Неекономічні заходи регулювання світової торгівлі

Відокремлюють 2 основні форми неекономічного регулювання світової торгівлі:

1) Торгові угоди – це угоди між країнами, в яких визначаються принципи та режими торгівлі між країнами.

В загалі, у світовій практиці відокремилось 2 види торгових угод:

а) угоди, в яких закріплюється оточення торговельних угод, які потім заключаються між суб’єктами господарської діяльності;

б) угоди, в яких держави беруть на себе зобов’язання постачати певну кількість окремого товару[6].

2) Правові режими торгівлі.

Існує 3 основні правові режими торгівлі:

а) режим найбільшого сприяння (англ. most favourable nation) – умови, за якими країна користується правами, перевагами та пільгами, які мають або можуть мати будь-яка інша третя країна (цей режим рекомендований ГАТТ/СОТ);

б) національний режим – це режим економічних відносин між країнами, за яким держава надає іноземним фізичним та юридичним особам режим не менш сприятливий, ніж для національних суб’єктів;

в) справедливий та недискримінаційний режим (згадується в документах ГАТТ/СОТ, але не визначений).

Три винятки з режиму найбільшого сприяння за ГАТТ/СОТ:

а) винятки для сусідніх країн з метою полегшення прикордонної торгівлі (зараз на прикордонну торгівлю припадає 1% світової торгівлі);

б) винятки та переваги митних союзів та зон вільної торгівлі[7] (на ці об’єднання припадає близько 40% світової торгівлі);

в) винятки для країн, що розвиваються: мова йде про загальну систему преференцій як система митних пільг з боку розвинутих країн та країн з перехідною економікою країнам, що розвиваються) Ця угода почала діяти з 1971 р.