Економічна інтеграція в СНД

Після розпаду в 1991 p. CPCP на його території з числа колишніх радянських республік утворилася нова спільнота — Співдружність Незалежних Держав (СНД). До цього інтеграційного об'єднання увійшли Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, Україна. Що ж стосується країн Прибалтики, то вони рі­шуче відмежувалися від колишньої метрополії і взяли курс на взаємне співробітництво і поступову інтеграцію в ЄС, що завершилося у 2004 р. їх успішнім вступом у це економічне співтовариство.

Серед найсуттєвіших проблем, що постали перед країнами СНД, були й питання їх економічної взаємодії, розвитку господарських зв'язків, які встановилися між ними в колишньому єдиному народногосподарському комплексі. Ці країни зіткнулися з досить суперечливими процесами і тенденціями, які спонукали їх до прийняття рішень, що не завжди відзначалися достатньою логічністю і обґрунтованістю. В усіх цих державах було і залишається велике бажання збудувати власні, незалежні від Росії, національні господарські системи. Водночас переважна більшість цих країн залишається економічно прив'язаними до Росії як джерела найважливіших ресурсів та ринку збуту своїх товарів. Це викликало необхідність пошуку шляхів розвитку переважно двосторонніх економічних відносин з Росією.

Аналізуючи стартові умови співробітництва країн СНД, необхідно відзначити, що вони були дуже привабливими. Ці країни мали єдину енергетичну і транспортну системи, єдину систему зв'язку і телекомунікацій, спільну систему газо- і нафтопроводів та єдину систему стандартів. Усі ці переваги дають можливість зробити висновок, що жодне інтеграційне угрупування у світі не мало подібних передумов до об'єднання. Але, як показали реалії історичного розвитку СНД, такі передумови інтеграції можуть мати не лише позитивні сторони, але й негативні. Така ситуація має місце, як правило, тоді, коли економіка підпорядковується політиці. Це неодноразово і продемонструвала Росія стосовно інших країн —-членів СНД впродовж майже 15-річного існування цього економічного союзу.

На шляху становлення і розвитку СНД постали серйозні труднощі і перешкоди. Вони пов'язані з тим, що старий адміністративний господарський механізм на протязі тривалого часу не був демонтований, економічна криза на пострадянському просторі затягнулася (особливо у Вірменії, Грузії, Молдові), темпи ринкових перетворень у колишніх республіках СРСР були і залишаються різними, як і різні рівні цін та неоднакові валютні курси.

СНД має свої органи управління, що координують інтеграційні процеси на території країн співдружності. До них слід віднести Раду керівників держав, Раду керівників урядів та Координаційно-консультативний комітет. Рада керівників держав є нижчим органом управління СНД і складається з президентів країн — членів співдружності. Вона ухвалює рішення з найваж­ливіших питань діяльності цієї спільноти. На свої засідання Рада збирається двічі на рік під головуванням чергового глави однієї з держав-членів.

Рада керівників урядів складається з прем'єр-міністрів і розглядає питання економічної і соціальної сфер. Вона збирається на свої засідання чотири рази на рік.

Координаційно-консультативний комітет є виконавчим органом СНД. Значна частина його діяльності зосереджена на економічних питаннях, що належать до митної, торговельної, валютної, бюджетної, податкової та кредитної сфер.

У 1993 р. країни СНД підписали угоду про створення економічного союзу, який передбачав вільний рух товарів, послуг, капіталів, робочої сили, а також узгодження валютної і податкової політики, підтримку виробничого співробітництва та сприяння інвестуванню між країнами. Але реально до цього часу з цих цілей було досягнуто дуже мало. Тому СНД сьогодні відповідає лише найпростішій формі інтеграції — зоні преференційної торгівлі.

У 2003 р. Україна запропонувала Росії, Білорусії й Казахстану утворити зону вільної торгівлі в рамках Єдиного економічного простору (ЄЕП). Незважаючи на схвалення згаданої пропозиції цими країнами, рішення по ЄЕП поки що не впроваджено на практиці.

Аморфність, низька ефективність СНД викликала потребу у створенні локальних угрупувань країнами СНД з більш тісними економічними зв'язками. В результаті такої необхідності утворилися такі об'єднання: ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова) та Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), до якого увійшли 11 країн: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина

та Україна.

Цілями ГУУАМ і ЧЕС є розвиток багато- й двостороннього співробітництва як у провідних галузях економіки, так і в співпраці щодо запобігання забрудненню Чорного моря. У 1994 р. було утворено Чорноморський банк торгівлі й розвитку, який має сприяти економічному розвитку країн Чорноморського регіону. Така різновекторність напрямів інтеграції пояснюється розбіжностями в орієнтаціях різних політичних сил у країнах — членах СНД.

Україна має особливий статус в СНД, який закріплений за нею у вигляді асоційованого членства цієї Співдружності з квітня 1994 р. Він дає можливість Україні брати участь лише у тих спільних заходах, у яких вона зацікавлена і які не суперечать її національним інтересам та чинному законодавству. Тим самим створюються умови для поєднання різноманітних форм дво- та багатостороннього співробітництва, більш повного урахування позицій сторін у відповідних спільних заходах.