Казкарка

Було так… Колись Лисиця

стріла в полі Журавля,

привіталась молодиця.

трохи згодом промовля:

З обох кінців сцени назустріч одне одному виходять Журавель і Лисичка. Вони вітаються і домовляються про зустріч.

Лисичка

«Ми з тобою, бачу, схожі,

ось що я тобі скажу:

ти один, а це негоже,

хоч і я одна ходжу.

І тому я запросити

тебе хочу на обід:

приготую їсти, пити,

бо гостинний маю рід».

Казкарка

Журавлю те до вподоби,

бо без друзів – просто край,

і сказав Лисиці:

Журавель

«Добре.

Завтра вранці – зустрічай».

Відкривається завіса. Кімната в Лисиччиній хаті. Посеред кімнати стіл. Лисичка, вбрана в яскравий фартушок, метушиться й хазяйнує.

Казкарка

Ніч пройшла. Лисичка встала,

Чепурнулась. В казанці

до обіду готувала

щось смачне на молоці.

Все готово, і до столу

подає вона хліб, сіль,

кашу, трохи охололу,

виливає у таріль.

Гість прийшов. Лисиця просить:

Лисичка привітно і гостинно зустрічає Журавля, запрошує його сідати і починає пригощати.

Лисичка

«Не соромся, покуштуй!

Я додам, якщо не досить,

Призволяйся та смакуй».

Казкарка

Ох, нелегка, мабуть, справа

Рідку кашу дзьобом брать,

а Лисичка тую страву

заходилася лизать.

Кашу всю сама злизала,

вже й тарілочка пуста,

рушничком, що вишивала,

чемно витерла вуста.

Зирк на гостя оком чистим,

каже: