Загальні положення стосовно діяльності поліцейських органів

Належне функціонування правоохоронних органів являється важливим не тільки для здійснення ефективної політики в галузі кримінального правосуддя, але й для захисту основних прав людини. В міжнародно-правових актах, що стосуються діяльності зазначених структур значна увага приділяється особам, які потрапили до сфери компетенції правоохоронних органів, зважаючи на беззахисність громадян перед силою державного примусу.

Значну увагу статусу осіб, які потрапили до сфери кримінально-правових відносин приділено й в основних міжнародних документах в галузі прав людини, а саме: Загальна декларація прав людини 1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.; Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р. В доповнення до вищезазначених правових актів міжнародним співтовариством прийнято низку документів, які спеціально регламентують права щодо поводження з особами, які скоїли злочини; визначають правовий статус жертв злочинів, що є безпосередніми учасниками кримінально-правових відносин.

Значне місце в реалізації положень, закріплених у міжнародно-правових актах та національному законодавстві держав щодо захисту прав людини при відправленні правосуддя, займають поліцейські органи. Першочерговим завданням цих органів при виконанні своїх функцій у будь-якій правовій державі, у тому числі і в Україні, повинно стояти завдання захисту прав і людської гідності усіх осіб. Правильне функціонування правоохоронних органів є важливим як для здійснення ефективної політики в галузі кримінального правосуддя, так і для захисту прав людини.

Сьогодення вимагає від поліцейських органів доскональної обізнаності не тільки національних нормативно-правових актів та їх правильного застосування на національному рівні, але й міжнародно-правових документів, що стосуються діяльності правоохоронних органів та регламентують права осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Адже законодавство багатьох держав світу визнає примат норм міжнародного права на національному рівні. У цьому зв’язку заслуговують на увагу положення резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 690 (1979) “Декларація про поліцію” в якій указано, що “поліцейський повинен пройти в повному обсязі підготовку, а також отримати відповідний інструктаж з соціальних проблем, демократичних свобод, прав людини, і, в тому числі, з Європейської конвенції з прав людини”.

Належне функціонування правоохоронних органів є важливим як для здійснення ефективної політики в галузі кримінального правосуддя, так і захисту основних прав людини, а для цього необхідно створити правовий фундамент, основу, яка б визначала стандарти діяльності поліції, включаючи й етичні норми поведінки. Першим документом Організації Об’єднаних Націй в цій сфері став Кодекс поведінки посадових осіб для підтримання правопорядку від 17 грудня 1979 р. Задумка створення Кодексу полягала в розробці кодексу етичних норм для поліції та інших правоохоронних органів.

В резолюції про прийняття Кодексу вказується, що характер функцій підтримання правопорядку в сфері захисту громадського порядку й те, яким чином вони здійснюються, безпосередньо впливають на якість життя окремих осіб, а також усього суспільства в цілому. Розуміючи важливість завдання, яке виконують посадові особи для підтримання правопорядку, Генеральна Асамблея акцентувала увагу на можливість зловживань, що пов’язані зі здійсненням цих обов’язків. В основі Кодексу лежить думка про те, що особи, які здійснюють поліцейські функції, повинні поважати й захищати права людини відносно всіх осіб. Кодекс забороняє застосування тортур або скоєння будь-яких актів, пов’язаних із корупцією, та передбачає, що сила може застосовуватися тільки в випадку крайньої необхідності, збереження в таємниці інформації конфіденційного характеру.

Особлива увага повинна приділятися захисту прав людини при використанні поліцейськими особами сили та вогнепальної зброї, застосування яких може здійснюватися тільки в крайніх випадках. У зв’язку з цим слід акцентувати увагу на положеннях Кодексу, що визначають підстави й порядок застосування вказаних засобів (ст. 3). Враховуючи вищезазначене, необхідно відзначити, що в рамках ООН були прийняті й Основні принципи застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами в підтримці правопорядку (резолюція 45/166 ГА ООН), у яких більш детально регламентовано порядок застосування сили й вогнепальної зброї вказаними особами відповідно ст. 3 Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку. В принципах визначаються спеціальні положення щодо застосування вогнепальної зброї, підтримки правопорядку в випадках незаконних зібрань, а також здійснення контролю за особами, які перебувають під вартою або затримані. Особлива увага приділяється застосуванню сили й вогнепальної зброї як крайньої міри; етичним питанням; розробці нових, які не призводять до смерті, але нейтралізуючих видів зброї й боєприпасів; діям посадових осіб з підтримки правопорядку з урахуванням серйозності правопорушень і тієї законної мети, яка повинна бути досягнута; відповідної кваліфікації й підготовки посадових осіб з підтримки правопорядку з питань застосування сили й вогнепальної зброї; консультуванню у випадках стресу, який відчувають посадові особи з підтримки правопорядку, котрі в ході здійснення посадових обов’язків вимушені застосовувати силу й вогнепальну зброю; ефективним процедурам подання й аналізу рапортів.

На жаль, діяльності поліцейських органів характерне таке негативне явище, як зловживання владою, що негативно впливає на права людини. Результатом такого зловживання є окремі фізичні особи, які безпосередньо страждають від протиправних дій представників владних структур, а також жертвою стає саме суспільство, яке належним чином не поклопоталось про моральний облік представників влади в особі поліцейських органів, а також про їх належну підготовку. В Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку зазначається, що “кожна посадова особа з підтримки правопорядку є часткою системи кримінального правосуддя, мета якої полягає в попередженні злочинності й боротьбі з нею, і, що поведінка кожної посадової особи цієї системи впливає на систему в цілому”.

Разом із тим слід зазначити, що міжнародно-правові акти приділяють значну увагу й соціальним гарантіям діяльності працівників поліції. Так, у вищезазначеній “Декларації про поліцію” 1979 р. зазначається, що професійні, психологічні й матеріальні умови, в яких повинен виконувати свої обов’язки поліцейський, в свою чергу, повинні захищати його честь, гідність, безпристрасність.