Характеристики темпераменту

Типи вищої нервової діяльності	Особливості нервових процесів	Тип темпераменту
Сила	Врівноваженість	рухливість
Нестримний	сильний	незбалансований	живий	холерик
Активний	сильний	врівноважений	живий	Сангвінік
Спокійний	сильний	врівноважений	інертний	Флегматик
Хворобливий	слабкий	неврівноаважений	загальмований	меланхолік

Оцінка людей за якостями темпераменту надає менеджерові персоналу надійну методику дослідження підлеглих.

Характер — це сукупність постійних психологічних якостей, що визначають лінію поведінки конкретної людини, його реакцію на ситуацію, ділові якості, вимогливість до себе та інших тощо. Кожний характер — це унікальний, неповторний набір людських якостей.

Його можна приблизно визначити так:

принциповість — безпринципність,

тактовність — безтактність,

організованість — анархія,

працелюбство — ледарювання,

впевненість — невпевненість,

переоцінка власних сил — зневіра у собі,

самокритичність — амбіційність,

вимогливість — апатія,

акуратність — халатність,

скупість — марнотратство тощо.

Різка зміна подій чи умов. Ця ситуація вимагає неабиякого хисту, інтуїції та перспективного мислення. Зміна пріоритетів, несподівані обставини породжують сум'яття та хаос. Швидко проаналізувати ситуацію і визначити сили, що її формують — це завдання під силу вирішити далеко не кожному. Хибні судження та неправильно вибраний тип поведінки на такому етапі нерідко є темою для дискусії, отже джерелом конфлікту.

До виникнення конфліктів можуть призвести й певні дії потенційних опонентів.

Ось чому необхідно добре уявляти, які дії ведуть до конфліктів. Отже, до конфліктів призводить така поведінка:

• висловлення партнеру підозри в його негативних спонуканнях, відкрита недовіра;
• перебивання співрозмовника при висловленні їм своєї думки, нестриманість;
• відкритий прояв особистої антипатії до людини;
• постійні або часті дріб'язкові зачіпки;
• приниження значущості ролі людини, її негативна оцінка, «навішування ярликів»;
• погроза;
• підкреслення різниці між собою та співрозмовником не на його користь;
• занижена оцінка внеску партнера у спільну справу;
• перебільшення власного внеску, своєї ролі;
• стійке небажання визнати свої помилки або чиюсь правоту;
• постійне нав'язування своєї точки зору;
• нещирість;
• порушення персонального фізичного простору;
• обговорення інтимних проблем співрозмовника;
• різке прискорення темпу бесіди, її несподіване закінчення;
• ігнорування спроб співрозмовника згладити протиріччя, спільно знайти оптимальне рішення виникаючої проблеми.

Інтриги в організаціях і заходи протидії ім. На думку Н. Вишнякової (2000), під інтригою розуміється навмисна нечесна дія, вигідна ініціатору, який примушує організацію чи особистість до певних учинків і цим учиняє останнім (організації, особистості) певний збиток. Інтриган керується не тільки особистою вигодою. Від заподіяних неприємностей і лих іншим людям він одержує моральне задоволення, відчуває насолоду, радість.

Інтриги найчастіше виникають за таких ситуацій спільної життєдіяльності:

• посадових переміщень, коли зачіпаються найважливіші потреби людей;
• змін у фінансовій або керівній сфері;
• заходів, що можуть вплинути на зміну статусу або службового положення членів організації;
• наявності позаслужбових зв'язків працівників (іноді ці зв'язки можуть набувати інтимного характеру);
• використання службового положення в особистих цілях.

Інтриги дуже ретельно продумуються та плануються, мають свою сюжетну лінію. Як у спектаклі, розподіляються ролі та непомітно починають перетворюватись у життя задуми інтригана. Застосовуються всілякі приховані та відкриті акції, приводячи в недієздатний стан особистість, підрозділ і навіть цілу організацію.

Інтриги іноді провокуються керівниками, які мають «лизунчиків» у своєму оточенні. Підготувавши службову інтригу, «лизунчики» домагаються особистих вигід і так задовольняють свою жагу панувати над ситуацією.

Найчастіше майстри інтриги використовують такі інструменти:

• анонімний сигнал;
• лист;
• дзвінок;
• плітку;
• чутку тощо.

Дуже часто інтригани використовують для своїх цілей нестачу інформації. Тому керівник повинен мати тонку інтуїцію та контролювати кількість вхідної інформації, щоб уникнути перенасичення останньої або, що більш небезпечно, її дефіциту.

Розвитку інтриг перешкоджають: