Закон грошового обігу та інфляція

Закон грошового обігу полягає у дотримуванні в обігу необхідної кількості грошей.

Для визначення необхідної кількості готівки застосовується формула:

, (1.1)

де КГ – кількість грошей, необхідних для обігу;

СЦ – сума цін реалізованих за рік товарів;

К – сума цін товарів, платежі по яких виходять за межі даного періоду (продані в кредит);

П – сума платежів, по яких наступив строк оплати;

ВП – сума платежів, що взаємно погашаються, не вимагаючи використання готівки;

О – середня кількість оборотів грошової одиниці за рік (швидкість обороту грошей).

Надмірна кількість грошей в обігу породжує інфляцію, а поява їх нестачі спричинить дефляцію.

Інфляція – це знецінення грошей, яке супроводжується зростанням цін.

Причини інфляції:

§ надмірний випуск грошей (емісія) державою;

§ скорочення виробництва товарів та послуг при незмінній грошовій масі (інфляція пропозиції);

§ ціни зростають внаслідок підвищення витрат виробництва (інфляція витрат).

Види інфляції:

§ „ повзуча” – ціни зростають у незначному обсязі (до 5 % річних). Інфляція знаходиться під контролем держави;

§ „галопуюча” – ціни зростають за рік на 10 % і більше. Інфляція загрожує вийти з-під контролю;

§ „гіперінфляція” – інфляція, що вийшла з-під контролю. Ціни зростають на 1-2% щодня. Це економічна катастрофа для країни;

§ „супергіперінфляція” – інфляція що мала місце в деяких країнах. В Україні у 1992 р. ціни щомісяця в середньому зростали на 170 %. У Німеччині після Першої світової війни вона досягала сотень тисяч відсотків. У Росії з 1918 по 1921 рік грошова емісія спричинила зниження купівельної спроможності рубля майже в 10 млн. разів.

Держава через центральний банк проводить антиінфляційну політику, щоб приборкати інфляцію.