Поняття місцевого господарства

Абсолютна величина місцевих бюджетів, їхній стан і збалансованість безпосередньо залежать від результатів функціонування господарсько­го комплексу кожної адміністративно-територіальної одиниці, адже ос­новним джерелом доходів є податки, які сплачують суб'єкти господар­ської діяльності, що діють на території місцевого самоврядування. Крім податкових надходжень, до місцевих бюджетів перераховують неподат­кові доходи від власності та підприємницької діяльності, від некомерційного та побічного продажу. Значна частина цих надходжень формуєть­ся за рахунок використання, здавання в оренду або продажу майна, на яке поширюється право комунальної власності.

У Законі Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990 р. до складу фінансово-економічної бази місцевого самоврядування, поряд з природними та фінансовими ресурсами, було включено місцеве господарство, комунальну та іншу власність, яка є джерелом одержання доходів місцевого самоврядуван­ня і задоволення соціально-економічних потреб населення відповідної території.

Цим законом було введено поняття місцевого господарства, під­креслювалось, що місцеве господарство забезпечує безпосереднє задово­лення потреб населення і функціонування системи місцевого самовря­дування. Склад місцевого господарства був окреслений таким чином:

• підприємства (об'єднання), організації, установи, об'єкти виробни­чої і соціальної інфраструктури, які є комунальною власністю відповід­ної адміністративно-територіальної одиниці;

• підприємства (об'єднання), організації, установи, що не належать до комунальної власності, діяльність яких пов'язана переважно з обслу­говуванням населення і за згодою власника можуть бути включені до місцевого господарства;

• об'єкти, створені в результаті трудової участі громадян або придба­ні на їх добровільні внески, включені до місцевого господарства за зго­дою населення і органів місцевого самоврядування.

У законі від 7 грудня 1990 р. відзначалось, що основу місцевого гос­подарства становить комунальна власність. Розпорядження і управ­ління комунальною власністю від імені населення адміністративно-тери­торіальних одиниць покладалось на місцеві ради та уповноважені ними інші органи місцевого самоврядування. До комунальної власності було зараховано майно, яке передавалось безоплатно Союзом РСР і Україн­ською РСР, іншими суб'єктами та майно, що створювалось і купувалось місцевими радами за рахунок належних їм коштів.

Легітимізація права комунальної власності була здійснена в Законі Української РСР "Про власність" від 7 лютого 1991 р. Проте комуналь­на власність була визнана однією з форм державної власності. Суб'єк­тами права комунальної власності визначались адміністративно-тери­торіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сіль­ських рад.

Закон "Про власність" визначив перелік об'єктів права комунальної власності так:

— майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;

— кошти місцевих бюджетів;

— державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального госпо­дарства;

— майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, тор­гівлі, побутового обслуговування;

— майно підприємств;

— місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інфор­мації;

— інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціально­го розвитку території.

Практична реалізація Закону "Про власність" розпочалася після прийняття 5 листопада 1991 р. Кабінетом Міністрів України постанови "Про розмежування державного майна України між загальнодержав­ною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-терито­ріальних одиниць (комунальною) власністю", в якій був затверджений перелік майна, що передавалось до комунальної власності областей, міст Києва та Севастополя. В межах областей подальший поділ майна між суб'єктами права комунальної власності покладався на відповідні орга­ни місцевого самоврядування.

Отже, місцеве господарство − це сукупність підприємств, установ, організацій, які здійснюють на тер. села, селища, міста господарську діяльність, спрямовану на задоволення колективних (громадських) інтересів і потреб місцевих жителів.

Місцеве господарство з погляду здійснення господарської діяльності значною мірою має риси приватного господарства, оскільки територіальна громада в особі органів місцевого самоврядування виступає у ринкових відносинах як самостійний та рівноправний суб'єкт господарюванняі, тобто може самостійно володіти, користуватися, розпоряджатися матеріальними і фін. ресурсами, землею, природ, ресурсами, що перебувають у комунальній власності.

Децентралізоване місцеве господарство із своїми особливими суб'єктами (тер. громади, органи місцевого самоврядування, комунальні підприємства, організації, установи), своїми засобами та своєю специфічною метою є виділеним з нар. (загальнодержавного) господарства. Від державного господарства місцеве господарство відрізняється тим, що має порівняно вузькі (корпоративні) цілі місцевого благоустрою жителів сіл, селищ, міст, тоді як загальнодержавне господарство відає колективними потребами всіх громадян незалежно від місця їх проживання.