Поняття про геогра­фічну оболонку

Поверхня нашої планети являє собою оболонку, до складу якої входить багато шарів. Вона називається географічною оболонкою.

Географічна оболонка сформувалась внаслідок тривалої істо­ричної еволюціїЗемлі як планети. Перший етап її становлення ха­рактеризується абіогенним розвитком, встановленням стабільних взаємних зв'язків між літосферою, атмосферою і гідросферою; другий - зародженням і швидким розвитком живої речовини, що сут­тєво змінила абіогенні компоненти, активізувала процеси вивітрювання гірських порід на земній поверхні, утворення грунтово-рослинного покриву та формування сучасної збагаченої киснем атмосфери; третій - виділенням із тваринного світу людини, фор­муванням людського суспільства і перетворенням його на веду­чий планетарний фактор розвитку географічної оболонки.

В сучасному розумінні географічна обо­лонка Землі - це надзвичайно складна планетарного масштабу сис­тема, що охоплює тісно пов'язані між собою взаємообміном речовин та енергії верхню частину літосфери, гідросфери і нижню частину атмосфери, а також існуючу в їхніх межах біоту.

У географічній оболонці відбувається великий геологічний кругообіг речовин та обмінно-енергетичні процеси. Динамічна рівновага географічної оболонки забезпечується збалансованою дією її ведучих енергетич­них факторів - сонячної, космічної, гравітаційної, тектонічної, магнітної, біогенної енергії та енергії людського матеріального виробництва.

Головним енергетичним джерелом процесів, що відбуваються в географічній оболонці, є променева енергія Сонця. Її нерівномір­ний розподіл по кулястій поверхні Землі веде до помітної тери­торіальної диференціації природних умов у межах географічної оболонки. Другим важливим енергетичним джерелом розвитку географічної оболонки є внутрішня енергія Землі.

Географічна оболонка неоднорідна не тільки у вертикальному, а й в горизонтальному напрямку. Її горизонтальна диференціація базується на поділі на окремі відносно однорідні ділянки Землі - природно-територіальні та природно-аквальні комплекси. Кожен з них складається із взаємопов'язаних природних компонентів (складових частин). До них належать гірські породи, повітря, поверхневі води, рельєф, клімат, грунти, рослинний і тваринний світ. Диференціація географічної оболонки на природні комплекси обу­мовлена нерівномірним надходженням тепла на різні її ділянки, а також неоднорідністю земної поверхні (наявністю материків та океаніч­них западин, гір та рівнин).

Географічній оболонці притаманні такі основні закономірності: цілісність, ритмічність розвитку в просторі і часі, ярусна будова, складна просторова диференціація, горизон­тальна зональність і висотна поясність.

1) Цілісність географічної оболонки обумовлена тісними взаємо­зв'язками її складових компонентів, безперервним кругообігом речовин та енергії. Географічна оболонка - не механічна сума ком­понентів, а якісно нове, неповторне утворення, яке розвивається як єдине ціле. Зміна одного компонента неодмінно спричинює змі­ну інших і географічної оболонки в цілому.

Цілісність - найважливіша закономірність, на знан­ні якої базується теорія і практика раціонального природокористування. Врахування цієї закономірності дає змогу передбачити мож­ливі зміни в природі, дати прогноз результатам впли­ву людського суспільства на природу, здійснити географічну екс­пертизу різних проектів, пов'язаних з господарським освоєнням тих чи інших територій.

2)Ритмічність розвитку – періодична пов­торюваність у часі тих чи інших явищ. У природі існують ритми різ­ної тривалості - добові, річні, вікові тощо. Добові ритми проявля­ються у зміні температури, тиску і вологості, циркуляції атмосферного повітря, перебігу фотосинтезу у рослинах тощо. Річні ритми - зміна пір року, зміни у інтенсивності ґрунтоутворення та руйнуван­ня гірських порід, сезонність господарської діяльності людини. Більш тривалі ритми (11, 22-23, 80-90 років тощо), пов'язані з пуль­сацією сонячного випромінювання та іншими космічними і геологічними факторами, важливі для передбачення зміни природного се­редовища у часі. Ритмічні явища не повторюють повністю в кінці ритму того стану природи, який був на початку.

3) Широтна зональність – це закономірність, яка виявляється в змі­ні природних комплексів та їхніх компонентів у напрямку від екватора до полюсів, тобто вона зумовлена надходженням різної кількості тепла і світла на різні широти внаслідок кулястої форми Землі. Зональність охоплює всі природні компоненти. Найбільші територіальні зональні утворення - це географічні пояси. Вони ви­діляються як на суші, так і у світовому океані і простягаються у широтному напрямку. В географічних поясах виділяють природні зони, назви яких визначає тип рослинності.

4) Висотна поясність - зміна природних компонентів та природних комплексів у напрямку від підніжжя до вершини. Вона зумовлена зміною клімату з висотою, зниженням температури і до певної висоти збільшенням опадів.

Верхню межу географічної оболонки проводять в атмосфері на висоті 25-30 км, а нижню – в літосфері на глибині декількох сотень метрів, а іноді до 4-5 км або по океанічному дну.