Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Величина відсоткової ставки 1 страница



Необхідність у розрахунку відсоткової ставки виникає при визначенні фінансової ефективності операцій і при порівнянні контрактів за їх доходністю, коли відсоткові ставки в явному вигляді не вказані.

При цьому можна скористатися наступними формулами

і = (S – P)/ Pn;

d = (S – P) /Sn.

4. У сучасних умовах відсотки переважно капіталізуються не один, а декілька разів на рік – по півріччях, кварталах і т.н. Можна використовувати формулу S = (1+і)^n. Але на практиці частіше користуються іншим методом розрахунку, оскільки в угодах фіксується річна ставка із зазначенням періоду нарахування, а не ставка за період.

Позначимо j – річна відсоткова ставка, а кількість періодів нарахування за рік дорівнює m. Тоді кожний раз відсотки нараховуються за ставкою j/m. Ставка j називається номінальною відсотковою ставкою.

Нарахування відсотків за номінальною ставкою здійснюється за формулою

S = P(1+j/m)^N ,

де N – кількість періодів нарахування;

j - номінальна річна ставка (десятковий дріб).

Якщо N- ціле, тобто N = mn, тоді при встановленні значення множника нарощення (1+j/m)^N у більшості випадків є можливість користуватися таблицею складних відсотків.

Ефективна ставка (дійсна) – це ставка відсотків, яка вимірює той реальний відносний доход, який можна отримати за рік. Іншими словами, ефективна ставка показує, яка річна ставка відсотків дає той же самий фінансовий результат, що і m – разове нарощування в рік за ставкою j/m. У подальших розрахунках будемо позначати ефективну ставку через і.

5. При зміні умов угоди (заміна відсоткової ставки обліковою, простої ставки – складною і т.і.) виникає необхідність оцінити чи варто погоджуватися на запропоновані зміни. Для вкладника не має принципового значення, за якою ставкою банк буде нараховувати відсотки. Для нього головна умова, щоб результат фінансової операції залишився незмінним.

Еквівалентні відсоткові ставки – це такі відсоткові ставки, які за однакових початкових умов дають однаковий кінцевий результат.

Еквівалентність ставок виводиться з рівняння відповідних множників нарощення.

Еквівалентність складної і простої відсоткових ставок:

1+nіп = (1+іс)^n:

іп = ((1+іс)^n – 1)/n,

іс = n√1+niп –1.

Еквівалентність простих відсоткової та облікової ставок:

1/1-dn = 1+ni:

dп = iп/(1+niп),

iп = dп/(1 – dnп).

Еквівалентність номінальної та ефективної ставок:

(1+і)^n = (1+j/m)^mn:

i = (1+j/m)^m – 1,

j = m((1+i)^1/m – 1.


6. Контракти, угоди, комерційні операції в більшості випадків передбачають не окремі разові платежі, а безліч розподілених у часі сплат та надходжень. Наприклад, погашення кредиту, грошові показники інвестиційного процесу, страхові внески і т.і., завжди можливо представити у вигляді послідовності (ряда) сплат та надходжень. У фінансовій математиці окремі елементи такого ряду, а іноді і весь ряд платежів в цілому називається потоком платежів (cash flows).

Потік платежів, в якому розмір платежу і інтервал між двома послідовними платежами є постійними, називається фінансовою рентою або ануїтетом.

Прикладами ренти є виплати відсотків за облігаціями, внески по погашенню кредита, виплати страхових премій. У всіх наведених прикладах певні грошові суми сплачуються через рівні інтервали часу.

Фінансова рента описується такими параметрами:

1) член ренти – розмір кожного окремого платежу;

2) період ренти – часовий інтервал між двома послідовними платежами;

3) строк ренти – час від першого до останнього платежу фінансової ренти;

4) відсоткова ставка.

Фінансові ренти класифікуються за наступними ознаками:

а) за розміром членів ренти поділяють на постійні (з рівними членами) й змінні. Члени змінних рент можуть змінюватися у часі за законом, наприклад, арифметичної або геометричної прогресії;

б) за вірогідністю сплати членів ренти поділяються на умовні та безумовні. Безумовні ренти підлягають безумовній сплаті, наприклад, погашення кредиту. Сплата умовної ренти залежить від настання певного випадку. Тому число членів такої ренти заздалегідь не відоме (наприклад, число сплат пенсій);

в) за кількістю членів розрізняють ренти з кінцевою кількістю членів ренти(обмежені) та необмежені ренти (наприклад, сплати за облігаційними позичками з необмеженим строком);

г) за моментом сплати платежів виділяють ренти звичайні (постнумерандо) й ренти пренумерандо.

Рента постнумерандо – це рента, платежі по якій здійснюються наприкінці кожного періоду.

Рента пренумерандо – сплати відбуваються на початку кожного періоду.

У більшості практичних випадків кількісний аналіз потоків платежів передбачає розрахунок однієї з двох загальних характеристик – нарощеної суми і теперішньої величини ренти.

Нарощена сума – сума всіх членів послідовності платежів з нарахованими на них відсотками к кінцю строка.

Під теперішньою величиною розуміється сума всіх членів потоку, дисконтованих на певний момент часу, що співпадає з початком потоку платежів або упереджає його.

Ми будемо розглядати звичайні, обмежені фінансові ренти, члени яких не змінюються в часі, платежі здійснюються раз на рік або p- разів на рік, відсотки нараховуються раз або m – разів на рік.

Приклад. Нехай у кінці кожного року протягом 4 років у банк вноситься 1000 грн., відсотки нараховуються в кінці року, ставка 5% річних. У цьому випадку 1-й внесок до кінця строка ренти дорівнюватиме 1000*1,05^3, оскільки відповідна сума перебувала на рахунку протягом 3 років; 2-й внесок дорівнюватиме 1000*1,05^2; 3-й внесок = 1000*1,05. Останній внесок відсотків не приносить, тобто = 1000.

Таким чином, наприкінці строку ренти внески з нарахованими відсотками представляють числовий ряд: 1000*1,05^3; 1000*1,05^2; 1000*1,05; 1000. Нарощувана сума наприкінці строку ренти дорівнюватиме сумі усіх членів цього ряду.

Узагальнюючи числовий приклад, виведемо відповідну формулу для нарощування суми річної ренти. Введемо наступні позначення:

S – нарощена сума ренти;

R – розмір члена ренти;

і – відсоткова ставка;

n – строк ренти (кількість років).

Члени ренти будуть приносити відсотки протягом n-1; n-2;...2; 1; 0 років, а нарощувана величина членів ренти складатиме R(1+і)^n-1; R(1+і)^n-2 … R(1+і); R. Перепишимо цей ряд у зворотньому порядку. У такому вигляді він являє собою геометричну прогресію із знаменником (1+і) та першим членом R. Знайдемо суму прогресії:

S = (R(1+і)^n – 1) / ((1+i) – 1) = (R(1+і)^n – 1)/і,

де S – нарощена сума ренти постнумерандо.

((1+і)^n – 1)/і – множник нарощування ренти. Його значення табульовані.

Теперішня величина річної звичайної ренти постнумерандо (капіталізована вартість потоку) визначається за формулою

P = (R*(1 – (1+i)^-n))/і.

Для визначення нарощеної і теперішньої величини ренти пренумерандо використовуються відповідно наступні формули

S = ((R(1+і)^n – 1))/і)*(1+і);

P = ((R(1+i)^-n)/і)*(1+і).

Для визначення нарощеної величини річної ренти з нарахуванням відсотків m-разів на рік використовується формула

S = (R(1+j/m)^mn – 1)/(1+j/m) – 1.

ТЕМА 6. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

6.1. Необхідність державного регулювання фінансового ринку на етапі становлення його функціональної системи

В Україні ринкові процеси відбуваються на фоні гострої нестачі інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку економіки. Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритетних функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.

Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов’язкових для всіх – і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх «свободи» державним контролем – лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль.

Весь досвід економічного розвитку показує, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку і тим самим стимулює економічне зростання.

По-перше, високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов’язують з конкретною країною. Завжди знайдуться ті, хто буде проти жорстких мір і норм, що регулюють ринок цінних паперів. Але кожного разу, коли якась фірма надає неправильну і не таку інформацію, або коли хтось здійснює тиск з метою змінити інформацію, не оголошені раніше зміни в системі продажу цінних паперів, падає престиж держави на світових ринках капіталу, що приносить збитки всім підприємствам і користувачам капіталу в країні. Тому потрібен якісний контроль над фінансовим ринком, який починається на ранніх етапах його розвитку і з часом завойовує повагу як з боку користувачів капіталу, так і з боку інвесторів.

По-друге, якісний, добре відрегульований ринок – це незамінний інструмент для залучення в процес економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення. Сьогодні іноземні джерела капіталу складають значну долю в загальному обсязі інвестуючих заощаджень. Та внутрішні заощадження можуть і повинні відігравати важливу позитивну роль в економіці.

По-третє, висока якість фінансового ринку підвищує динамічність системи та її репутацію, що дуже важливо для того, щоб населення поступово схвалило перехід до ринкової економіки. Справа в тому, що пайова форма фінансування, використання акцій для забезпечення економічного зростання створюють враження економічного плюралізму і закріплюють ідеологічну основу змін. Населення бачить, що перехід до ринкової економіки створює шляхи для розвитку особистості та росту благополуччя. Але сам контроль над фінансовим ринком не в змозі вирішити соціальні проблеми, коріння яких сягають в історію.

За допомогою планів і директив неможливо досягти позитивних результатів на фінансовому ринку, повному ризику і невизначеності. Але завжди можна правильно організувати процес і отримати позитивні результати. Фінансовий ринок – це та сфера економіки, що відчуває найжорстокіший політичний тиск – адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу. При цьому користувачі капіталу можуть бути зацікавлені в тому, щоб приховати свої справжні наміри і рішення та певною мірою дезінформувати ринок. Тут навіть чесне ім’я має свою ціну. З іншого боку, інвестори намагаються знайти можливість заробити і використовують усі зусилля, щоб отримати згоду чи інформацію, недоступну іншим інвесторам. Для них також характерне прагнення обмежити конкуренцію між тими, кому вони надали капітал. І як часто буває, жертвою в цій грі опиняється найбільш беззахисна сторона – дрібний індивідуальний інвестор, який тяжко заробляє собі на хліб, з великими зусиллями накопичує невеликі заощадження, інвестує їх. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність фінансового ринку і вимагає втручання органів контролю. Тому для регулювання фінансового ринку, і особливо ринку цінних паперів, втручання держави повинно бути обов’язковим.

6.2. Національний банк як орган державного регулювання фінансового ринку

Нацiональний банк України (далi – Нацiональний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управлiння, юридичний статус, завдання, функцiї, повноваження i принципи органiзацiї якого визначаються Конституцiєю України та iншими законами України.

Нацiональний банк має статутний капiтал, що є державною власнiстю. Розмiр статутного капiталу становить 10 мiльйонiв гривень. Він може бути змiнений за рiшенням Ради Нацiонального банку.

Джерелами формування статутного капiталу Нацiонального банку є доходи його кошторису, а при необхiдностi – Державний бюджет України. Нацiональний банк є економiчно самостiйним органом, який здiйснює видатки за рахунок власних доходiв у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом випадках – також за рахунок Державного бюджету України.

Нацiональний банк є юридичною особою, має вiдокремлене майно, що є об’єктом права державної власностi та перебуває у його повному господарському вiданнi.

Нацiональний банк не вiдповiдає за зобов’язаннями органiв державної влади, а органи державної влади не вiдповiдають за зобов’язаннями Нацiонального банку, крiм випадкiв, коли вони добровiльно беруть на себе такi зобов’язання.

Нацiональний банк не вiдповiдає за зобов’язаннями iнших банкiв, а iншi банки не вiдповiдають за зобов’язаннями Нацiонального банку, крiм випадкiв, коли вони добровiльно беруть на себе такi зобов’язання.

Основна функцiя. Вiдповiдно до Конституцiї України основною функцiєю Нацiонального банку є забезпечення стабiльностi грошової одиницi України. Для виконання своєї основної функцiї Нацiональний банк сприяє дотриманню стабiльностi банкiвської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цiнової стабiльностi.

Iншi функцiї. Нацiональний банк виконує такi функцiї:

1) вiдповiдно до розроблених Радою Нацiонального банку України основних засад грошово-кредитної полiтики визначає та проводить грошово-кредитну полiтику;

2) монопольно здiйснює емiсiю нацiональної валюти України та органiзовує її обiг;

3) виступає кредитором останньої iнстанцiї для банкiв i органiзовує систему рефiнансування;

4) встановлює для банкiв та iнших фiнансово-кредитних установ правила проведення банкiвських операцiй, бухгалтерського облiку i звiтностi, захисту iнформацiї, коштiв та майна;

5) органiзовує створення та методологiчно забезпечує систему грошово-кредитної і банкiвської статистичної iнформацiї та статистики платiжного балансу;

6) визначає систему, порядок i форми платежiв, у тому числi мiж банками та фiнансово-кредитними установами;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банкiвських технологiй, створює, координує та контролює створення електронних платiжних засобiв, платiжних систем, автоматизацiї банкiвської дiяльностi та засобiв захисту банкiвської iнформацiї;

8) здiйснює банкiвське регулювання та нагляд;

9) веде реєстр банкiв, їх фiлiй та представництв, валютних бiрж i фiнансово-кредитних установ, здiйснює лiцензування банкiвської дiяльностi та операцiй у передбачених законами випадках;

10) складає платiжний баланс, здiйснює його аналiз та прогнозування;

11) представляє iнтереси України в центральних банках iнших держав, мiжнародних банках та iнших кредитних установах, де спiвробiтництво здiйснюється на рiвнi центральних банкiв;

12) здiйснює вiдповiдно до визначених спецiальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здiйснення платежiв в iноземнiй валютi, органiзовує i здiйснює валютний контроль за комерцiйними банками та iншими кредитними установами, якi отримали лiцензiю Нацiонального банку на здiйснення операцiй з валютними цiнностями;

13) забезпечує накопичення та зберiгання золотовалютних резервiв та здiйснення операцiй з ними та банкiвськими металами;

14) аналiзує стан грошово-кредитних, фiнансових, цiнових та валютних вiдносин;

15) органiзовує iнкасацiю та перевезення банкнот i монет та iнших цiнностей, видає лiцензiї на право iнкасацiї та перевезення банкнот i монет та iнших цiнностей;

16) реалiзує державну полiтику з питань захисту державних секретiв у системi Нацiонального банку;

17) бере участь у пiдготовцi кадрiв для банкiвської системи України;

18) здiйснює iншi функцiї у фiнансово-кредитнiй сферi в межах своєї компетенцiї, визначеної законом.

Нацiональний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцiй здiйснює такi операцiї:

1) надає кредити комерцiйним банкам та iншим фiнансово-кредитним установам для пiдтримки лiквiдностi за ставкою не нижче ставки рефiнансування Нацiонального банку та в порядку, визначеному Нацiональним банком;

2) здiйснює дисконтнi операцiї з векселями та чеками в порядку, визначеному Нацiональним банком;

3) купує та продає на вторинному ринку цiннi папери у порядку, передбаченому законодавством України;

4) вiдкриває власнi кореспондентськi та металевi рахунки у закордонних банках та веде рахунки банкiв-кореспондентiв;

5) купує та продає валютнi цiнностi з метою монетарного регулювання;

6) зберiгає банкiвськi метали, а також купує та продає банкiвськi метали, дорогоцiнне камiння та iншi коштовностi, пам’ятнi та iнвестицiйнi монети з дорогоцiнних металiв на внутрiшньому i зовнiшньому ринках без квотування i лiцензування;

7) розмiщує золотовалютнi резерви самостiйно або через банки, уповноваженi ним на ведення валютних операцiй, виконує операцiї з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких, за класифiкацiєю мiжнародних рейтингових агентств, вiдповiдає вимогам першокласних банкiв не нижче категорiї А;

8) приймає на зберiгання та в управлiння державнi цiннi папери й iншi цiнностi;

9) видає гарантiї та поруки вiдповiдно до положення, затвердженого Радою Нацiонального банку;

10) веде рахунок Державного казначейства України без оплати та нарахування вiдсоткiв;

11) виконує операцiї при обслуговуванні державного боргу, пов’язанi з розмiщенням державних цiнних паперiв, їх погашенням i виплатою доходу за ними;

12) веде особистi рахунки працiвникiв Нацiонального банку;

13) веде рахунки мiжнародних органiзацiй;

14) здiйснює беззаперечне стягнення коштiв з рахункiв своїх клiєнтiв вiдповiдно до законодавства України за рiшенням суду.

Нацiональний банк має право здiйснювати й iншi операцiї, необхiднi для забезпечення виконання своїх функцiй.

Нацiональному банку забороняється:

1) бути акцiонером або учасником банкiв та iнших підприємств, установ;

2) здiйснювати операцiї з нерухомiстю, крiм тих, що пов’язанi iз забезпеченням дiяльностi Нацiонального банку та його установ;

3) здiйснювати торговельну, виробничу, страхову та iншу дiяльнiсть, яка не вiдповiдає функцiям Нацiонального банку.

Нацiональний банк сплачує податки вiдповiдно до законiв України з питань оподаткування.

Регулювання розрахункiв. Нацiональний банк встановлює правила, форми i стандарти розрахункiв банкiв та iнших юридичних i фiзичних осiб в економiчному обiгу України iз застосуванням як паперових, так i електронних документiв та готiвки, координує органiзацiю розрахункiв, дає дозволи на здiйснення клiрингових операцiй та розрахункiв за допомогою електронних документiв.

Нацiональний банк забезпечує здiйснення мiжбанкiвських розрахункiв через свої установи, дає дозвiл на проведення мiжбанкiвських розрахункiв через прямi кореспондентськi вiдносини комерцiйних банкiв та через їх власнi розрахунковi системи.

6.3. Методи регулювання банківської діяльності

Банкiвське регулювання – одна з функцiй Нацiонального банку України, яка полягає у створеннi системи норм, що регулюють дiяльнiсть банкiв, визначають загальнi принципи банкiвської дiяльностi, порядок здiйснення банкiвського нагляду, вiдповiдальнiсть за порушення банкiвського законодавства.

Банкiвський нагляд – система контролю та активних впорядкованих дiй Нацiонального банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та iншими фiнансово-кредитними установами у процесi їх дiяльностi законодавства України i встановлених нормативiв із метою забезпечення стабiльностi банкiвської системи та захисту iнтересiв вкладникiв.

Основним органом регулювання грошового обігу виступає банківська система. Методи державного регулювання визначають принцип побудови самої банківської системи.

Дворівневий принцип організації банківської системи передбачає відокремлення емісійних операцій регулювання грошового обігу, які закріплюються за банком першого рівня – центральним банком країни, від розрахункового, касового і кредитного обслуговування юридичних і фізичних осіб, яке виконують банки другого рівня – комерційні. Тоді як комерційні банки належать до різних форм власності, центральний банк, як правило, – державний. Його діяльність і є основним інструментом державного регулювання грошового обігу.

Проводячи розумну кредитно-грошову і фіскальну політику, встановлюючи величину ставки рефінансування, регулюючи умови випуску внутрішніх і зовнішніх облігаційних позик і здійснюючи грошову емісію, держава в особі Національного банку повинна бути спроможною формувати збалансовані потоки фінансових ресурсів.

6.3.1. Регулювання кредитних відносин центрального банку з комерційними

Видача позик комерційним банкам (під їх боргові зобов’язання та шляхи переобліку їх портфеля векселів – рефінансування) Національним банком безпосередньо впливає на обсяг їх пасивів, а тим самим – і їх активних (кредитних) операцій. Важливий метод у цій групі – процентна політика центрального банку: встановлений рівень процентів за його кредитами виступає фактором регулювання попиту на кредит. Особлива дієвість рефінансування та процентної політики Національного банку України зумовлена особливостями організації ринку кредитних ресурсів держави: перепродажем кредитних ресурсів Ощадного банку іншим комерційним банкам через Національний банк.

При інфляційних тенденціях в економіці облікова (рефінансування) ставка збільшується. У такому випадку кредит, який отримують комерційні банки, стає дорогим. Це викликає збільшення вартості кредиту, який комерційні банки надають суб’єктам економічних відносин. У результаті відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів. Дані обставини гальмують збільшення об’ємів виробництва, зменшуючи таким чином інфляційні тенденції в економіці.

У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується. Кредит стає більш дешевим, що викликає збільшення попиту на нього. При цьому збільшується об’єм інвестиційних засобів, що забезпечує розширення виробництва.

6.3.2. Проведення операцій на відкритому ринку – традиційний метод емісійно-кредитного регулювання

Ринок державних цінних паперів, виконуючи функції при обслуговуванні державного боргу, крім цього, відіграє роль регулюючого фінансового інструмента. При нарощуванні в країні інфляційних тенденцій держава випускає державні цінні папери, і, таким чином, частина грошей зв’язується і вилучається з обігу, що знижує інфляційний тягар на фінансову систему. У випадку економічного застою, скорочення виробництва держава викупляє державні цінні папери, вивільнюючи грошові кошти і забезпечуючи збільшення інвестиційних ресурсів.

Купівля державних цінних паперів центральним банком збільшує грошову масу в обігу, що сприяє зростанню пасивів комерційних банків і обсягу кредитування. Продаж цінних паперів спричиняє скорочення грошової маси. Обмежена можливість використання Національним банком України даного методу зумовлена відсутністю належного оформлення державного боргу та розвиненого ринку цінних паперів.

6.3.3. Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків

Це найчисленніша група методів емісійно-кредитного регулювання. При інфляції НБУ збільшує норми резервування (на сучасному етапі норма – 17 % капіталу банку). У такому випадку зв’язуються грошові кошти комерційних банків. Об’єм грошової маси стає меншим, її інфляційний тиск знижується. Коли в економіці спостерігається зниження об’ємів виробництва, НБУ зменшує норми резервування. Грошові засоби вивільняються, що призводить до росту інфляції, розвитку виробництва і збільшення зайнятості.

Розмір обов’язкових резервів, що розміщуються у Національному банку, за своєю суттю – показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень «затухання» коливань депозитної емісії, що виникає в результаті перерахування коштів на рахунках комерційних банків. Обов’язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів. Цю функцію стосовно вкладів населення виконує також показник співвідношення залучених вкладів громадян і власних коштів банку.

Граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів встановлює відносну межу розгортання кредитних операцій комерційного банку.

У регулюванні грошового обігу важливу роль відіграють структурні показники діяльності комерційного банку: рівень ринку його активних операцій, максимальний розмір ризику на одного позичальника, частка великих позичок тощо. Співвідношення окремих груп пасивів і активів регулюється через показники поточної та довгострокової ліквідності балансу банку.

Зараз уже всім зрозуміло, що емісія стала необхідною, хоча вона і дає явний інфляційний ефект, оскільки 1 % приросту грошової маси дає 1,2 % – 1,5 % приросту інфляції. Причини здійснення емісії такі: відсутність зовнішнього фінансування і кредитування з боку міжнародних фінансових інститутів унаслідок значного державного внутрішнього і зовнішнього боргу.

Поряд з регулюванням емісії важливу роль у функціонуванні грошової системи відіграють методи регулювання самого руху грошей. Ці методи специфічні для сфери готівкового і безготівкового обороту.

Обіг готівкових грошей регулюється правилами, встановленими Національним банком. Вони визначають загальний порядок проведення готівково-грошових (відповідно до назви підрозділу, що здійснює операції з готівкою) операцій банками та їх клієнтами – юридичними особами.

При регулюванні касових операцій банків використовується поняття «операційна каса», яке означає сукупність готівки, що знаходиться в усіх касах комерційного банку. Відповідно до характеру діяльності банк може організовувати денні (що функціонують протягом періоду часу, відведеного для роботи з клієнтами, – операційного дня), вечірні каси, каси перерахування виручки, яка надходить в інкасаторських сумках, та інші спеціалізовані каси. Залишок грошей в операційній касі банку обмежується лімітом. Понадлімітний залишок готівки підлягає здачі розрахунковому центру Національного банку чи його філії, до яких прикріплений даний комерційний банк. Розрахункові центри здійснюють також підкріплення операційних кас комерційних банків готівкою згідно з їх попередніми заявками.

З досвіду Польщі реформа банківського сектора може дати позитивні наслідки лише при умові, коли інфляція знаходиться під контролем. Цьому критерію Україна вже відповідає. За винятком вимог, які сприяють росту стабільності банківського сектора, наприклад, щодо поступового підвищення мінімального рівня статутного капіталу, жодні інші втручання держави у функціональні сфери грошового і кредитного ринку недоречні. Наприклад, значно послабило банківську систему регіонів рішення НБУ від 04.09.98 № 348 довести до 1999 року валютну позицію до “нуля”, що змусило конвертувати в гривню залишки статутного капіталу. Банкам рекомендовано здійснювати лише розрахунково-касове обслуговування і валютні операції.

Згідно з українським законодавством, банки можуть виконувати лише такі операції:

1) залучення та розміщення грошових вкладів та кредитів;

2) здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

3) ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

4) фінансування капітальних, за дорученням власників або розпорядників, інвестованих коштів;

5) випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);





Дата публикования: 2014-11-18; Прочитано: 617 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.022 с)...