Відповідно до ПХТ 12.0.003-74 небезпечні та шкідливі фактори за природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні

До фізичних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать:

· рухомі машини та механізми;

· пересувні частини виробничого устаткування;

· підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони;

· підвищена чи знижена температура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони;

· підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації;

· підвищені чи знижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря;

· небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена напруженість електричного чи магнітного полів;

· відсутність чи нестача природного світла;

· недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює засліплюючу дію.

До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на:

- загальнотоксичні,

- подразнюючі;

- сенсибілізуючі,

- канцерогенні,

- мутагенні,

- такі, що впливають на репродуктивну функцію.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, мікроскопічні гриби та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий фактор за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп. Дія окремих несприятливих факторів виробничого середовища може призвести невиробничої травми — порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів.

Часто травма є наслідком нещасного випадку. Нещасний випадок на виробництві — раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, внаслідок яких заподіяна шкода здоров’ю або спричинена смерть.

Наслідком дії несприятливих виробничих факторів може бути і професійне захворювання — патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов’язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих факторів.

Діагноз професійного захворювання ставиться у кожному випадку з урахуванням характеристики умов праці, тривалості роботи працюючого за даною професією, професійного маршруту робітника, даних попередніх періодичних медичних оглядів, результатів клініко-лабораторних та діагностичних досліджені.

Тема 2. Правові та організаційні основи охорони праці

1. Конституційні засади охорони праці в Україні. Законодавство України про охорону праці. Закон України „Про охорону праціˮ.

2. Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці.

3. Гарантії прав працівників на охорону праці, пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

4. Охорона праці жінок, неповнолітніх, інвалідів. Обов'язки працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

5. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій. Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці.

6. Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП): визначення, основні вимоги та ознаки. Структура НПАОП. Реєстр НПАОП.

7. Стандарти в галузі охорони праці. Система стандартів безпеки праці (ССБП). Міждержавні стандарти ССБП. Національні стандарти України з охорони праці. Санітарні, будівельні норми, інші загальнодержавні документи з охорони праці.

8. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура. Інструкції з охорони праці. Розробка та затвердження актів з охорони праці, що діють в організації.

9. Фінансування охорони праці. Основні принципи і джерела. Заходи і засоби з охорони праці, витрати на здійснення і придбання яких включаються до валових витрат.

1. 1.1. Законодавство про охорону праці ґрунтується на положеннях, які відповідають Конституції України. Окремі статті (43, 45, 46, 49, 50, 53, 56, 64) Конституції України гарантують право громадян України на працю, відпочинок, охорону здоров’я, медичну допомогу та страхування, а також у випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, у старості та інших випадках.

1.2. Законодавчі документи та положення з охорони праці затверджені і видані в різний час Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Державним комітетом України з нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляд)).

Загальне законодавство про охорону праці визначається Конституцією України, Законом України „Про охорону праціˮ, Кодексом законів про працю, Законам України „Про підприємства в Україніˮ (ст. 25), „Про колективні договори і угодиˮ (ст.7) та ін. Сюди належать:

- міжгалузеві і галузеві нормативні акти: (Правила побудови та безпечної експлуатації ліфтів, Правила побудови та безпечної експлуатації вантажних кранів, Правила побудови та безпечної експлуатації посудин, які працюють під тиском, Правила побудови та безпечної експлуатації парових і водонагрівних котлів, Правила пожежної безпеки, Правила охорони праці на підприємствах роздрібної торгівлі тощо);

- міждержавні стандарти, системи стандартів безпеки праці (ГОСТ 120.003-74, ССБП „Опасные и вредные производственные факторыˮ;

ГОСТ 12.1.001-84 СБТ „Электрополя промышленной частоты: шум, Пожарная безопасностьˮ);

- Державні стандарти України (ДСТУ 2156-93, ССБП Безпека промислового підприємства, ДСТУ 2272-93 ССБП Пожарна безпека, Охорона праці);

- правила, норми, положення, інструкції керівників або вказівки, вимоги, рекомендації, технічні умови безпеки.

1.3. Закон України „Про охорону праціˮ прийнятий 14 жовтня 1992 року ВР України, розповсюджується на всі підприємства, організації та установи незалежно від форм власності та видів їх діяльності.

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом (далі – власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. У Закон внесені наступні зміни:

· впровадження економічних методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командним;

· застосування ряду додаткових штрафних санкцій, а також пільг щодо оподаткування;

· створення чіткої системи органів державного управління в нагляду за охороною праці та системи організації цієї роботи безпосередньо на підприємствах, організаціях і установах незалежно від форм власності;

· суттєве розширення прав і соціальних гарантій працівників, насамперед осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та сімей загиблих;

· визначення місця і ролі колективного договору підприємства у виконанні завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпечення встановлених законом прав і соціальних гарантій працівників, у тому числі на пільги і компенсації;

· визначення правового статусу служб з охорони праці на підприємствах і в органах державного управління всіх рівнів;

· забезпечення навчання населення з питань охорони праці;

· запровадження спеціального курсу «Охорона праці» в усіх навчальних закладах системи освіти України, започаткування підготовки фахівців з охорони праці у вищих технічних навчальних закладах України;

· забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань, широких кіл трудящих у вирішення проблем охорони праці;

· створення необхідних передумов для започаткування нових громадських інститутів і можливості обрання комісій з охорони праці підприємства та уповноважених трудового колективу з цих питань тощо.

В Законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в передових країнах, досвід охорони праці України в попередні роки.

При вивченні Закону України „Про охорону праціˮ особливу увагу слід звернути на такі статті:

Права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору (ст. 1);

Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві (ст. 1);

Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань (ст. 2);

Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 2);

Видача працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючи та знешкоджувальних засобів (ст. 3);

Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їхнього здоров’я (ст. 4);

Відшкодування моральної шкоди (ст. 5);

Перегляд розміру відшкодування шкоди (ст. 5);

Охорона праці жінок (ст. 6);

Охорона праці неповнолітніх (ст. 6);

Охорона праці інвалідів (ст. 7);

Закон України „Про охорону праціˮ визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи з охорони праці:

Соціально-економічними заходами з охорони праці передбачаються економічні методи управління охороною праці:

· створення державного, регіонального та галузевого фондів охорони праці та фонду охорони праці на підприємстві (ст. 21);

· обов’язкове соціальне страхування працівників власником підприємства від нещасних випадків та професійних захворювань (ст. 8);

· збереження середнього заробітку за працівником за період простою в разі відмови працівника від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я його самого або для людей, які його оточують (ст. 7;

· виплата вихідної допомого при розриві трудового договору за власним бажанням, якщо власник не виконує вимог законодавства або умов колективного договору з питань охорони праці (ст. 7);

· безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги і компенсації працівникам, що зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами (ст. 9);

· безплатна видача працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту на роботах із шкідливими і небезпечними умовами (ст. 10);

· відшкодування власником шкоди у зв’язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров’я (або його сім’ї в разі смерті потерпілого), пов’язаним з виконанням трудових обов’язків (ст. 11), а також моральної шкоди.

Організаційно-технічні заходи і засоби щодо охорони праці, покликані забезпечити такий рівень організації праці на підприємстві та такі технічні рішення з охорони праці для всього технологічного процесу, окремого обладнання, інструментів, які виключали б вплив на працівників небезпечних виробничих факторів, а також виключали чи зменшували до допустимих нормативних значень вплив на працівників шкідливих виробничих факторів.

Організаційними заходами охорони праці є: правильний вишкіл працівників, чітке та своєчасне проведення інструктажів та контролю знань з охорони праці (ст. 20), правильне планування робочих місць, правильна організація праці, дотримання встановленого ходу технологічного процесу, задовільний стан засобів колективного та індивідуального захисту.

Технологічними (інженерними) заходами і засобами охорони праці є: застосування технічного досконалого та справного обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів та засобів колективного захисту (огороджень, запобіжних пристроїв, блокування, сигналізації, системи дистанційного управління, спеціальних засобів.

Санітарно-гігієнічні заходи з охорони праці передбачають дослідження впливу виробничих чинників на людину та встановлення допустимих значень цих факторів на робочих місцях, а також визначення відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів.

Лікувально-профілактичні заходи з охорони праці передбачають відповідні попередній та періодичні медичні огляди працівників, переведення працівників на легшу роботу за станом здоров’я, безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників на роботах з тяжкими і шкідливими умовами праці, відшкодування потерпілому працівникові витрат на лікування, особливі вимоги з охорони праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

Важливе значення мають Закони України „Про охорону здоров’я населенняˮ, „Про охорону навколишнього середовищаˮ.

Спеціальними законодавчими актами є міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці.

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Пояснення законодавчих актів з охорони праці дано в збірнику „Науково-практичний коментар до Закону України „Про охорону праціˮ.

Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюється підзаконними актами: Указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями Уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Повний перелік чинних в Україні нормативних документів з охорони праці наведено в Державному реєстрі міжгалузевих та галузевих актів про охорону праці, який діє з 1995 р. Він включає понад 2000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкцій тощо, а також понад 350 міждержавних стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ), понад 40 державних стандартів України (ДСТУ).

Міжнародний досвід свідчить, що законодавство про охорону праці регулярно переглядається, розвивається і вдосконалюється під впливом чинників політичного, економічного, соціального і технічного характеру, що постійно змінюються.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці полягає у вивченні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці; у виконання міжнародних договорів і угод з охорони праці; у проведенні та участі в наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах з охорони праці.

Важливими міжнародними актами з питань охорони праці є міжнародні угоди, до яких приєдналася Україна.

Значна частина конвенцій МОП стосується питань охорони праці, як то: конвенції №115 – про захист працівників від іонізуючої радіації, №120 – про гігієну праці в торгівлі та установах, №32 – про захист працівників від нещасних випадків на завантаженні чи розвантаженні суден, №119 – про забезпечення машин захисними пристроями та ін.

Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини належить конвенціям Міжнародної організації праці (МОП). Законотворча діяльність МОП полягає в розробці та реалізації конвенцій і рекомендацій МОП, які відповідали б умовам праці. Що постійно змінюються.

Конкретні напрями діяльності МОП з охорони праці – це викорінення дитячої праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві, забезпечення роботи без аварій на хімічних підприємствах, рівності щодо умов праці різних категорій працівників, досвід створення безпечних умов у різних країнах тощо.