Фіскально-бюджетна й грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки, сеньйораж і монетизація бюджетного дефіциту

Фіскально-бюджетна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основними функціями фіскально-бюджетної політики є:
1. Вплив на стан господарської кон'юнктури.

2. Перерозподіл національного доходу.

3.Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.
Основними типами такої політики є дискреційна та недискреційна фіскально-бюджетна політика.

Дискреційна фіскально-бюджетна політика - політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та при­скоренням економічного зростання. Основні засоби - зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами; зміна програм "трансфертного типу" (перерозподільних); циклічні зміни рівня податкових ставок.

Недискреційна фіскально-бюджетна політика - це пасивна політика, пов'язана з автоматичною зміною в рівнях державних витрат і податків.

У сфері державного регулювання ринкової економіки є необхідність застосування цілісної внутрішньозбалансованої системи заходів фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефек­тивними при перевищенні допустимого (більше 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету, від'ємного сальдо платіжного балансу.

Дефіцит державного бюджету - це перевищення видатків бюджету над його доходами. Дефіцит державного бюджету є основною причиною інфляції. Однак. дефіцит державного бюджету не є небезпечним для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3 % ВНП. У протилежному випадку він негативно відображається на фор­муванні грошової, кредитної систем і всієї економіки в цілому. Джерелами покриття дефіциту державного бюджету є: збільшення кількості грошей (емісія); збільшення випуску облігацій Міністерства фінансів (казначейства); скорочення валютних резервів центрального банку; позики у зовнішніх кредиторів.

Внаслідок монопольного права друкування грошей уряд отримує дохід, що називається сеньйораж.

Покупцями облігацій Міністерства фінансів (казначейства) можуть бути: центральний банк; комерційні банки; домашні господарства; іноземці (як приватний, так і суспільний сектори).

Купівля центральним банком державних боргових зобов’язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Монетизація державного дефіциту приводить до інфляції. У країнах з високою інфляцією населення, як правило. Не купує нових державних боргових зобов’язань, валютні резерви центрального банку вичерпані, тому держава фінансує бюджетний дефіцит емісією.

Лекція 7 «Державні трансферти і їхні види»

Дефіцит бюджету нижчого рівня може покриватися за рахунок субвенцій, дотацій та інших трансферних платежів, наданих даному бюджету з бюджету вищого рівня, а також за рахунок випуску позик і використання кредитних ресурсів.

Бюджетні трансферти є основною формою регулювання між бюджетних відносин, вирівнювання місцевих бюджетів.

До державних трансфертів відносяться:

Дотація являє собою певну суму грошових коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня в порядку бюджетного регулювання для покриття його дефіциту безповоротно для збалансування їхніх доходів і витрат. Дотація не може мати цільового призначення і не підлягає поверненню. Вона може вважатися одним з дохідних джерел міс­цевих бюджетів, що використовують її на цілі, визначені органами місцевого самоврядування. Дотація являє собою суму, що виділяється з бюджету вищого рівня бюджету нижчого рівня без цільового призначення для фінансування рішення питань місцевого значення.Дотація надається у випадку, якщо закріплених і регульованих доходів недостатньо для формування мінімального бюджету нижчого територіального рівня.

На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані.

Під бюджетною субвенцією розуміють трансферні ресурси, що передаються з Державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових витрат і які підлягають обов’язковому поверненню у випадку нецільового використання. Бюджетні субвенції необхідно спрямовувати в міс­цеві бюджети розвитку, тому що вони мають стати основною фор­мою державної фінансової підтримки інвестиційної діяльності місцевих органів влади. Обсяги надання бюджетних субвенцій мають визначатися для кожної територіальної одиниці з урахуванням цілей державної регіональної фінансової політики, зближення і вирівнювання рівнів розвитку окремих регіонів України.

Субвенції в основному виділяються для вирівнювання відповідного соціально-економічного розвитку відповідного адміністративно-територіального утворення. Субвенції видаються на часткове фінансування, а не на вирівнювання розриву між доходами й витратами бюджету. При цьому заздалегідь обмовляються суми й терміни фінансування з вищестоящого бюджету.

Субвенції бувають поточні й інвестиційні. Поточні субвенції направляються на фінансування поточних витрат. Інвестиційні субвенції направляються на фінансування інвестиційної й інноваційної діяльності й інших витрат розширеного відтворення. При наявності дефіциту бюджету першочерговому фінансуванню підлягають витрати, що включаються в бюджет поточних витрат.

Бюджетні субсидії — це трансферні ресурси, що надаються з державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових витрат. Обсяги бюджетних субсидій, що надаються тій чи іншій території у принципі мають бути зв’язані з обсягами її витрат на фінансування делегованих повноважень.

На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає, як обов'язкову умову, участь у виділенні коштів на певні цілі з бюджетів нижчого рівня поряд з сумою субвенції, а для субсидії це не обов'язково. Але у випадках невикористання або використання не за цільовим призначенням субвенції і субсидії мають бути повернені до бюджету, з якого вони були виділені.

Законодавством України передбачені такі типи бюджетних трансфертів бюджетам місцевого самоврядування:

1. Трансферти з Державного бюджету України:

а) бюджетна дотація для фінансування делегованих державних повноважень бюджету Автономної Республіки Крим, обласним, районним бюджетам та бюджетам міст обласного значення;

б) бюджетна субвенція на фінансування спеціальних соціальних послуг, які держава надає населенню;

в) бюджетна субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання пільг, установлених державою;

г) цільова бюджетна субвенція на виконання інвестиційних проектів;

ґ) бюджетна субвенція на виконання містом Києвом функцій столиці України;

д) цільова бюджетна субвенція для районів, визначених як зона надзвичайної екологічної ситуації відповідно до законів України;

е) бюджетна субвенція на виконання містом Севастополем функ­цій головної військово-морської бази України та компенсації втрат, пов’язаних з розміщення військової бази іноземної дер­жави;

є) інші бюджетні субвенції.

2. Трансферти між бюджетами місцевого самоврядування:

а) бюджетні субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідації негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

б) бюджетна субвенція на виконання функцій, передбачених повноваженнями територіальних громад міст, селищ та сіл;

в) цільова бюджетна субвенція на виконання інвестиційних проектів;

г) інші бюджетні субвенції.

3. Бюджетні дотації для фінансування делегованих державних повноважень бюджету Автономної Республіки Крим, обласним, районним бюджетам та бюджетам міст обласного значення.

Відповідно до Закону України від 05.12.90 р. № 512-ХII «Про бюджетну систему України» за рахунок державного бюджету можуть фінансуватися також усі розташовані на території України суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, що сплачують податки, збори й інші обов'язкові платежі в бюджет і одержувати дотації, субсидії й інші трансферні виплати згідно програм економічного й соціального розвитку.

До категорії державних трансфертів відносяться всі державні платежі, що не підлягають поверненню і передбачають використання на поточні цілі.

Розрізняють наступні види державних платежів суб'єктам підприємницької діяльності.

Субсидії - це всі неоплатні поточні виплати, що не передбачають компенсацію у виді спеціально обумовлених виплат чи товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також витрати, зв'язані з відшкодуванням збитків державним підприємствам.

Дотації - це бюджетні засоби, що виділяються суб'єктам підприємницької діяльності на покриття різниці, що виникає в них між витратами на надання (придбання) комунальних послуг і доходами від їхнього продажу населенню по встановлених тарифах.

Капітальні трансферти – це неоплатні однобічні платежі органів управляння, що не ведуть до виникнення чи погашення фінансових вимог. Вони передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, зв'язаних з ушкодженням основного капіталу, чи збільшення капіталу одержувачів. У цю категорію включаються також трансферні платежі підприємствам для покриття збитків, акумульованих ними протягом ряду років чи виниклих у результаті надзвичайних обставин. Капітальними трансфертами вважаються платежі, що носять одноразовий і нерегулярний характер як для донора, так і для їхнього одержувача.

Можна виділити два основних напрямки надання бюджетних субсидій, дотацій:

- з метою державного регулювання цін. Таке регулювання здійснюється шляхом надання відповідних асигнувань для компенсації витрат підприємства й організацій визначених галузей, зв'язаних із подорожчанням сировини, матеріалів, устаткування, збільшенням виробничих витрат;

- з метою реалізації програм соціально-економічного розвитку держави, зокрема на фінансування невиробничого й виробничого будівництва, охорону навколишнього середовища.

Згідно діючого законодавства бюджетною класифікацією України передбачений наступний склад субсидій, поточних трансферних виплат і капітальних трансфертів суб'єктам підприємницької діяльності:

- субсидії державним підприємствам, крім сільськогосподарських;

- субсидії підприємствам і організаціям сільського господарства;

- субсидії фінансовим установам;

- дотації на покриття збитків державних підприємств;

- інші субсидії;

- капітальні трансферти державним підприємствам;

- інші внутрішні капітальні трансферти.

Обсяг дотацій вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам становитиме у 2009 р. 31735,3 млн. гривень. Обсяг коштів, що передаються до з місцевих бюджетів до державного бюджету становить – 9087,7 млн. грн..

Із 691 місцевих бюджетів, які мають взаємовідносини з державним бюджетом, 652 (94%) бюджети (94%) збалансовані з дотацією вирівнювання із державного бюджету і 39 бюджетів (6%) – з вилученням коштів з державного бюджету.

Ріст соціальних субвенцій у 2009 р становитиме 822 млн. грн. проти 2008 р. в тому числі:

Ø 15923,9 млн. грн.. – на вирлату допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства, дітям - інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям;

Ø 23335 млн. грн.. – на виплату пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергію природного газу, послуг тепло- водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот;

Ø 1372, 4 млн. грн. – на надання пільг з послуг зв’язку та інших передбачених чинним законодавством, та компенсацію пільгового проїзду окремих категорій громадян;

Ø 660,9 млн. грн.. – на надання пільг та житлові субсидії населенню на придбання твердого та рідкого пічного палива і скрапленого газу.

Лекція 8 «Бюджетний процес»

Бюджетний процес – це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження й виконання бюджетів усіх ланок бюджетної системи країни.

Державний бюджет, звичайно, складається на рік. Однак бюджет може складатися і на більш тривалий період.

Термін, на який складається бюджет, називається бюджетним періодом.

На Україні бюджетний рік збігається з календарним роком. В окремих країнах бюджетний рік не завжди збігається з календарним роком. Наприклад, у США з 1977 року бюджетний рік починається з 1 жовтня. У Японії і ФРН – з 1 квітня, в Італії – з 1 липня.

Бюджетний процес від початку складання і до затвердження звіту про виконання бюджету контролюється Верховною Радою України і місцевими органами влади і може бути представлений наступними етапами:

- підготовка процесу складання бюджету;

- складання проекту бюджету;

- затвердження проекту бюджету;

- виконання бюджету;

- складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

Першим етапом бюджетного процесу є розробка Верховною Радою України й адміністрацією Президента бюджетної резолюції й проекту бюджету.

Бюджетна резолюція – спеціальна постанова про основні напрямки бюджетної політики на наступний бюджетний рік.

Затвердження бюджетної резолюції, дії, пов'язані з цією роботою, називаються бюджетнимверховним процесом.

У бюджетній резолюції відбиваються основні макроекономічні показники економічного й соціального розвитку, узагальнені показники всіх доходів; сукупність нових бюджетних повноважень; суми усіх витрат бюджету; позитивне чи негативне сальдо бюджету; суми нових зобов'язань у відношенні прямих позичок і нових зобов'язань у відношенні гарантованих позичок і інші узагальнені показники. Бюджетна резолюція є керівництвом до дії при розробці проекту бюджету, основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний рік.

Розробку бюджетної резолюції починають навесні попереднього року за шість місяців до її розгляду у Верховній Раді України. Верховна Рада України розглядає й затверджує її до 15 червня поточного року.

На підставі бюджетної резолюції Міністерство фінансів України здійснює безпосередню роботу по складанню зведеного проекту бюджету і державного бюджету України.

Проекти бюджетів також готуються в кожній ланці бюджетної системи. Ланки бюджетної системи аналізують господарську діяльність підприємств, що знаходяться на їхній території, аналізують їхні планові завдання на наступний рік. На підставі цього бюджетні ланки складають свої проекти бюджетів і передають їх у Міністерство фінансів для розробки зведеного проекту бюджету. Міністерство фінансів, здійснюючи роботу зі складання проекту бюджету, розсилає контрольні цифри міністерствам, відомствам і іншим органам державної влади, які у двотижневий термін розглядають їх і передають Міністерству фінансів свої пропозиції з відповідними розрахунками й обґрунтуваннями. Міністерство фінансів розглядає пропозиції при участі зацікавлених сторін і готує проекти консолідованого бюджету і державного бюджету. До 15 серпня вони передаються на розгляд Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України може внести доповнення і зміни в проект бюджету, а також має право відхилити проект бюджету і повернути його на доробку в Міністерство фінансів.

Після доробки Міністерство фінансів представляє дороблений проект бюджету в Кабінет Міністрів України до 15 серпня, де він знову аналізується, уточнюється й направляється у бюджетну Комісію Ради Міністрів.

Розглянувши проект Закону «Про державний бюджет України» на відповідний бюджетний рік, Кабінет Міністрів України після узгодження його з Президентом країни направляє проект бюджету у Верховну Раду України до 15 вересня разом з іншими документами, розрахунками, обґрунтуваннями, необхідним інформаційним матеріалом.

Наступним етапом бюджетного процесу є розгляд проекту бюджету Верховною Радою України. Верховна Рада розглядає проект бюджету у порядку, передбаченим регламентом. Потім депутати, ознайомившись із проектом бюджету, заслуховують доповідь міністра фінансів на пленарному засіданні і переносять роботу з проектом бюджету в постійні комісії. Після першого читання (доповідь комісії з питань бюджету) у Верховній Раді України проект бюджету повертається на доробку в Кабінет Міністрів України.

Право вносити зміни в проект бюджету й у чинне законодавство називається бюджетною ініціативою.

Після доробки документ знову повертається на друге читання (доповідь міністра фінансів). Якщо виникнуть які-небудь складності, то після доробки можливо і третє читання проекту бюджету, після якого Верховна Рада України повинна прийняти постанову про порядок введення в чинність Закону «Про державний бюджет України», проект якого розробляє й представляє Кабінет Міністрів України до другого читання проекту Закону «Про державний бюджет України».

Якщо Закон «Про державний бюджет» не приймається до 2 грудня попереднього року, Верховна Рада приймає постанову про порядок фінансування поточних потреб до прийняття Закону «Про державний бюджет України». У випадку, якщо до 30 грудня попереднього року Верховна Рада України не прийме такої постанови, автоматично продовжує діяти Закон «Про державний бюджет» на поточний рік, крім показників на розвиток.

Прийнятий Верховною Радою України державний бюджет набуває чинності закону і повинний сумлінно виповнюватися.

Останньою стадією бюджетного процесу є виконання бюджету, складання й затвердження звіту про виконання державного бюджету.

Виконання бюджету – являє собою конкретну роботу з реалізації бюджету по всіх затверджених показниках його дохідної й видаткової частин.

У виконанні бюджету тією чи іншою мірою беруть участь абсолютно всі органи державної і виконавчої влади, включаючи міністерства й відомства, підприємства й установи. Однак у значній мірі виконання бюджету здійснюється податковою службою, відповідними фінансовими органами і кредитними установами.

Так податкова служба забезпечує надходження податків у бюджет, контролює правильність і своєчасність перерахування податків у бюджет.

Важливу роль у виконанні бюджету займають фінансові органи, що здійснюють практичну роботу по складанню й виконанню бюджету. Так, Міністерство фінансів забезпечує виконання бюджету, здійснює контроль за використанням коштів державного бюджету і цільовим використанням грошових ресурсів, виділених підприємствам.

Касове виконання бюджету покладається на банківську систему, а саме, через такі організації як Національний банк України, Державний експортно-імпортний банк України, акціонерного комерційний банк «Аваль» (касове обслуговування Пенсійного фонду), акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанку» і інші установи.

Організує виконання і здійснює відповідний контроль Державне Казначейство.

На Державне Казначейство покладається виконання наступних функцій:

- здійснення управління наявними коштами Державного бюджету, у тому числі й іноземною валютою й коштами позабюджетних фондів у межах витрат, що встановлюються на відповідний рік;

- здійснення фінансування витрат Державного бюджету;

- облік касового виконання Державного бюджету;

- складання звітності про стан виконання Державного й зведеного бюджетів;

- здійснення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

- розподіл між Державним бюджетом, бюджетом Автономної республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків і обов'язкових платежів по нормативах, затвердженим Верховною Радою України;

- здійснення контролю за надходженням і використанням державних позабюджетних фондів.

Організація ж роботи з виконання бюджетів місцевих рад народних депутатів покладена на відповідні фінансові органи.

Головним документом, на підставі якого здійснюється виконання бюджету, є бюджетний розпис, тобто розподіл доходів і витрат бюджетів відповідно до бюджетної класифікації. Бюджетний розпис складається фінансовими органами.

Виконання бюджетів завершується закриттям бюджетів і складанням звітів про їхнє виконання.

Закриття бюджету виражається в закритті рахунків, по яких здійснюється виконання дохідної й видаткової частини даного бюджету. Закриття бюджету відбувається 31 грудня. Після цього ніяких виплат з укладеного бюджету не здійснюється.

Виконання бюджетів будь-якого рівня знаходиться під контролем органів влади. Органи виконавчої влади здійснюють контроль за використанням бюджетних коштів, які вони видали підприємствам.

Відповідно до Конституції контроль за використанням коштів Державного бюджету України здійснює Рахункова палата, що є представником Верховної Ради України і підзвітна йому.

Звіт про виконання Державного бюджету складає Міністерство фінансів України і передає документи у Рахункову палату. Рахункова плата, у свою чергу, аналізує інформацію, узагальнює дані і передає їх у Верховну Раду України й Кабінет Міністрів України. Звіт про виконання бюджету повинен бути представлений у Верховну Раду до 1 травня року, наступного за звітним роком. З доповіддю про виконання Державного бюджету України виступає міністр фінансів. Верховна Рада України в порядку, передбаченому регламентом, розглядає й затверджує звіт. Після затвердження звіту здійснюється публікація затвердженого бюджету й звіту про його виконання.

Лекція 9 «Лізингові операції»