Основи електробезпеки

ОСНОВИ ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКИ

1. ОСОБЛИВОСТІ НЕБЕЗПЕКИ ЕЛЕКТРОТРАВМАТИЗМУ

2. ДІЯ ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ НА ЛЮДИНУ ТА ВИДИ ВИНИКАЮЧИХ ПОШКОДЖЕНЬ

3. ФАКТОРИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ РЕЗУЛЬТАТ УРАЖЕННЯ ПРИ ЕЛЕКТРОТРАВМІ

4. АНАЛІЗ НЕБЕЗПЕКИ ВРАЖЕННЯ СТРУМОМ ПРИ РІЗНИХ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖАХ

4.1. ОДНОФАЗНІ МЕРЕЖІ

4.2. ТРИФАЗНІ МЕРЕЖІ З ІЗОЛЬОВАНОЮ НЕЙТРАЛЛЮ

4.3. ТРИФАЗНІ МЕРЕЖІ З ГЛУХОЗАЗЕМЛЕНОЮ НЕЙТРАЛЛЮ

5. НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ПРИ ВРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

ЗАХОДИ ЗАХИСТУ ВІД ЕЛЕКТРОТРАВМАТИЗМУ

1. ПРИЧИНИ ЕЛЕКТРОТРАВМАТИЗМУ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХОДІВ ЗАХИСТУ

2. ЗАХИСНЕ ЗАЗЕМЛЕННЯ

3. ЗАНУЛЕННЯ

4. ЗАХИСНЕ ВІДКЛЮЧЕННЯ

5.ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАХИСНІ ЗАСОБИ

6. НЕБЕЗПЕКА СТАТИЧНОЇ ЕЛЕКТРИКИ І ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З НЕЮ

Введення в охорону праці

1. Стан охорони праці в Україні та інших державах

За даними МОП кількість нещасних випадків на виробництві ставить 270 млн. чол. щорічно, з них близько 2,2 млн. – гине, ще 160 млн. страждають від професійних захворювань. Причому рівень травматизму в країнах, що розвиваються, значно вищий ніж промислово розвинених державах.

В середньому на 100 тис. працівників щорічно стається близько 6 нещасних випадків із смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі більший ніж в світі (9 на 100 тис. працівників) і найвищий серед країн СНД. А, наприклад, в Німеччині цей показний вдвічі менший, а в Японії – втричі.

За статистичними даними МОП на 2,8 мільярдів працездатного населення у світі щороку припадає 2,2 мільйона нещасних випадків зі смертельним наслідком, пов'язаних з роботою. У середньому від травматизму на роботі щодня гине 5000 осіб. У цілому число нещасних випадків на робочому місці становить близько 270 мільйонів. Кількість захворювань, викликаних несприятливими умовами праці, досягає 160 мільйонів випадків. З 30 000 мільярдів доларів світового валового продукту 4 % становлять втрати валового внутрішнього продукту, пов'язані з нещасними випадками на виробництві.

Від впливу шкідливих речовин щороку гине 440 000 працівників. Один лише азбест забирає близько 100 000 життів. Щороку на роботі гине 22 000 дітей.

Статистика травматизму в Україні показує, що з 1994 по 2006 рік кількість нещасних випадків зменшилась. Однак, якщо раніше вважалось, що основну роль в цьому зіграло зменшення обсягів виробництва і кількості працівників, то сьогодні слід признати, результат зменшення травматизму досягнуто завдяки цілеспрямованим діям держави.

// дані омбудсмена України

Рік	Травмовано, чол.
Всього	В тому числі зі смертельними наслідками
	//111627	//2334
	90 тис	2439 // 2279
	78 тис	2195// 2195
	65 тис
	52 тис
	47 тис
	40 тис.
	34 тис.
	31 тис.
	26 тис.
	26 тис.
	~19200

На думку іноземних фахівців велика кількість нещасних випадків зі смертельними насідками пояснюється п’ятьма основними причинами:

- незадовільною підготовкою робітників і роботодавців з питань охорони праці;

- відсутністю належного контролю за станом безпеки праці на робочих місцях та виконанням встановлених норм;

- недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту;

- повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах;

- спрацьованістю (в деяких галузях до 80%) засобів виробництва.

Довідково: за класифікацією Міжнародної організації праці виробничий травматизм розділяється на:

- незначний (один смертельний випадок на сто тисяч працюючих);

- задовільний (один випадок на двадцять і більше тисяч працюючих);

- допустимий (один випадок більше ніж на десять тисяч працюючих);

- недопустимий (один випадок менше ніж на десять тисяч працюючих).

В країнах Європи травматизм відповідає рівню задовільного.

Ще 6 років тому Україна входила до категорії недопустимого рівня.

На сьогодні травматизм в Україні загалом визначається як допустимий. Один смертельний випадок припадає майже на 11 тисяч працюючих.

2. Основні поняття в галузі охорони праці. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори

ДСТУ 2293-98 “Охорона праці. Терміни та визначення” дає таке визначення. Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці.

Шкідливий виробничий фактор - вплив якого може привести до погіршення стану здоров’я, зниження працездатності робітника.

Небезпечний виробничий фактор – виробничий фактор, дія якого за певних умов може привезти до травм або іншого раптового погіршення здоров’я працівника.

Відповідно до ГОСТ 12.1.003-74 небезпечні та шкідливі фактори за природою дії поділяються на такі групи:

- фізичні;

- хімічні;

- біологічні;

- психофізіологічні.

До НШВФ належать рухомі частини та механізми, запиленість та загазованість повітря робочої зони, ненормальна освітленість робочих місць; інші несприятливі фізичні характеристики середовища: температура, вологість, атмосферний тиск, шум, вібрація, ультразвук, іонізаційне та електромагнітне випромінювання, статична електрика та інші.

До хімічних НШВФ відносять хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загально токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні.

До біологічних НШВФ належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, мікрогриби та інші) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

До психофізіологічних НШВФ належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні (розумове перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційні переживання) перевантаження.

Курс “Основи охорони праці” складається з 3 частин:

- правові та організаційні питання охорони праці;

- основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії;

- основи техніки безпеки.

Правові та організаційні питання охорони праці

1. Законодавство з охорони праці

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція України, в якій проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають або на яку погоджуються, Роботодавець зобов’язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки гігієни праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

Основоположним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон про охорону праці, дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

Державою прийнято ще цілий ряд інших законів, спрямованих на забезпечення безпечних умов праці своїх громадян:

Кодекс законів про працю;

Закон “Про пожежну безпеку;

Закон “Про охорону здоров’я”;

Закон "Про охорону навколишнього природного середовища";

Закон "Про колективні договори і угоди";

Закон "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку";

Закон "Про дорожній рух";

Закон "Про поводження з радіоактивними відходами"

Закон "Про охорону праці" визначає основні положення конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок охорони праці в Україні.

Закон Про охорону праці регламентує режим праці і відпочинку, Нормальна тривалість робочого часу повинна не перевищувати 40 годин в тиждень, Для працівників 16-18р, - 36год/тиж. Для працівників з шкідливими умовами праці - не більше 36 годин на тиждень.

Закон передбачає надання всім працівникам щорічних відпусток тривалістю не менше 24 календарних днів.

Закон передбачає соціальний захист працівників, відшкодування моральної шкоди, яка може досягти 200 мінімальних заробітних виплат. У випадку смерті потерпілого одноразова допомога його сім’ї повинна бути не менше його 5-річного заробітку і на кожного утриманця - не менше однорічного заробітку.

Кодекс законів про працю (КЗпП) здійснює правове регулювання охорони праці. Норми щодо охорони праці містяться в главі XI «Охорона праці» та статтях «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами. До найважливіших підзаконних нормативно-правових актів з питань охорони праці належать:

* Положення про видачу Державним комітетом України по нагляду за охороною праці власникові підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу дозволу на початок роботи підприємства, установи, організації;

* Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях;

* Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків;

* Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці;

* Список важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок;

* Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками;

* Список виробництв, професій і робіт з важкими і шкідливими умовами праці;

* Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми;

* Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

* Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці;

* Перелік посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці;

* Типове положення про службу охорони праці;

* Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

* Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці.

На самостійне вивчення:

1) Права працівників на охорону праці під час роботи.

2) Робочий час і час відпочинку працівників.

3) Охорона праці жінок і неповнолітніх.

4) Права працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

5)Відшкодування власником шкоди заподіяної працівникам в разі ушкодження їх здоров’я та нанесення моральної шкоди.

1.1. Права працівників на охорону праці під час роботи

Згідно з діючим законодавством на всіх підприємствах, в установах, організаціях власниками створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

До початку роботи власник зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунуті, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, робота машин, механізмів, устаткування, стан засобів колективного та індивідуального захисту, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не дотримується законодавства про охорону праці, умов колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше від тримісячного заробітку.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я, його або людей, які його оточують. За період простою з цієї причини за працівником зберігається середній заробіток.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань.

Із фонду соціального страхування здійснюються виплати працівникові за період його тимчасової непрацездатності або як відшкодування шкоди та одноразова допомога. Власник зобов'язаний повернути зазначені суми до фонду соціального страхування, якщо нещасний випадок або професійне захворювання сталося з його вини. Законом передбачаються також пільги і компенсації працівникам за важкі і шкідливі умови праці та відшкодування у разі ушкодження здоров'я.

1.2. Робочий час і час відпочинку працівників

Робочий час - це встановлений законом або визначений на його підставі час, протягом якого робітник або службовець відповідно до правил внутрішнього розпорядку підприємства повинен виконувати свої обов'язки.

Види робочого часу:

• нормальної тривалості - не може перевищувати 40 годин на тиждень;

• скороченої тривалості:

а) для підлітків (від 16 до 18 років) - 36 год. на тиждень, осіб віком від 15 до 16 років та учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, - 24 години на тиждень;

б) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці - не більш як 36 годин на тиждень;

• неповний робочий час передбачається для вагітних жінок, жінок, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, або здійснюють догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку. Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня.

Власник може застосувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

• при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;

• при проведенні громадське необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують їх функціонування;

• при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не може бути закінчена в нормальний робочий час. коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, коли несправність їх викликає зупинку робіт для значної кількості людей;

• при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

• для продовження роботи, якщо не з'явився працівник, який заступає, коли робота не допускає перерви.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких випадках:

• для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;

• для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

• для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства;

• для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

До часу відпочинку працюючих належать:

• вихідні дні; при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідні дні на тиждень, а при шестиденному - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя;

• святкові дні;

• перерва для відпочинку і харчування; не більше від двох годин і, як правило, через чотири години після початку роботи;

• відпустки:

• щорічна відпустка тривалістю не менш як 28 календарних днів;

• додаткові відпустки.

Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:

• зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці;

• зайнятим в окремих галузях народного господарства і тим, що мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві;

• з ненормованим робочим днем;

• які працюють на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами підвищеного ризику для здоров'я; як заохочення за виконання державних або громадських обов'язків;

• відпустка по тимчасовій непрацездатності, а також на вагітність і пологи;

• відпустка без збереження заробітної плати надається за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

1.3. Охорона праці жінок і неповнолітніх

Особлива увага в законодавстві приділяється охороні праці жінок. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (не пов'язаних з фізичною працею або робіт з санітарного та побутового обслуговування).

Гранично допустиме навантаження для жінок при переміщенні вантажів почергово з іншою роботою (до 2 разів на годину) складає 10 кг, а переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни - 7 кг.

Загальна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні - 350 кг, а з підлоги - 175 кг.

Не допускається залучати до робіт в нічний час (з 22 до 6 год. ранку), надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направляти у відрядження вагітних жінок і матерів, що годують грудьми, а також жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, що мають дітей у віці від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди.

Вагітні жінки, відповідно до медичного висновку, переводяться на період вагітності на іншу, легшу роботу зі збереженням середнього заробітку на попередньому місці. Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи, переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за місцем попередньої роботи до досягнення дитиною віку трьох років. Перед відпусткою по вагітності і пологам або безпосередньо після неї жінці, за її заявою, надається щорічна відпустка залежно від стажу роботи на даному підприємстві.

Крім відпустки по вагітності і пологам (70 днів до і 56 після), жінці, за її заявою, надається частково оплачувана відпустка до досягнення дитиною віку трьох років. За час відпустки зберігається місце роботи (посада) і виплачується допомога по держстрахуванню. Жінкам, що мають дітей у віці до півтора років, надаються, крім загальної перерви для відпочинку, додаткові перерви для годування дитини не рідше ніж через три години тривалістю не менше від ЗО хв. кожна. Ці перерви включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком. Не допускаються звільнення з ініціативи підприємства вагітних жінок, жінок що мають дітей у віці до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до 18 років, на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також і на підземних роботах. Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до нічних і надурочних робіт і до робіт у вихідні дні.

Не допускається прийняття на роботу осіб, молодших 16 років. У виняткових випадках, за згодою батьків, можуть прийматись на роботу особи, які досягли 15 років. Всі особи, молодші 18 років, щорічно підлягають обов'язковому медичному огляду.

Щорічна відпустка підліткам надається тривалістю один календарний місяць в літній час або на їх бажання в будь-яку іншу пору року.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника не допускається без попередньої згоди районної (міської) комісії в справах неповнолітніх.

Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до перенесення і пересування важких речей, вага яких перевищує встановлені граничні норми.

Час перенесення вантажів підлітками має становити не більш як 1/3 робочого часу в разі максимальної маси вантажу, що переноситься (відповідно до ДНАОП 0.03-3.29-96 «Граничні норми підіймання і переміщення вантажів неповнолітніми»), а саме: 5,6-6,3 кг - для дівчат 16-17 років; 11,2-12,6 кг - для хлопців 16-17 років.

1.4. Пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, відшкодування шкоди потерпілому

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, спеціальним одягом і взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу - не більше як 36 годин на тиждень, додаткову оплачувану відпустку, оплату праці в підвищеному розмірі; зменшення пенсійного віку.

Протягом дії трудового договору власник повинен своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково.

1.5. Відшкодування власником шкоди заподіяної працівникам в разі ушкодження їх здоров’я та нанесення моральної шкоди

Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втрачений заробіток відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям потерпілого) одноразову допомогу.

Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не меншою від суми, а визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен відсоток втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не меншим від п'ятирічного заробітку працівника на сім'ю, крім того, не менше від однорічного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилася після смерті.

Якщо нещасний випадок стався внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на п'ятдесята відсотків. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією з розслідування нещасного випадку.

Доказом вини власника може бути:

• акт за формою Н-І або про професійне захворювання;

• висновок службових осіб (контролюючих органів);

• медичний висновок про професійне захворювання;

• вирок або рішення суду;

• рішення про адміністративну або дисциплінарну відповідальність;

• рішення органів соцстраху про відшкодування витрат на допомогу працівникам у разі тимчасової непрацездатності, у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

• свідчення свідків.

Ступінь втрати працездатності потерпілим визначає медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) у відсотках професійної працездатності. МСЕК визначає обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого на підставі:

- домовленості сторін;

- рішення комісії з трудових суперечок;

- рішення суду.

Розмір відшкодування моральної шкоди - не більше за 200 мінімальних заробітних плат.

Власник відшкодовує потерпілому витрати згідно з висновком МСЕК не менше від трьох мінімальних зарплат на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи); двох мінімальних зарплат на звичайний догляд, однієї мінімальної зарплати на побутовий догляд (прибирання кімнати, прання).

Інвалідам І гр. щорічно, а іншим потерпілим 1 раз у 3 роки безкоштовно видається путівка в санаторій. Для цього надається додаткова відпустка на лікування.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи власник зобов'язаний забезпечити, відповідно до медичних рекомендацій, його перепідготовку і працевлаштування, встановити пільгові умови та режим роботи.

Якщо власник не має можливості працевлаштувати на своєму підприємстві осіб, які втратили працездатність, але не стали інвалідами, він зобов'язаний відраховувати цільовим призначенням до Державного фонду сприяння зайнятості населення кошти у розмірі середньорічної плати працівників за кожне нестворене робоче місце для таких осіб. Працевлаштування цих осіб здійснюється державною службою зайнятості населення.

2. Правила, норми і стандарти з охорони праці

Правила, норми і стандарти за областю розповсюдження поділяються на три види:

· загальнодержавні правила і норми (міжгалузеві);

· галузеві;

· документи підприємств (стандарти підприємств, інструкції тощо).

Після розпаду Радянського Союзу деякі його стандарти (ГОСТи СРСР) визнані Україною міждержавними і тимчасово діючими на її території. Вони входили в так звану "Систему стандартів безпеки праці" і мали своє позначення. Наприклад: ГОСТ ССБТ 12.1.005-88. Перші дві цифри “12” означають систему стандартів безпеки праці (ССБТ). Третя цифра – “1” - шифр підсистеми. Дальше: три цифри - від 001 до 100 порядковий номер стандарту в підсистемі. Останні дві цифри - рік затвердження або перезатвердження стандарту.

Державний Комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації розробляє нові стандарти України (ДСТУ). 3 1995 року діє Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП), до якого ввійшли більш ніж 2000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкцій...), а також близько 350 міждержавних стандартів системи безпеки праці (ГОСТ ССБТ) і біля 40 державних стандартів України (ДСТУ). Їхнє позначення приведено на рис. 1:

ДНАОП X. XX - X. XX - XX

скорочена назва нормативного акта

група

вид нормативного акта

порядковий номер

(у межах даного виду)

рік затвердження

Рисунок1 - Схема кодування нормативних актів з охорони праці

Порядковий номер нормативного акта визначається згідно з даними реєстру державних нормативних актів про охорону праці.

На підприємствах, в установах і організаціях розробляються стандарти підприємства з безпеки праці: положення про службу охорони праці, положення про комісію з охорони праці підприємства, інструкції з охорони праці для кожної професії.

3. Нагляд і контроль за дотриманням охорони праці

Нагляд і контроль за ОП в Україні поділяється на: державний, відомчий і громадський.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону праці” державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці - Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці);;

- спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки - Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;;

спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки - органи державного нагляду управління державного пожежного нагляду Міністерства з питань надзвичайних ситуацій України;

- спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці - органи та заклади санітарно-епідемічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Найвищий нагляд за дотриманням законодавства, в т.ч. і з охорони праці, здійснює Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори,

Посадові особи Держнаглядохоронпраці мають право:

- безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва, фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;

- одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

- видавати роботодавцям чи органам виконавчої влади обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

- забороняти експлуатацію підприємств чи окремих робочих місць, до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;

- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;

- надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.

Громадський контроль за виконанням законодавства з ОП здійснюють:

- профспілки - в особі своїх виборних органів і представників,

- трудові колективи через вибраних ними уповноважених (в разі відсутності на підприємстві профспілки);

Вони вводяться відповідно до Закону України "Про охорону праці” на підприємствах, установах незалежно від форм власності і мають право безперешкодно перевірити стан умов і безпеки праці на виробництві, вносити власнику обов’язкові для розгляду пропозиції з питань ОП.

Внутрішньовідомчий контроль за станом ОП в галузі здійснюють міністерства і відомства.

4. Організація охорони праці на підприємстві і в цілому по галузі

Загальне керівництво роботою з ОП в цілому по галузі виконує заступник міністра. Організацію і методичне керівництво роботою з ОП в галузі виконує відділ охорони праці міністерства, який є самостійним структурним підрозділом центрального апарату міністерства.

На підприємстві керівництво роботою з ОП виконує керівник підприємства. Головний інженер несе безпосередню відповідальність за організацію роботи з ОП і очолює організаційно - технічну і методичну роботу по створенню безпечних і здорових умов праці, зниженню травматизму і професійних захворювань. Головні спеціалісти підприємства (гол. механік, гол. енергетик та інші) керують роботою з ОП на підлеглих їм службах. Начальники цехів і відділів забезпечують належний стан ОП у виробничих і побутових приміщеннях. Майстри виробничої діяльності зобов’язані забезпечувати справність обладнання, інструменту, транспортних і вантажопідйомних засобів, опоряджувальних, запобіжних пристроїв, нормальний мікроклімат, правильну організацію робочих місць.

Для проведення постійної роботи з покращання ОП на підприємствах створюються відділи ОП, на невеликих - вводиться посада інженера з ОП.

На службу ОП покладається:

* контроль за своєчасністю і якістю проведення на робочому місці інструктажів;

* за дотриманням встановлених строків випробування і посвідчування засобів захисту;

* за своєчасним забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям і засобами індивідуального захисту.

Відділ ОП має право:

- проводити в будь який час доби перевірку стану ОП у всіх підрозділах підприємства;

- давати обов’язкові для виконання вказівки про усунення порушень техніки безпеки;

- забороняти експлуатацію обладнання і проведення робіт, якщо це загрожує життю і здоров’ю працівників;

- вилучати з використання несправний інструмент і пристосування;

- усувати від виконання робочих обов’язків працівників, які порушують правила і інструкції з техніки безпеки.

4.1. Система управління безпекою праці на підприємстві

На підприємствах і в організаціях всіх галузей існує система триступеневого контролю за станом охорони праці.

На 1 ступені контроль виконують бригадир, майстер і механік разом з громадським інспектором з ОП підрозділу, які щоденно перед початком роботи перевіряють справність машин, інструментів, захисних засобів, При виявлені порушень вони негайно вживають заходів для їх усунення, при неможливості усунення звертаються до начальника цеху, головного механіка та інших посадових осіб. При потребі проводиться п’ятихвилинка з техніки безпеки.

2 ступінь контролю здійснюють керівник підрозділу спільно з старшим громадським інспектором, а також механіком, енергетиком, керівниками інших служб цього підрозділу. Всі помічені недоліки і порушення правил техніки безпеки заносяться в журнал, призначаються особи, відповідальні за їх виконання в певні строки, при неможливості виправлення деяких недоліків повідомляється головний інженер.

3 ступінь контролю виконують головний інженер, інженер з ОП, голова комісії з ОП, лікар медпункту, головний механік (енергетик). Один раз в місяць за графіком вони перевіряють стан техніки безпеки і виробничої санітарії в кожному цеху. За результатами перевірок робляться записи в журналі, де вказуються керівники відповідальні за усунення виявлених недоліків і визначаються граничні терміни їх виконання., Останній ступінь закінчується розширеною нарадою і видачею наказу по підприємству.

5. Організація навчання безпечним методам праці

Закон України "Про охорону праці" вимагає, щоб усі працівники при прийомі на роботу і в процесі трудової діяльності обов’язково проходили на підприємстві навчання, інструктаж, і перевірку знань з питань ОП.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою, повинні проходити спеціальне навчання і перевірку знань один раз на рік, якщо інші строки невизначені спеціальними нормативними документами.

Працівники підприємств при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи, а вихованці, учні і студенти під час навчально-виховного процесу повинні проходити навчання і перевірку знань згідно з вимогами “Типового положення про навчання з питань охорони праці”, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України №27 від 17.02.99. Допуск будь-кого з працівників до роботи без навчання і перевірки знань з охорони праці забороняється.

Відповідно до ДНАОП 0.00-8.01-93 "Перелік посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці" посадові особи і спеціалісти до початку виконання своїх обов'язків, а також періодично, один раз на три роки, проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці в спеціальних навчальних центрах. До них належать: керівники підприємств, установ і організацій, виробничих та науково-виробничих об'єднань незалежно від форм власності та характеру виробничої діяльності, їх заступники, виконання службових обов'язків яких пов'язано з організацією безпечного ведення робіт, керівники основних виробничо-технічних служб, спеціалісти служб охорони праці та члени комісій з перевірки знань з питань охорони праці на цих підприємствах.

Інші посадові особи і спеціалісти проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно робіт, що входять до їх функціональних обов'язків, до початку роботи і періодично раз на три роки безпосередньо на підприємстві.

Посадові особи і спеціалісти, в службові обов'язки яких входить безпосереднє виконання робіт підвищеної небезпеки (ДНАОП 0.00-8.02-93) та робіт, що потребують професійного добору (ДНАОП 0.03-8.06-94), при прийнятті на роботу проходять на підприємстві попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці, а надалі - періодичні перевірки знань не рідше одного разу на рік.

6. Порядок проведення інструктажів з охорони праці

Відповідно до “Типового положення про навчання з питань охорони праці”, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України №27 від 17.02.99 р. на усіх підприємствах повинні проводитись такі види інструктажів: вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий.

Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які приймаються на роботу (незалежно від їх освіти, виду роботи), працівниками, які прибули у відрядження і беруть безпосередньо участь у виробничому процесі; учнями та студентами перед початком занять в лабораторіях, майстернях; практикантами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики. Вступний інструктаж проводить інженер з ОП, який робить запис у спеціальному журналі і в документі про прийняття працівника на роботу.

Первинний інструктаж на робочому місці з показом безпечних прийомів праці проводиться індивідуально перед початком роботи з кожним новоприйнятим працівником, переведеним з іншого підрозділу, прикомандированим та ін.

Повторний інструктаж проводиться з усіма працівниками: за програмою первинного інструктажу в повному обсязі один раз на півріччя, а на роботах з підвищеною небезпекою один раз в квартал.

Позаплановий - проводиться при зміні правил з ОП, зміні технологічних процесів, виявленні порушень ТБ або незнання працівником чи учнем правил ТБ; при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж 60 календарних днів, а для робіт з підвищеною небезпекою - 30 днів.

Цільовий - при виконанні працівниками разових робіт, що не пов’язані з безпосередніми обов’язками за фахом (разові роботи, навантажувально–розвантажувальні, при ліквідації аварії чи стихійного лиха), проведенні робіт, на які оформляється наряд-допуск; екскурсіях на підприємства. Первинний, вторинний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередньо керівник робіт (начальник цеху, майстер, викладач). Після цього робиться запис у спеціальному журналі з обов’язковими підписами інструктора, інструктованого і допуск до робіт.

Перелік професій та посад працівників, які звільняються від первинного, повторного та позапланового інструктажів, затверджується керівником підприємства за узгодженням з державним інспектором по нагляду за охороною праці. До цього переліку можуть бути зараховані працівники, робота яких не пов'язана з безпосереднім обслуговуванням обладнання, застосуванням приладів та інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів тощо.

7. Відповідальність за порушення положень з охорони праці

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Дисциплінарна відповідальність. Дисциплінарна відповідальність накладається у вигляді догани, звільнення з роботи. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Адміністративна відповідальність. За порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Несплата юридичними чи фізичними особами штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку. Кошти від застосування штрафних санкцій зараховуються до Державного бюджету України.

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці. Кримінальна відповідальність настає не за будь-яке порушення, а за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров'я громадян. Кримінальна відповідальність передбачає таку міру покарання, як виправні роботи на строк до 1 року або штраф до 15 мінімальних розмірів заробітної плати.

Матеріальна відповідальність. Загальними підставами покладення матеріальної відповідальності на працівника є наявність трьох умов:

1. вина працівника (у формі умислу або необережності),

2. протиправні дії (бездіяльність) працівника,

3. наявність причинного зв'язку між виною, протиправними діями (бездіяльністю) працівника та завданою шкодою.

Притягнення працівника до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за дії, яким заподіяно шкоду, не звільняє його від матеріальної відповідальності.

Оздоровлення повітряного середовища у виробничих приміщеннях

1. Головні параметри мікроклімату і їх вплив на організм людини

На сьогодні основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничих приміщень є ГОСТ 12.1.005-88 «Общие санитарнo-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны». В ньому всі параметри нормуються для робочої зони – простору, обмеженого по висоті 2м над рівнем підлоги чи майданчика з робочими місцями.

Головними параметрами мікроклімату є температура, відносна вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск та інтенсивність теплового випромінювання від нагрітих поверхонь.

Зазначений стандарт задає оптимальні і допустимі норми параметрів мікроклімату. Оптимальними вважаються такі, за яких має місце найважча працездатність і хороше самопочуття. Допустимі умови передбачають можливість напруженої роботи терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму, а також дискомфортні відчуття.

Терморегуляція - властивість організму людини регулювати теплообмін з навколишнім середовищем і підтримувати температуру тіла на постійному нормальному рівні 36,6±0.5^оC незалежно від зовнішніх умов і важкості виконуваної роботи. Основним терморегулюючим фактором є властивість організму збільшувати або зменшувати приток крові до периферійних кровоносних судин.

Відповідно до ГОСТ 12.1.005-88 нормування мікроклімату проводиться залежно від періоду року і категорії фізичних робіт.

2. Шкідливі речовини і їх дія на організм людини

Шкідливими вважаються речовини, які при контакті з організмом можуть призвести до виробничої травми, професійних захворювань, або розладів у стані здоров’я, що можуть бути виявлені сучасними методами яку процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь (ГОСТ 12.1.007-76).

Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання і травлення, шкіру та слизові оболонки. Потрапивши в організм ШР розподіляються в ньому не рівномірно. Найбільше свинцю накопичується в кістках, марганцю — в печінці.

Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху надходження, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму. Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз ШР (СО, СН₄, Н₂S). Хронічні отруєння виникають внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій ШР (Pb, Hg, Mn).

Шкідливі речовини у повітрі робочої зони можуть бути у вигляді хімічної речовини та виробничого пилу.

За ГОСТ 12.1.003-74 хімічні речовини за характером впливу на організм поділяються на:

1. Загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (Hg, CO, толуол, анілін);

2. Подразнюючі, що викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (Сl, NH₃, H₂S, O₃)

3. Сенсибілізуючі, що діють, як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук);

4. Канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест);

5. Мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (Pb, радіоактивні речовини, формальдегід);

6. Ті, що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію (бензол, Pb, Mn, нікотин).

Шкідливість виробничого пилу обумовлена його здатністю викликати професійні захворювання легень (пневмоконіози). Вражаюча дія пилу визначається його дисперсністю (розміром твердих частинок), їх формою та твердістю, волокнистістю, питомою поверхнею.

3. Нормування граничного вмісту шкідливих речовин

Для захисту працівників від шкідливої дії речовин ГОСТ 12.1.005-88 встановлює гранично допустиму концентрацію (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони. Під нею розуміють таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі на протязі 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) за весь час трудового стажу не може викликати професійних захворювань або розладів у стані здоров’я, що викликаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддаленні строки життя теперішнього і наступного поколінь.

Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини, спричиняють порушення здоров’я лише у тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує встановлену для кожної речовини величину ГДК.

При наявності в повітрі декількох шкідливих речовин односпрямованої дії їх допустимий вміст визначається за умовою:

, (1)

де q₁, q₂, q_n – концентрація кожної з шкідливих речовин односпрямованої дії;

ГДК₁, ГДК₂, ГДК_n – гранично-допустима концентрація кожної з речовин.

За величиною ГДК шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

1. надзвичайно небезпечні ГДК<0,1 мг/м³ (Pb, Hg, O₃);

2. високо небезпечні ГДК=0,1…1,0 мг/м³ (HCl, H₂SO₄, Cl, фенол, луги);

3. помірно небезпечні ГДК=1,0…10 мг/м³ (вінілацетон, толуол, ксилол, спирт метиловий);

4. мало небезпечні ГДК>10мг/м³ (аміак, бензин, ацетон, гас).

4. Методи захисту від шкідливої дії речовин

Загальні заходи та засоби попередження забруднення на виробництві та захисту працівників включають:

а) вилучення шр з технологічних процесів, заміна шр менш шкідливими (наприклад: свинцеві білила — на цинкові, органічні розчинники для знежирювання — миючими розчинами на основі води);

б) удосконалення технологічних процесів та устаткування (наприклад: застосування замкнених технологічних циклів, герметизація обладнання, робота з розрідженням, місцевою вентиляцією);

в) автоматизація і дистанційне управління процесами і обладнанням, що виключає безпосередній контакт працівників з шр;

г) нормальне функціонування системи опалення, вентиляції, кондиціювання повітря, очистка викидів в атмосферу;

д) попередні та періодичні медичні огляди працівників, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;

є) безперервний та періодичний контроль за вмістом шр у повітрі (залежно від ступеня небезпечності наявних речовин);

ж) використання засобів індивідуального захисту;

з) раціоналізація режимів праці та відпочинку.

5. Вентиляція, її види і характеристики

Вентиляція – це організований повітрообмін в приміщенні, призначений для забезпечення на робочих місцях виробничих приміщень необхідних метеорологічних умов та чистоти повітря.

За місцем дії вентиляція класифікується: загальнообмінна, місцева, комбінована.

За часом дії постійно діюча і аварійна.

Залежно від способу переміщення повітря вентиляція буває природна і механічна, а при їх сполученні – змішана.

Природна вентиляція реалізовується 2 видами: а) аерацією, б) провітрюванням.

При провітрюванні - повітрообмін здійснюється через відкриті кватирки та вікна. При аерації - за рахунок різниці в густинах зовнішнього і внутрішнього повітря або під дією вітрового напору. Для цього в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (аераційні ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Недоліки: - повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру і т.д.); - повітря надходить в приміщення без попереднього очищення; - видалене відпрацьоване повітря не очищується і забруднює довкілля.

Механічнавентиляція є більш досконалою, але потребує значних капітальних і експлуатаційних затрат. Вона забезпечує можливість забору повітря із найчистіших місць, його обробку. Підігрівання дозволяє підводити повітря до будь-якого робочого місця, а також видаляти його з будь-яких місць і очищати перед випусканням в атмосферу.

Загально обмінна вентиляція може виконуватись:

1. Витяжною (видаляє повітря рівномірно з усього приміщення);

2. Припливною (забезпечує подачу у виробничі приміщення очищеного і підготовленого повітря);

3. Витяжно-припливною (застосовується у всіх виробничих приміщеннях, коли потрібно забезпечити підвищений і особливо надійний повітрообмін.

Місцева вентиляція (на відміну від загальнообмінної) призначається для видалення шкідливих чинників безпосередньо в місцях їх утворення. Її перевага в тому, що проводиться відсмоктування повітря в місцях з найбільшим вмістом шкідливих домішок, що запобігає забрудненню повітря всього приміщення.

Аварійна вентиляція влаштовується у виробничих приміщеннях, в повітрі котрих можливе раптове надходження великих кількостей шкідливих або вибухонебезпечних газів (наприклад на хімічних підприємствах).

Вентиляційне обладнання складається із шахт для забору повітря, повітропроводів, вентиляторів, пилоочисників, калориферів.

Основна характеристика вентиляційної системи - кратність повітрообміну (відношення об’єму повітря, що подається або видаляється з приміщення протягом години, до внутрішнього вільного об’єму приміщення.