Наголос як складова частина літературної вимови

Посилення голосу на одному із складів називається наголосом. У процесі мовлення не всі склади вимовляються з однаковою силою. Дотримання норм наголошення й вимови є одним з основних показників культури усного ділового мовлення.

Український наголос має такі особливості:

а) Він вільний, тобто не закріплений за певним складом слова: д у жий, спром о жний, докум е нт. (Порівняйте, у франц. мові наголошеним є останній склад слова: аквар е ль, гурм а н).

б) Він рухомий, тобто може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при словозміні або словотворенні: сл о во – слов а м, вис о кий – в и соко.

За допомогою наголосу іноді розрізняють лексичні значення слів: хар а ктерний – характ е рний (притаманний багатьом).

Поширена помилка в усному мовленні – змішування наголосів різних мов, особливо російської та української: д о чка (рос.) – дочк а (укр..); од и ннадцать (рос.) – один а дцять (укр..); чет ы рнадцать (рос.) – чотирн а дцять (укр.); опереж е ние (рос.) – в и передження.

Але для окремих груп слів можна виділити такі акцентні закономірності:

1. В іменниках чоловічого роду з префіксом наголос переважно падає на префікс: з а пит, р о згляд, р о змір, р о зпад, н а клеп.

2. Наголошений префікс мають іменники з суф. –ок: р о звиток, н а прямок, з а лишок.

3. Іменники середнього роду, утворені від дієслів, мають наголос такий, як інфінітив: пис а ти - пис а ння, пит а ти – пит а ння, вжив а ти – вжив а ння. Але у двоскладових словах такого типу наголошується останній склад: знанн я, званн я, спанн я.

4. Іменники на – щина, - чина зберігають наголос іменника від якого утворені: К и їв – К и ївщина, Дон е цьк – Дон е ччина.

5. У дієсловах, утворених від вищого ступеня прикметника, наголос стоїть перед суфіксом – іш, - ш: кр а щати, м е ншати, густ і шати.

6. Дієслова 1, 2 особи множини мають наголос на закінченні, якщо у формах дійсного способу однини наголошеним є закінчення: нес у, нес е ш – нес е мо.

7. У дієсловах, що в жіночому роді минулого часу мають наголос на закінченні, такий же наголос залишається і в множині: бул а – бул и, взял а – взял и.

У словниковому складі української мови зафіксовано немало слів, які вживаються з подвійним наголосом. Це переважно іменники та дієслова. Такий наголос має велика кількість, наприклад, віддієслівних префіксальних та префіксально-суфіксальних іменників із префіксами за-, на-, про-, при-, пере-, роз- (д о говір і догов і р, пер е спів і пересп і в, пр и горок і приг о рок).

Ряд іменників чоловічого роду із суфіксами –ник, -ач, -ець, -ар(яр), -ер (дов і дник і довідн и к, допов і дач і доповід а ч, вол о дар і волод а р).

Подвійне наголошення мають і деякі іменники жіночого роду: ч а йна і чайн а, а також префіксальні іменники з префіксами за-, по-, під-, при-, роз- (з а гадка і заг а дка, у смішка і усм і шка). Іменники із суфіксами –ин, -иц, -ість, -изн (сам о тина і самот и на, безз а хисність і беззах и сність).

Дуже часто мають подвійний наголос і прикметники із суф. –ов (світ а нковий і світанк о вий, дніпр о вий і дніпров и й); із суф. –н, -ан, -аст (ж а лібний і жалібн и й, б а жаний і баж а ний, сміл и вий і см і ливий).

Дуже багато дієслів також має подвійне наголошування (б о вкнути і бовкн у ти, с ьо рбати і сьорб а ти, шт у рхати і штурх а ти).

Щоб робити менше помилок у наголошуванні слів, потрібно всі сумнівні слова звіряти зі словниками, бажано недавніх видань.

В усному мовленні чималі труднощі становить наголошування різних прізвищ. Так, значна частина прізвищ у відмінкових формах однини вживається з наголошеним суфіксом: Галаг а н, Біл а н, Побел я н, Борис я н. Одні з них у непрямих відмінках зберігають суфіксальний наголос, інші мають наголошене закінчення (Галаг а на, Білан а, Побел я на, Борис я на). Бувають прізвища із кореневим наголосом: Н е рет, К о роп, Б о ртник. Наголошені закінчення, як правило, мають двоскладові прізвища на –ко: Ляшк о, Буцк о, Мицк о. Прізвища на –енко мають як кореневе, так і суфіксальне наголошення. Це залежить від сталості чи рухомості наголосу тих слів, від яких вони походять: Лук’ я ненко, Титар е нко, Мірошнич е нко, Наз а ренко; прізвища на – щенко вживаються лише з наголошеним коренем: В а щенко, Гл у щенко, Т и щенко, у прізвищах на –ченко наголос також здебільшого припадає на корінь: Д е мченко, З і нченко, проте, якщо в таких прізвищах перед ч є голосний, то в них наголошується суфікс: Вербич е нко, Нович е нко, Коленич е нко.

За допомогою наголосу розрізняються однакові: а) імена і прізвища; б) чоловічі імена по батькові і прізвища, наприклад: Богд а н (ім’я), Б о гдан (прізвище); П а влик (ім’я), Павл и к (прізвище), П а влович (по батькові) і Павл о вич (прізвище), Ів а нович (по батькові) і Іван о вич (прізвище).

Прізвища наголошуться так як і загальна назва цих слів: Ков а ль, Гус а к, Нов а к, Спів а к, а не К о валь, Г у сак, Н о вак, Сп і вак.