Інтереси підприємців та суспільства

Ще раз згадаймо слова А. Сміта про те, що, переслідуючи свої егоїстичні інтереси, люди краще задовольняють суспільні інтереси, ніж у тому випадку, коли б вони намагалися зробити це спеціально. Підприємців англійський учений розглядав у такому самому аспекті.

Наскільки відповідає ця формула реаліям минулого і сьогодення, однозначно відповісти неможливо. Отже, найбільш загальною відповіддю на поставлене запитання буде: "так і ні". Тоді логічно постає нове запитання: коли інтереси підприємців і суспільства збігаються, а коли ні? З філософського погляду між інтересами підприємців і суспільства існує суперечлива єдність. Це означає, що за певних умов і на певному проміжку часу інтереси підприємців і суспільства збігаються; в інших випадках між ними може виникати суперечність і навіть конфлікт, здатний перерости в антагонізм.

Якщо підприємці виготовляють товари і послуги для задоволення суспільних потреб з мінімальними витратами і не встановлюють монопольно високих цін, їх інтереси збігаються з інтересами суспільства. Проте для практики трансформаційних перетворень в Україні, як і загалом для економічної теорії, важливо з'ясувати, коли інтереси підприємців і суспільства не збігаються.

Відмінність інтересів суспільства і підприємців. Оскільки підприємці є основними господарюючими суб'єктами, найактивнішими дієвими особами в реалізації цілей та найважливіших рис економічної системи капіталізму на нижчій стадії його розвитку, завдяки їх діяльності виникли і кілька століть розвивалися корінні вади ринкової економіки: економічна криза, монополістичні тенденції в економіці, масове безробіття, класова поляризація суспільства та ін. Перефразовуючи слова А. Сміта, можна сказати, що, дбаючи лише про власні інтереси, підприємці у процесі своєї діяльності завдали ринковій економічній системі, а отже і суспільству, більше втрат, ніж вони прагнули б це зробити свідомо.

За сучасних умов, ставлячи за мету привласнення максимально високих прибутків, підприємці (або частина з них) можуть досягти її різними шляхами:

– виготовлення неякісних товарів, неякісне виконання робіт і надання неякісних послуг;

– встановлення завищених цін на товари, послуги і виконувані роботи і внаслідок цього привласнення максимально високих прибутків;

– ухиляння від сплати податків, що є важливою ознакою тіньової економіки;

– створення фіктивних фінансових трастів та інших фінансових інститутів, які "викачують" гроші значної кількості довірливих вкладників;

– створення товарів та надання послуг, які загрожують життю і здоров'ю значної кількості людей (наркобізнес, торгівля зброєю та ін.), торгівля дітьми, работоргівля (перетворення повій на живий товар);

– вивіз капіталів за кордон. В Україні щорічно за кордон в середині 90-х років XX ст. вивозилося до 6 млрд. дол. Відплив тіньового капіталу за кордон утричі перевищує західні кредити, всі види допомоги.

– масове розкрадання державної власності в процесі її роздержавлення і приватизації. Це явище є типовим для пострадянських країн, у менших масштабах — для розвинутих країн світу;

– фальсифікація торгових марок, обважування, обрахунки споживачів та інші види шахрайства;

– діяльність монополій, зокрема негативні аспекти такої діяльності.

Ці та інші незаконні способи збагачення підприємців вступають в антагоністичну суперечність з інтересами суспільства, підривають його економічну могутність і суверенітет.