Державне регулювання міжнародної торгівлі послугами

Державне регулювання міжнародної торгівлі неминуче має свої пороки. Особливо це стосується торгівлі послугами, що у силу свого «невидимого» характеру є куди більш звабним об'єктом для зловживання, чим торгівля товарами. Це стало однієї з причин того, що з початку 80-х років розвиті країни стали постійно піднімати питання про необхідність лібералізації міжнародної торгівлі послугами, що виявилася захаращена всілякими обмеженнями навіть більше, ніж торгівля товарами.

Інструменти торгової політики, використовувані для обмеження торгівлі послугами, здебільшого ті ж, що й у торгівлі товарами. Подібність заснована на тім, що торгівля більшістю послуг супроводжує торгівлю товарами і, отже, попадає під обмеження, що накладаються на торгівлю товарами. Розходження виникають через те, що торгівля деякими послугами зв'язана не з рухом товарів, а c рухом капіталів, способи регулювання якого трохи інші, чим регулювання торгівлі товарами. Однак, як і у випадку обмеження імпорту товарів, внутрішня субсидія національним виробникам, що вводиться країною, що імпортує, вважається більш кращим методом обмеження імпорту послуг, чим імпортний тариф. А імпортний тариф як засіб обмеження імпорту послуг по своєму впливі на національну економіку чи краще дорівнює імпортній квоті в тому випадку, коли ліцензії на одержання імпортної квоти продаються на аукціоні.

Міри регулювання доступу на ринок — інструменти торгової політики, що обмежують чи забороняють іноземним фірмам-виробникам послуг оперувати на місцевому ринку.

Міри регулювання доступу на ринок здобувають у більшості випадків форму кількісних обмежень і включають:

1. Обмеження на торгівлю послугами. Наприклад, законодавча вимога про те, що всі імпортні вантажі повинні страхуватися тільки місцевими страховими компаніями. Воно автоматично усуває іноземних конкурентів із внутрішнього ринку страхових послуг для компаній, що імпортують. Відсутність конкуренції, у свою чергу, веде до завищення цін, що перекладається на експортерів і в кінцевому рахунку на споживачів імпортних товарів. Перевезення експортних вантажів і особливо каботажне плавання між портами того самого держави в багатьох країнах законодавчо закріплені за національними транспортними компаніями.

2. Уведення кількісних квот на імпорт іноземних послуг. Прикладом може служити обов'язкова кількість ефірного часу, що віддається національним радіостанціям, що є прямою дискримінацією проти іноземних радіостанцій. Чи обмеження на кількість іноземних фільмів, що можуть бути закуплені чи показані по національних телевізійних каналах протягом визначеного періоду часу.

3. Обмеження на створення на внутрішньому ринку філій іноземних компаній, що надають послуги. Наприклад, у багатьох країнах законодавство забороняє створення філій банків, страхових, туристичних і інших іноземних компаній. Іноді створювати іноземні філії не заборонена, але перелік послуг, що вони можуть надавати місцевим покупцям, законодавчо сильно обмежений. Таке законодавство використовується, коли необхідно захистити незміцнілих місцевих виробників відповідних послуг. Хоча з загальної теорії міжнародної торгівлі відомо, що найбільш кращими формами захисту в цьому випадку є внутрішнє субсидування місцевих і оподаткування іноземних виробників послуг.

4. Обмеження на пересування виробників послуг. Звичайно приймають форму державного ліцензування імпорту робочої сили, що сполучено для місцевого імпортера як із проходженням бюрократичних процедур, так і з оплатою одержання відповідної ліцензії. Прикладом можуть служити обов'язкове ліцензування і навіть тестування в багатьох країнах іноземних лікарів до того, як вони одержують дозвіл зайнятися лікувальною практикою. І в цьому випадку яка-небудь форма місцевої чи субсидії, принаймні, тарифу на імпорт є кращої в порівнянні з квотою на в'їзд.

5. Обмеження на пересування споживачів послуг. Здобувають, наприклад, форму лімітування кількості туристичних віз, що можуть видаватися нерезидентам протягом визначеного періоду часу.

Як згадувалося вище, національний режим – режим економічних відносин між державами, при якому одна держава надає іноземним фізичним і юридичним особам режим не менш сприятливий, чим режим для своїх юридичних і фізичних осіб. Найчастіше національний режим використовується у відносинах між країнами — членами інтеграційних угруповань і стосовно до вивозу капіталу. З метою регулювання міжнародної торгівлі послугами деякі країни прибігають до введення обмежень на використання цього режиму нерезидентами.

Вилучення з національного режиму — інструменти внутрішньої економічної політики, що дискримінують на внутрішньому ринку іноземних виробників послуг у порівнянні з місцевими.

Надання цінових переваг місцевим виробникам. Наприклад, у багатьох країнах уряду надають прямі цінові субсидії з бюджету місцевим виробникам послуг — туристичним, транспортним, страховим і іншим компаніям.

Надання іноземним виробникам менш сприятливих умов, чим місцевим. Наприклад, іноземні авіаперевізники можуть не одержати доступу до національної системи резервування авіаквитків і кращих аеропортів країни. Розміри обячательного чи резервування податків на операції іноземних банків можуть бути вище, ніж для місцевих.

Зусилля по лібералізації міжнародної торгівлі послугами починаються як на рівні ГАТТ/ВТО, де розглядаються проблеми регулювання торгівлі послугами в цілому, у рамках окремих галузей (цивільна авіація в рамках ИКАО), де зважуються питання торгівлі послугами, властиві для даної галузі, так і на двосторонньому рівні між окремими країнами. Лібералізація торгівлі послугами повинна розвиватися паралельно лібералізації торгівлі товарами. Свідченням цього є, наприклад те, що погана транспортна інфраструктура і міжнародний зв'язок завжди називаються в числі причин, що ускладнюють міжнародну торгівлю товарами. Але в будь-якому випадку лібералізація торгівлі послугами ґрунтується на загальній макроекономічній стабілізації в країнах, її провідних.

Отже, інструменти торгової політики, застосовувані в області торгівлі послугами, можуть бути розділені на міри регулювання доступу на ринок, що обмежують чи забороняють іноземним фірмам-виробникам послуг оперувати на місцевому ринку (обмеження на торгівлю послугами й пересування їхніх виробників і споживачів, кількісні квоти), і вилучення з національного режиму, що дискримінують на внутрішньому ринку іноземних виробників послуг у порівнянні з місцевими (цінове стимулювання місцевих виробників і дискримінація іноземних). Зусилля по лібералізації міжнародної торгівлі послугами починаються на рівні міжнародних організацій, у рамках окремих, галузей і на двосторонньому рівні між окремими країнами.

Тема 5