Е. Касірер

Філософський інтерес щодо визначення природи людини формується ще на ранніх етапах розвитку філософії і набуває форм розгляду людини як складової частини космосу, природи, тобто об’єктивно існуючого цілого. Така традиція може вважатися філософським пошуком сутності людини в “широкому” розумінні. Вона має своє продовження і в сучасних філософських теоріях (антропний принцип). У філософії для визначення людини існують поняття “індивід” (біологічний представник людства), “індивідуальність”, підкреслює унікальність людини, “особистість” пов’язана з соціальністю, етикою, духовністю людини.

Філософська антропологія займається вирішенням таких питань: що є людина як цілісність, що можна вважати сутністю людини як самостійної істоти? Передумовою виникнення філософської антропології була філософія життя (Ф. Ніцше, В. Дільтей). Філософська антропологія вважається самостійною сферою філософського дослідження, яка формується на початку XX століття і представлена творчістю М. Шелера, А. Гелена, Х. Плеснера, Е. Ротхакера, М. Ландмана та ін. На відміну від інших наук, які вивчають окремі прояви людини (біологічні, психологічні, соціальні та ін.), задачею філософської антропології постає створення цілісного філософського образу людини. При цьому М. Шелер, основоположник філософської антропології, приділяв увагу роздумам про людину як духовну істоту та створення цілісного образу людини, який би об'єднував наукове, філософське та релігійне сприйняття. А. Гелен пояснював свідомість та духовність людини особливостями її біології (“в людині реалізовано унікальний проект природи”). Людина долає свою “біологічну недостатність” і створює культуру. М. Ландман та Е. Ротхакер сприймали світ культури людини як певний духовний ландшафт, символічний світ, який сприяє зв’язку людини з дійсністю. Г. Хенстенберг сприймає людину з релігійно-християнських, божественно-духовних позицій. Своєрідну символічну концепцію людини запропонував неокантіанець Е. Касірер. За його думкою, людина – це “звір символічний”, а діяльність людини постає як духовна реальність. Для пояснення світу людини він звертається до таких визначень, як “культура” та “символічна функція”.

Аксіологія як складова філософського знання вивчає цінності, закономірності створення людиною системи цінностей, символів. До системи цінностей відносяться символи та образи. Символи виступають як духовні орієнтації людини. Символи впливають на формування психіки людини, вони дають людині певну психологічну рівновагу, дозволяють наповнювати смислом людське існування. Cимволи можуть бути направлені на осмислення життя та смерті, на пошуки можливостей творчого (філософського, наукового, релігійного...) безсмертя людини. В якості символів може виступати мова людини як відображення її внутрішнього, духовного буття, адже в реальній дійсності мова виступає багатозначною.

План семінарського заняття

Специфіка філософського розгляду проблеми людини. Індивід, індивідуальність, особистість.

Німецька філософська антропологія: проблемне поле, методо-логія, представники.

Аксіологія. Цінності та символи.

Питання до самостійної роботи студентів

Чим відрізняються поняття "індивід", "індивідуальність" та "особистість"?

Що можна вважати духовним буттям людини?

Яка точка зору про сутність людини висловлювалась у німецькій філософській антропології?

Що є цінність?

Яке значення для розуміння природи людини мають символи? Чи можливо за допомогою символів визначити специфіку культури?