Структура сучасних національних систем регулювання ЗЕД

Протекціонізм – це політика, яка захищає не споживача, а виробника. При цьому витрати споживача збільшуються.

Лібералізація торгівлі – зняття обмежень на шляху руху товарів та факторів виробництва.

Перехідний протекціонізм – він діє лише в межах певного часу та окремої галузі (а не всіх товарів).

Перехід від протекціонізму до вільної торгівлі повинен відбуватися 5-8 років, в межах одного середнього циклу оновлення основних фондів.

Хоча зараз у світі популярним став проголошення руху до повної лібералізації торгівлі, всі країни світу користуються певними методами для регулювання зовнішньої торгівлі.

Структура регулювання ЗТ на сучасному етапі. Виділяють 4 основні групи в структурі регулювання ЗТ.

І. Торгівельно-політичне прикордонне регулювання:

1) мито;

2) прикордонні податки та збори;

3) особливі імпортно-експортні податки та збори;

4) контінгнетування;

5) ліцензування;

6) добровільне обмеження експорту;

7) митні та інші прикордонні формальності.

ІІ. Внутрішні засоби, які регулюють експорт та імпорт:

1) внутрішні податки та збори;

2) субсидування національний виробників та/або споживачів;

3) кредитні пільги;

4) державне замовлення;

5) технічні бар’єри;

6) санітарно-ветеринарні норми;

7) заходи з охорони навколишнього середовища.

ІІІ. Валютне регулювання:

1) механізм встановлення валютного курсу;

2) валютні обмеження[4];

3) система імпортних депозитів;

IV. Неформальні бар’єри:

1) система або структура власності;

2) відношення до іноземних товарів та інвестицій;

3) контроль виробництва з боку фінансових структур;

4) корумпованість органів влади.