Концептуальні засади й аксіоматика ризикології

Ризикологія – наука про основні закономірності, принципи та інструментарій виявлення, врахування, оцінювання та управління ризиком, який відображає характерні особливості сприйняття зацікавленими суб’єктами господарювання об’єктивно існуючих невизначеності, конфліктності, іманентно притаманних процесам цілепокладання, оцінювання, управління об’єктами ризику, котрі обтяжені можливими загрозами та невикористаними можливостями.

Філософія будь-якої науки акцентує увагу передусім на її аксіоматичному апараті. Ризикологія грунтується на аксіомах:

Аксіома загальності – будь-який вид діяльності, що здійснюється фінансово-економічною системою, несе в собі ті чи інші ризики, котрі за певних умов можуть проявитися і призвести до небажаних наслідків для системи загалом чи її структурних складових. Йдеться також і про ризик невикористаних можливостей (закопаних талантів).

Аксіома прийнятності – кожна інтелектуальна система, що здійснює певний набір видів діяльності, так чи інакше (свідомо чи несвідомо) оцінює ступінь ризику, використовуючи свої внутрішні категорії, гіпотези, мотивації, котрі залежать також від стану та динаміки зовнішнього середовища, а також ураховуючи власне ставлення до ризику.

Аксіома неповторюваності – структура та міра ризику змінюються в часі, не повторюючись навіть у подібних ситуаціях.

Ризикологія за своєю сутністю є метанаукою, що зумовлюється багатогранністю прояву ризику. Коли ставиться питання стосовно цілепокладання у конкретній науці, то завжди постає (в тій чи іншій формі) питання про ризик.

Ризик завжди пов’язаний з цілепокладанням і цілездійсненням, тобто будь-яку науку завжди супроводжує ризикологічна діяльність.