідує мету забезпечити їхню відповідність потребам економіки як в кількісному, так і в якісному відношенні.

–2–

Необхідно звернути увагу на те, що структура робочої сили визначається структурою народного господарства, ступенем розвитку й проникнення науки у виробництво, процесами комбінування і спеціалізації праці тощо. Робоча сила — це категорія, що безперервно розвивається. Разом з появою нових галузей народного господарства, спеціальностей і сфер діяльності. При цьому відбувається взаємне збагачення спеціальностей виникнення професій, що мають універсальне значення, посилення зв'язків між наукою і виробництвом. Широкий розвиток світових господарських зв'язків як наслідок відкритості ринкових економік також суттєво впливає на інтеграційні процеси в структурі робочої сили суспільства.

Основними тенденціями розвитку, або ж відтворення робочої сили є підвищення й удосконалення її загальноосвітнього і загальнокультурного рівня, професійно—кваліфікаційної підготовки, підвищення продуктивності праці, інтелектуалізація праці, підвищення ролі інженерної підготовки та економічних знань.

Умовою реалізації кожним окремим працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана з задоволенням особистих та суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона проявляється через систему економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів існування. Треба розрізняти поняття повної зайнятості, що означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих. хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. При цьому слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства; професійно-кваліфікаційна структура робочої сили; кількісна і якісна відповідність роботи і робітника і т.ін.

Особливу увагу треба звернути на те, що перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні.

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально—економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулюванні створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості в нашій країні передбачено комплекс державних заходів, серед яких найважливішими є: 1)інвестиційні та податкові заходи; 2)забезпечення прав і інтересів працівників; 3)проведення аналітичних та наукових досліджень економічної кон'юнктури; 4)регулювання зовнішньоекономічної діяльності; 5)сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць і т. ін.

–3–

Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства.

. Але всі виходять із того. що безробіття — це незайнятість у виробництві та невиробничій сфері працездатного населення, що бажає мати роботу. Розрізняють декілька форм безробіття:

1. Фрикційну форму трудового резерву, що є нормою для процесу суспільного відтворення і не суперечить принципу повної зайнятості. Фрикційне безробіття обумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і розрізняється за своєю тривалістю.

2. Хронічне безробіття. В міжнародній практиці особливу увагу надають довгостроковому безробіттю (звичайно 12 місяців і більше), яке переходить в хронічне і для якого притаманна нерегулярність занять у частини громадян, падіння їх життєвого рівня. Хронічне безробіття пов’язане з втратою навичок до праці, а нерідко — з розпадом соціально—психологічних підвалин особистості.

3. Структурне безробіття. Виникає звичайно на основі науково-технічних зрушень, в наслідку яких робоча сила за своїми професійно—кваліфікаційними характеристиками перестає відповідати вимогам економіки і не може використовуватись.

4. Приховане безробіття. Ця форма безробіття виникає тоді, коли кількість працівників на виробничих ділянках перевищує об’єктивно необхідну.

5. Сезонне безробіття, що виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм тощо).

–4–

На даному етапі нашого суспільства значно зростатиме армія безробітних. Це вимагає від держави проведення активної соціальної політики на рівні держави та підприємств.

Соціальна політика — це комплекс соціально—економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т.ін.

Основними принципами проведення соціальної політики є:

1. Захист рівня життя шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації.

2. Надання допомоги найбіднішим сім'ям.

3. Надання допомоги на випадок безробіття.

4. Здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих.

5. Розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави.

За умов переходу України соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту лягає на державу та її виконавчі органи влади.

Щоб забезпечите такий захист необхідно насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки. Законодавчу основу програми соціального захисту населення закладено в Конституції України. Зокрема стаття 46 Основного Закону наголошує на тому, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право, згідно Конституції, гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. При цьому пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Питання для самоконтролю.

1. Поняття трудових ресурсів.

2. Суть зайнятості та її характеристика.

3. Види безробіття та його причини.

4. Соціальний захист населення.

Тема 4.5.Державне регулювання національної економіки.

1Основні форми державного регулювання.

2.Фіскальна політика держави,її функції.Податкова політика і податкова система.Види податків.

3.Державний борг-доходи і видатки.Бюджетний дефіцит,шляхи його подолання.

4.Державний борг-суть,види,причини виникнення.

Література Климко Г.Н. ОЕТ ст.591.Білик ст.250-260

1Основні форми державного регулювання.

Головною метою державного регулювання економіки є забезпечення економічної і соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави. З цього випливають конкретні завдання без виконання яких головної мети досягти не можна.Ці конкретні цілі до яких належить також удосконалення галузевої та регіональної структури господарства поліпшення стану довкілля нерозривні. У процесі ринкової трансформації економіки України найдоцільнішим є використання на практиці таких інструментів державного регулювання:

· Фіксальна політика

· Грошово-кредитна політика НБУ.

· Інвестиційна політика.

· Регулювання цін і валютного курсу.

· Державні замовлення (контракти).

Об єкти державного регулювання економіки – це сфери, галузі, економіки, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично або можуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, бо їх вирішення потрібне для нормального функціонування економіки та підтримання соціальної стабільності.

Держава через законодавчі та виконавчі органи намагається впливати на сферу підприємництва,інфраструктуру ринку,некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до націольнальної економічної політики.Класифікацію методів регулювання економіки за характером впливу на господарську діяльність її суб єктів показано у схемі (див.нижче).

Економічні регулятори, які використовує держава, класифікуються за такими видами:

· Прямий вплив на економіку – цілеспрямоване регулювання та система державнгих замовлень,

· Непрямий вплив на економіку – застосування бюджетно-податкових, грошово-кредитних,амортизаційних,валютних,митних,інвестиційних та інших регуляторів.

Співвідношення цих видів регулювання визначається конкретними обставинами,які властиві окремим етапам розвитку економіки чи окремим країнам.

Методи регулювання економіки

Адміністротивні	Економічні	Донорські	Протекціоністські
Організаційно-структурна перебудова	Податкова політика	Державні дотації	Захист від зовнішньої конкуренції
Плановий виробничий контракт з підприємством	Норми і нормативи	Податкові пільги	Квоти і ліцензії
Забезпечення палавними та природними ресурсами	Регулювання цін	Пільгові кредити	Сприяння розвитку національних науки,техніки та технологій
	Валютне регулювання
	Регулювання кооперації

Сучасне ринкове господарство характеризується стійкою участю держави в економічних і соціальних процесах держава залишається головним субєктом регулювання ринкової системи.

Держава виконує такі функції –

1. нейтралізація недосконалості ринкового механізму
2. регулює процес ціноутворення.
3. забезпечує населення суспільними благами (нац. оборона, охорона громадського порядку, державне управління, єдина енергетична система)
4. антимонопольне регулювання, всебічна підтримка конкуренції, створення умов для розвитку малого бізнесу
5. участь у перерозподілі прибутків.

Державне регулювання економікою – це система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого хаврактеру, що здіснюється правоздатними установами з метою стабілізації соціальної економічної системи.

ДРЕ виконує такі завдання –

1. стимулювання економічного росту.
2. регулювання зайнятості
3. заохочення прогресивних зрушень у галузевій та регіональній структурах
4. підтримка експорту

Субєктом ДРЕ виступають носії, виразники та виконавці господарських інтересів.

Обєктами ДРЕ є явища та умови соц. економічного життя, а саме – економічний цикл, структура господарства, умови нагромадження капіталу, зайнятість, грошовий обіг, ціни, умови конкуренції, зовнішньо економічні звязки.

Вищою формою ДРЕ є державне економічне програмування. Програми є звичайні і надзвичайні, звичайні на 5 років, надзвичайні розробляють в критичних ситуаціях (криза, безробіття, інфляція). Практично в усіх країна здійснюються цільові програми.

2.Фіскальна політика держави,її функції.Податкова політика і податкова система.Види податків.

Податки – це обов'язкові платежі в бюджет, які здійснюють фізичні та юридичні особи. З допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень в центральний державний бюджет і більше 70% — в місцевий.

Податки сплачуються з моменту розпаду первіснообщинного ладу і виникнення держави, але їх розгалужена система сформувалася лише при капіталізмі.

Виділяють прямі і непрямі податки. Прямі поділяються на реальні та особисті. До реальних відносять податки на землю, будинки, промислові, торгові, банківські установи та грошовий капітал. До особистих—податки на доходи фізичних та юридичних осіб (подохідний, помайновий, із спадщини, дарів тощо). До непрямих зараховують митні, а також акцизи.

Як головне джерело бюджетних надходжень податки виконують фіскальну і соціально—економічну функції (стимулювання економічного зростання, структурні реформи, забезпечення оборони країни, розвитку освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища, пенсійного забезпечення тощо).

Основними принципами побудови податкової системи є:

а) загальність;

б) стабільність;

в) обов’язковість;

г) соціальна справедливість.

В даному контексті особливого значення набуває фіскальна політика держави. Фіскальна політика — це зміни, які вносить уряд країни у розміри та умови оподаткування, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки.

Згідно а одним із постулатів кейнсіанської теорії уряд для досягнення повної зайнятості та зниження інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіскальну політику. В період економічного спаду проводиться стимулююча фіскальна політика, яка включає збільшення державних витрат або зниження податків, а найчастіше поєднуються обидва методи. Навпаки, якщо виникає загроза надлишкового попиту, що призводить до інфляції, то здійснюється стримуюча фіскальна політика. Вона включає скорочення державних витрат або збільшення податків.

Проведення дієвої фіскальної політики передбачає необхідність прийняття і здійснення законодавчими та виконавчими органами правильних і ефективних заходів. Стимулюючий характер фіскальної політики може бути малоефективним, якщо він послаблює інвестиційні процеси, а також коли зміна валютного курсу значно послаблює дієвість цієї політики.

3.Державний борг-доходи і видатки.Бюджетний дефіцит,шляхи його подолання.

4.Державний борг-суть,види,причини виникнення.

5.СВІТОВА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА.

Тема 5.1.Формування та закономірності розвитку світової економіки.

1. Передумови формування та розвитку світової економіки.

2.Міжнародний поділ праці,його форми. Інтернаціоналізація.

3.Розвиток світового ринку.

4.Сутність та основні етапи розвитку світової економіки,її сучасна структура

Тема 5.2. Суть і форми міжнародних економічних відносин.

1. Сучасні міжнародні економічні відносини

2.Міжнародна торгівля – основні напрями,показники.

3.Міжнародний рух капіталів.

4.Міжнародна міграція робочої сили

5.Міжнародні валютні відносини та міжнародна валютна система

Літературв Климко Г.Н. ОЕТ ст.503, 531-539.

Політична економія НМП ст.149-160.

1. Сучасні міжнародні економічні відносини

Міжнародні економічні відносини - це сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, політичної орієнтації країн та ін.

Міжнародні економічні відносини втілюються в життя через три рівні:

макрорівень - це міждержавні економічні відносини;

меторівень - це економічні зв'язки між регіонами, містами окремих країн на міжгалузевому рівні;

мікрорівень - це зовнішньо-економічна діяльність підприємств, фірм.

У систему МЕВ входять міжнародна торгівля, вивезення та ввезення капіталу міжнародна міграція робочої сили, науково технічне виробництво, валютно-фінансов відносини. В сучасних умовах жодна з країн не взмозі існувати без зовнішньої торгівлі та зовнішніх ринків.

Досвід свідчить, що ті країни котрі пішли по шляху розширення міжнародних господарських зв'язків, досягли і найбільших успіхів у економічному розвитку.

Міжнародні економічні відносини мають два аспекти:

1) кількісну характеристику, яка відображається у показниках об'єктів зовнішньої торгівлі, іноземних інвестицій, курсів валют.

2) якісна характеристика, яка відбивається в соціально-економічній природі зовнішньо-економічних зв'язків як міжнародних виробничих відносин.

Міжнародні економічні відносини - це внутрішні виробничі відносини, винесені за національні межі. Сьогодні в світі налічують три різновиди їх:

1) між країнами з розвиненими ринковими відносинами.

2) між країнами, що розвиваються.

3) між країнами з перехідною економікою.

МЕВ поділяються на три групи:

1) традиційні - виникла в глибокій давнині, це міжнародна торгівля.

2) стратегічні - це виробничо-інвестиційні зв'язки у формі спеціалізації та кооперування безпосередньо виробництва.

3) перехідні до стратегічних - вивіз капіталу, міжнародна інвестиційна діяльність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв'язки і міжнародні валютні відносини.

2.Міжнародна тогрівля та її економічні основи.

Міжнародна торгівля - це одна із сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу.

Зовнішня торгівля є засобом отримання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. На питання "чому країни торгують?" можна відповісти, що економічні ресурси розподілені між країнами світу нерівномірно, а також ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різних технологій або комбінацій ресурсів.

Зовнішньо-економічний оборот будь-якої країни складається з експорту й імпорту.

Експорт ( вивіз) - дана країна вивозить ту продукцію, витрати на виробництво якої нижчі за світові.

Імпорт ( ввіз) - країна ввозить товари, котрі їй необхідні, але виготовляти їй їх не вигідно. Купити дешевше ніж затрачатися на виробництво.

Співвідношення вартості експорту та імпорту за певний проміжок часу знаходить своє відображення у торговому балансі, який буває активним - коли вартість експорту перевищує вартість імпорту і пасивним (коли вартість імпорту перевищує вартість експорту).

В міжнародній торвгівлі зростають темпи експорту послуг у порівнянні з експортом товарів, об'єми торгівлі продукцією машинобудування високий ступінь монополізації ринків окремих товарів.

5.Міжнародні валютні відносини та міжнародна валютна система

Міжнародні валютні відносини - це сукупність економічних відносин, що складаються при функціонуванні валюти в світовому господарстві та обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних господ.

Об'єктивною основою валютної системи є товарне виробництво народна торгівля, рух капіталів та послуг.

Носієм міжнародних валютно-грошових відносин є світовий грошовий товар, у ролі якого вперше з'явилося золото, а пізніше кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки, депозити).

Міжнародна ліквідність - це сукупність усіх платіжних інтрументів, які використовуються в міжнародних розрахунках. Це золото, вільно конвертовані запаси держави та міжнародні гроші.

Валютний курс - це ціна грошової одинієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни.

Валютні ринки - це особлива сфера економічних відносин, пов'язана із здійсненням операцій (купівля, продаж, обмін) з іноземною валютою та платіжними документами в іноземних валютах (чеки, векселі).

Серед міжнародних валютно-фінансових організацій, які забезпечують функціонування валютної системи основним є Міжнародний Валютний фонд (МВФ), а також світовий банк та Європейський інвестиційний банк.

Тема 5.3. Економічні аспекти глобальних проблем

1.Причини виникнення і сутність глобальних проблем.

2.Глобальні проблеми у сфері відносин між країнами та шляхи їх вирішення.

3.Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства, шляхи їх вирішення.

4.Роль міжнародного співробітництва у розв’язанні глобальних проблем.

Література Політична економія НМП. Ст.163-166

С.Мочерний ОЕЗ ст.326-341

Климко Г.Н. Оет ст. 553-556.

1. Причини виникнення та сутність глобальних проблем.

. Поняття "глобальні проблеми" походить від франц. і означає "всезагальний" (той, що охоплює всю земну кулю).

Кожна проблема породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічного середовища, рівня прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого – специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності.

Найбільш загальною причиною загосрення глобальних проблем, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, є швидке зростання народонаселення в останні десятиріччя, або демографічеий вибух, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах

До 2100 року населення планети сягне 12-13 млрд чол.

Щоб прогодувати, одягнути, забезпечити житлом постійно зростаючу кількість населення, необхідно весь час нарощувати виробництво промисловості і сільськогосподарської продукції. Внаслідок цього поступово вичерпуються природні ресурси, підвищується температура на Землі, забруднюється навколишнє середовище.

Важливою причиною загострення глобальних проблем є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій.

Причиною загострення глобальних проблем є також швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів, що супроводжується скороченням с-г угідь, лісів, бурхливою автомобілізацію

Важливою причиною загострення глобальних проблем є також варварське, непродумане ставлення людини до природи виявляється у хижацькому вирубуванні лісів, знищенні річок, забрудненні прісної води. Надмірне використання шкідливих мінеральних добрив. Щороку в світі знищується 15 млн гектарів землі. Отже сутність глобальної проблеми можна визначити як комплекс зв'язків і відносин між соціальними системами, суспільством і природою в загальному планетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн. На одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних, кожної секунди вирубуються ліси плошею в футбольне поле.

З початку ХХ ст споживання прісної води зросло у 7 раз. Внаслідок надмірної загазованості отруйними хімічними речовинами, у кістках сучасної людини вміст свинцю більший у 50 разів.

Однією з соціальних причин загострення глобальних проблем є непродумана регіональна політика держав, відсутність економічного севуренітету республік, національної васності на свої природні ресурси, засоби виробництва.

2.Основні глобальні проблеми сучасності

3.Глобальні проблеми і шляхи їх розвязання людством.

Основними шляхами розвязання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем є;

- по-перше, швидкий розвиток і використання таких основних видів відновлювальної енергії, як сонячна та вітрова, океанічна та гідроенергія річок.

- по-друге, стуктурні зміни у використанні існуюих невідновлюваних видів енергії, а саме, зростання частки вугілля в енергобалансі і зменшення газу та нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їхня цінність для хімічної промисловості набагато більша,

- по-третє, необхідно створювати екологічно чисту вугільну енергетику, яка б працювала без викидів шкідливих газів.

- по-четверте, всі країни повинні розробити конкретні заходи щодо дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів, раціогального споживання енергії.

- по-пяте, слід вивчити запаси своїх ресупів з використанням досягнень НТР.

- по-шосте, країни, що розвиваються, повинні інтенсивно розвивати власне сировинне господарство, включаючи переробні галузі сировини. Для розвязання проблеми голоду у цих країнах треба розширювати обсяг посівних площ, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, ефективні добрива та засоби захисту рослин.

- по-сьоме, слід вести пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації.

- по-восьме, необхідно припинити вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечити раціональне лісокористування, коли кількість посаджених дерев значно перевищувала б кількість вирубаних.

- по-девяте, потрібно формувати в людей екологічний світогляд, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціаьні, ідеологічні, національні, кадрові питання як у межах окремих країн, так і на міжнаціональному рівні насамперед з погляду розвязання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем.

4.Роль міжнародного співробітництва у розв’язанні глобальних проблем.

Подолання проблем зубожіння і відсталості для більшості країн, що розвиваються, неможливе без міжнародного сприяння. Воно здійснюється, перш за все, по лінії офіційної допомоги з боку розвинутих країн у формі надання фінансових ресурсів.

Другим джерелом для подолання відсталості можуть бути іноземні приватні інвестиції. Проте результативність цих фінансових потоків значною мірою залежить від розробки і реалізації в цих країнах ефективних національних страгедій розвитку, що спиралися б, насамперед, на внутрішні економічні ресурси.

Під патронатом ряду міжнародних організацій – ЮНЕСКО, Міжнародної морської організації, всесвітньої метеорологічної організації – здійснюється багато наукових програм з метою дослідження ресурсного потенціалу Світового океану, його впливу на поолу та клімат. Міжнародна організація з охорони та використання морського дна розробляє конкретні заходи, повязані зі спостереження за діяльністю окремих країн щодо охорони світового океану, за обсягами виробництва, попитом і цінами на сировину, що добувається

Питання позитивного вирішення глобальних проблем, повязаних із загальнолюдською діяльністю в иій чи іншій конкретній сфері, залежить, головим чином, від ресурсного забезпечення програм, що розробляються міжнародними організаціями. За масштабністю і комплексністю завдань, які передбачається вирішити, на перше місце висуваються, з одного боку, щодо джерел таких ресурсів, можливості їх одержання та використання, а з іншого,- організації екоогічно безпечного розширеного відтворення суспілього виробництва в усіх країнах світу.

Екологічно безпечне розширене відтворення світової економіки означає, що нарощування обсягів виробництва супровожується прискореним розвитком технологій, які поступово поліпшуватиуть навколишнє середовище та якість життя людей на Землі.

Національні програми охорони природного навколишнього середовища будуть ефективними лише тоді, коли відповідатимуть міжнародним вимогам. Зараз організатором і кооординатором цієї діяльності виступає Організація Обєднаних Націй та її спеціалізовані організації

2. Міжнародне співробітництво у вирішенні загальнолюдських проблем збереження цивілізації

Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, збереження миру — найгостріша проблема, яка потребує невідклад­ного розв'язання. Людська цивілізація дійшла до такого стану, коли локальні міжнаціональні конфлікти без вживання ефективних за­побіжних заходів можуть перетворитися на глобальні й становити безпосередню загрозу життя на землі.

Гонка озброєнь у XX ст. набула небачених масштабів. Протягом століття світові воєнні витрати зросли більш як у ЗО разів. Якщо в період-між двома світовими війна­ми людство витрачало на воєнні цілі від 20 до 22 млрд дол. щорічно, то сьогодні ця сума перевищує 1 трлн дол.

У сферу світової військово-виробничої діяльності, за підрахунками експертів ООН, включено близько 50 млн чол., а у військових дослідженнях і створенні нової зброї зайнято від 400 до 500 тис. На ці цілі припадає 2/5 усіх витрат на науку.

Гонка озброєнь безпосередньо впливає на величину національ­ного багатства, на рівень життя населення. Утримання сучасних збройних сил і забезпечення їхніх потреб завдають величезної шкоди світовій економіці, посилюють диспропорції в її структурі, загос­трюють інші глобальні проблеми. Відвертання коштів на гонку оз­броєнь стало таким суттєвим, що під його впливом деформується механізм суспільного відтворення.

Гонка озброєнь — це також фактор забруднення природного навколишнього середовища, головними носіями якого виступають виробництво та випробування зброї масового ураження — ядер­ної, хімічної, бактеріологічної. Нині в світі нагромаджено близько 50 тис. різних ядерних боєзарядів. Крім того, що вони самі загро­жують людству, процес їхнього створення також несе в собі небез­пеку. Радіоактивні відходи, що потрапляють у навколишнє середо­вище, впливають на імунну систему людини, спричинюють різні захворювання. Наслідки аварії на ЧАЕС пряме підтвердження тому.

За цих умов вихід може бути лише один: спільне, відповідно організоване ядерне роззброєння, яке сприятиме зміцненню між­народної безпеки, звільненню необхідних для розв'язання інших глобальних проблем матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів.

Не випадково при започаткуванні Конференції 00Н з навко­лишнього середовища і розвитку (1992 р.) було висунуто пропози­цію про спрямування частини коштів, вивільнених завдяки припи­ненню гонки озброєнь, на вирішення найболючіших економічних і екологічних проблем країн, що переходять до ринкової економіки, в тому числі й України.

За даними Всесвітньої комісії 00Н з навколишнього середовища і розвитку, нині щорічно перетворюється на пустелю 6 млн га родючих земель, на 11 млн га скорочується площа тропічних лісів, 31 млн га лісів загублено забрудненням та кислотними дощами. Інтенсивна хімізація сільського господарства і промислові викиди шкідливих речовин спричинюють непоправні наслідки. Тільки у США 50 видів пестицидів отруюють грунтові води у 32 штатах, 2500 звалищ токсичних відходів потребують термінового очищення. У світі від отруєння пестицидами щорічно вмирає 14 тис. чол. і захворює понад 700 тис. У ряді районів Африки, Китаю, Індії та Північної Америки резервуари підземних вод скорочуються внас­лідок перевищення попиту на воду над її природним поповненням. Усе це не може не впливати на рослинний і тваринний світ. Очікується, що в найближчі 20 років може зникнути 1/5 всіх існуючих видів тварин і рослин.

Генофонд тваринного і рослинного світу України також перебуває під загро­зою. На відміну від США, Німеччини, Великобританії, Франції, Канади та інших країн, де розорано близько чверті земель, в Україні цей показник сягнув за 80 від­сотків. Площа природного фонду, де заборонено чи обмежено господарську ді­яльність, в Україні становить лише 2 відсотки території, у США — 7,8; Канаді — 4,5; Японії — 5,6; Норвегії — 12 відсотків. Нині в Україні під загрозою знищення перебуває 531 вид диких рослин і грибів, 380 видів диких тварин.

Значної шкоди природі й суспільству завдає підвищення в атмосфері концен­трації вуглекислого газу, який утворюється при спалюванні вугілля, нафти, газу тощо. Вчені передбачають, що його накопичення може підвищити до 2050 р. середню температуру на поверхні Землі на 1,5—4,5°С, що спричинить танення криг у морях, океанах, горах і призведе до підвищення рівня Світового океану до 2100 р. на 1,4—2,2 м, внаслідок чого будуть затоплені берегові зони, що нега­тивно позначиться на економіці багатьох країн. Тяжкими наслідками загрожу­ють людству ерозія та руйнування озонового шару, який є захистом від соняч­ного радіаційного впливу.

Питання, пов'язані зі станом природи, виникають на різних рів­нях: регіональному, коли йдеться про забруднення чи порушення природи на обмежених ділянках поверхні; національному, коли тех­ногенний вплив зачіпає інтереси цілої держави; планетарному, ос­кільки діяльність людини втручається в глобальні природні проце­си. Особливість проблеми сьогодні полягає в тому, що ці рівні тісно взаємопов'язані. Регіональне і національне нині в багатьох випад­ках набуває глобальних масштабів. Наприклад, випадання кислот­них дощів на території сусідніх країн, експорт екологічної кризи шляхом розповсюдження у глобальних масштабах за міжнародни­ми каналами токсичної технології, відходів підприємств або свідо­мим перетворенням країн, що розвиваються, у звалища токсичних речовин. Конференцією 00Н з навколишнього середовища і роз­витку було визначено 5 суб'єктів, які перешкоджають розв'язанню глобальних екологічних проблем.

1. Це США, які відмовляються підпи­сати міжнародну конвенцію з біологічної розмаїтості;

2. Саудівська Аравія, яка збільшує видобуток і продаж нафти;

3. Японія, що підтримує США;

4. Малайзія, на території якої нищать тропічні ліси;

5. МАГАТЕ, яка підтримує подальший розвиток атомної енергетики.

Зрозуміло, що за таких умов розв'язання екологічних проблем можливе лише через розгортання міжнародного співробітництва.

На сьогодні людство ще не має єдиної програми розв'язання екологічних проблем. Зусилля вчених і господарників зосереджені на розробці й запровадженні нових технологій (перехід на ресур­созберігаючі та безвідходні технології); вишукуванні коштів для фі­нансування заходів щодо охорони навколишнього середовища; роз­робці національних програм раціонального природокористування.

Національні програми охорони природного навколишнього се­редовища будуть ефективними лише тоді, коли відповідатимуть міжнародним потребам. Організатором і координатором цієї діяль­ності виступає 00Н та її спеціалізовані організації, насамперед створена в 1972 р. у системі 00Н Програма з навколишнього сере­довища (ЮНЕП). За її ініціативою було розроблено і прийнято Де­кларацію з розвитку навколишнього середовища (1992р.) — своє­рідну міжнародну екологічну конституцію. Нині ЮНЕП домага­ється прийняття міжнародної конвенції про збереження глобаль­ної біологічної розмаїтості.

Як і раніше, гостро стоїть проблема забезпечення людства сиро­виною та енергією. Значення енергоносіїв і сировинних джерел пояснюється тим, що вони є важливою передумовою і фактором економічного зростання, прогресу продуктивних сил, фактором при­родокористування. Суть проблеми полягає у відсутності на сучас­ному етапі нової, адекватної НТР, бази постачання суспільного ви­робництва енергією та сировиною; затримці в освоєнні альтерна­тивних енергоносіїв; наявності диспропорцій у світовому енерго­балансі; переважанні традиційних енергоносіїв, залежності енер­гозабезпечення багатьох країн від зовнішніх джерел тощо.

Енергетична проблема тісно пов'язана з іншими глобальними проблемами. З проблемою забезпечення миру і відвертання війни зв'язок двобічний. По-перше, гонка озброєнь пов'язана із зростан­ням непродуктивного споживання великих обсягів сировини та енергоносіїв; по-друге, залежність від імпорту енергії та окремих видів стратегічної сировини є причиною міжнародного напружен­ня. Наочно зв'язок цих двох проблем виявився у кризі й війні в Перській затоці. Суть зв'язку з екологічною проблемою полягає в тому, що енергетика, видобуток сировини змінюють антропогенне й природне середовище, руйнують родючі грунти, змінюють природ­ний ландшафт.

Можливості запобігання загостренню проблеми містяться у по­шуках альтернативних джерел енергії. На них і зосереджені зусил­ля багатьох вчених з багатьох країн світу.

Останнім часом набула глобальності проблема освоєння Світо­вого океану. Світовий океан надає людству біоресурси та мінераль­ну сировину.

Розвідані запаси нафти на континентальному шельфі станов­лять 1/4 світових розвіданих запасів. На морські надра припадає близько ЗО відсотків олова, що видобувається в світі, 100 відсотків брому, 20 відсотків важкої води тощо.

Проблема економічного відставання країн, що розвиваються, виявляється також у кризі заборгованості. Вона належить до групи глобальних проблем, пов'язаних із взаємовідносинами між держа­вами. Рис глобальності їй надає те, що вона може бути подолана виключно глобальним і справедливим врегулюванням в межах сві­тового товариства, яке, в свою чергу, гарантувало б економічну безпеку всіх країн і народів, сприяло б стабільному і гармонійному розвитку світового господарства.

Суттєві риси глобальних проблем, їхні ознаки, сфери і форми мають реальне втілення, їх можна дослідити за допомогою існую­чих вже нині методів глобалістики.

Особливого значення набуває питання конверсії воєнного ви­робництва, демілітаризації економіки країн світу, мирного співро­бітництва між ними. Для країн, що утворилися після розпаду СРСР, вивільнення коштів у ході роззброєння означає можливість скон­центрувати зусилля на розв'язанні завдань перехідного періоду. У західних країнах відмова від гонки озброєнь сприятиме еко­номічному зростанню, дасть змогу скоротити податки з населен­ня. Усім країнам, що розвиваються, роззброєння принесе до­даткові кошти для подолання економічної відсталості. Роззброєння може суттєво вплинути на всю сукупність міжнародних відносин, перевести їх на загальновизнані міжнародні норми спілкування народів.

Позитивний вплив роззброєння на розв'язання глобальних про­блем людства важко переоцінити. Відмова від гонки озброєння ство­рила б сприятливі можливості для економічного розвитку всього світового товариства. Стрижневим економічним аспектом роз­зброєння є питання про конверсію воєнного виробництва. Конвер­сія є ланкою процесу "роззброєння — розвиток" і способом ви­вільнення в ході роззброєння матеріальних, фінансових, людських і наукових ресурсів та спрямування їх на розвиток цивільного сек­тора господарства. В Україні конверсія воєнного виробництва спря­мована на переорієнтацію науково-технічного та виробничого потен­ціалу оборонної і машинобудівної промисловості на випуск цивіль­ної продукції, технічне переозброєння інших галузей господарства.

Розв'язання глобальних проблем сучасності, забезпечення май­бутнього людської цивілізації вимагають розробки і реалізації ко­лективної програми економічної, воєнно-політичної безпеки люд­ства. Фінансові засоби її здійснення пов'язані з процесом роззбро­єння, конверсією воєнного виробництва, а суб'єктами втілення її в життя є всі заінтересовані країни і народи світу.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ