Інституційна модель грошового ринку

В узагальненому вигляді інституційну модель грошового ринку можна представити як схему потоків грошей і інструментів між трьома групами економічних суб'єктів:

1) кредиторами;

2) позичальниками;

3) фінансовими посередниками.

Кредиторами можуть бути сімейні господарства, підприємства, урядові структури, включаючи органи місцевого самоврядування, іноземних юридичних і фізичних осіб.

Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб'єктів, але на перше місце за обсягами позик слід поставити підприємства, потім урядові структури, сімейні господарства, іноземців.

За інституційним критерієм грошовий ринок можна розділити на 2 сектори:

- сектор прямого фінансування;

- сектор опосередкованого фінансування.

В секторі прямого фінансування зв'язку між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо, всі питання з покупки і продажу вони вирішують самостійно один з одним. Функціонуючі тут брокери і ділери виконують швидше технічну роль звичайних посередників, допомагаючи їм швидше знайти друг друга.

В цьому секторі можна виділити два канали руху грошей:

- канал капітального фінансування (покупці назавжди залучають кошти в свій грошовий оборот, для цього використовуючи як інструмент акції);

- канал позик (покупці тимчасово залучають кошти в свій оборот, використовуючи для цього як інструмент облігації і інші подібні цінні папери).

В секторі опосередкованого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників. Вони спочатку акумулюють в себе ресурси, запропоновані на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені.

За характером посередницьких операцій розрізняється безліч видів фінансових посередників: банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові і трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо.

За місцем на грошовому ринку їх можна розділити на 2 групи:

- банки;

- небанківські кредитно-фінансові установи.