Характер його структура та формування

У психології поняття ХАРАКТЕР (від грец. charakter -”печатка”, “карбування”), означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поводження.

ХАРАКТЕР - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому що чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Характер - “каркас” і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури.

Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі.

Структура: Виступаючи як інтегральний показник проявів особистості, характер включає в себе різні компоненти однопорядкових підструктур: спрямованість, переконання, розумові риси, волю, емоції, темперамент. Структурність характеру виявляється у закономірній залежності між згаданими компонентами.

Більшість дослідників виділяють в структурі характеру, що вже склався, зміст і форму. Зміст характеру складає спрямованість особистості: її матеріальні та духовні потреби, інтереси, ідеали та соціальні установки. Зміст характеру виявляється у вигляді певних ставлень, які вказують на вибіркову активність людини. В різних формах характеру виявляються різні способи прояву ставлень, емоційно-вольових особливостей поведінки, темпераменту.

В структурі характеру умовно виділяють дві групи рис. Першу групу складають риси, які входять до підструктури спрямованості особистості. Це сталі потреби, інтереси, нахили, цілі, ідеали, а також система ставлень особистості, які виступають підставою для класифікації основних рис характеру, а саме: - ставлення до інших людей, яке виявляється через такі риси характеру як «товариськість - замкненість», «правдивість - облудність», «тактовність - брутальність»; - ставлення до справи, яке виявляється через такі риси характеру як «відповідальність - несумлінність», «працьовитість - лінощі»; - ставлення до себе, яке виявляється через такі риси характеру як «скромність - самозакоханість», «гордість -смиренність», «самокритичність - самовпевненість»; - ставлення до власності, яке виявляється через такі риси характеру як «щедрість - жадібність», «акуратність - неохайність», «ощадливість - марнотратність».

До другої групи відносять інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру: кмітливість, рішучість, ніжність та ін.

Аналізуючи риси характеру, слід враховувати, що характер як інтегральне утворення найбільш повно виявляє себе у таких основних властивостях: повноті, цілісності, визначеності, силі.

Повнота характеру вказує на гармонійний розвиток розумових, моральних, емоційно-вольових якостей особистості, різнобічність її прагнень і захоплень.

Цілісність характеру - це єдність психічного складу людини, незалежність проявів рис характеру від ситуацій, відсутність розбіжностей у поглядах, єдність слова та діла. Визначеність характеру виявляється у сталості поведінки, яка базується на переконаннях та моральних уявленнях, що складають смисл життя і діяльності людини.

Сила характеру - це енергія, з якою людина прагне досягти поставлених цілей, її здатність до концентрації зусиль при зустрічі з перешкодами і труднощами, вміння їх долати.

В характері кожної людини можна виділити типові (загальнолюдські, національні тощо) та індивідуальні риси, які взаємодоповнюють одні одних і утворюють цілісний психічний склад особистості.

Людина виявляє ті чи інші особливості поведінки залежно від того, які властивості переважають у її характері.

Основну роль у формуванні і розвитку характеру дитини відіграє її спілкування з оточуючими людьми. У характерних для неї вчинках і формах поведінки дитина насамперед наслідує близьких дорослих людей. За допомогою прямого навчання через наслідування та емоційні підкріплення він засвоює форми поведінки дорослих.

Сензитивним періодом життя для становлення характеру можна вважати вік від 2-3 до 9-10 років, коли діти багато й активно спілкуються як з оточуючими дорослими людьми, так і з ровесниками, відкриті для сторонніх впливів, охоче їх приймають, слідуючи всім і в усьому. Дорослі люди в цей час користуються безмежною довірою дитини, мають можливість впливати на неї словом, вчинком і дією, що створює сприятливі умови для підкріплення потрібних форм поведінки.

Раніше за інші у характері людини закладаються такі риси, як доброта, товариськість, чуйність, а також протилежні їм якості: егоїстичність, черствість, байдужість до людей. Є дані про те, що початок формування даних рис характеру йде вглиб дошкільного дитинства, до перших місяців життя і визначається способом поводження матері зі своєю дитиною.

Ті властивості характеру, що найбільш яскраво виявляються в праці, - працьовитість, акуратність, сумлінність, відповідальність, наполегливість, інші "ділові" якості - утворюються дещо пізніше, у ранньому і дошкільному дитинстві. Вони формуються і закріплюються в іграх дітей і доступних їм видах домашньої праці. Сильний вплив на їх розвиток робить адекватна віку і потребам дитини стимуляція з боку дорослих. У характері дитини даного віку зберігаються і закріплюються в основному такі риси, що постійно одержують підтримку (позитивні підкріплення).

У початкових класах школи оформлюються риси характеру, що виявляються у відносинах з людьми. Цьому сприяють розширення сфери спілкування дитини з оточуючими за рахунок багатьох нових шкільних друзів, дорослих - учителів. Якщо те, що дитина як особистість набула в домашніх умовах, одержує в школі підтримку, то відповідні риси характеру в неї закріплюються і частіше за все зберігаються протягом життя. Якщо щойно одержуваний досвід спілкування з ровесниками, учителями, іншими дорослими не підтверджує як правильні ті характерні форми поведінки, які дитина набула вдома, то починається поступова ломка характеру, що звичайно супроводжується вираженими внутрішніми і зовнішніми конфліктами. Перебудова характеру, що відбувається при цьому, не завжди призводить до позитивного результату. Частіше має місце часткова зміна рис характеру і компроміс між тим, до чого привчали дитину вдома, і тим, чого від неї вимагає школа.

У підлітковому віці активно розвиваються і закріплюються вольові риси характеру, а в ранній юності закладаються базові моральні, світоглядні основи. До закінчення школи характер людини можна вважати в основному сформованим, і те, що відбувається з нею надалі, майже ніколи не робить характер невпізнанним для тих, хто спілкувався з людиною в шкільні роки.