Література. 17. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік

17. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. – Ж., 2009.

18. Скирпан О.П., Палюх М.С., Фінансовий облік. – Т., 2008.

19. Фінансовий облік, за ред.. Орлової В.К., Орлів М.С., Хоми С.В. – К., ЦУЛ, 2010.

20. Маренич Т.Г. Бухгалтерський облік в агроформуваннях. – К., 2005

Кожне підприємство в процесі своєї виробничо-господарської діяльності може здійснювати фінансові вкладення шляхом купівлі підприємством на фінансовому ринку, з метою отримання у майбутньому економічних вигод, різних цінних паперів: акцій, облігацій, векселів та ін.

За чинним законодавством України: фінансова інвестиція — це господарська операція з придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Інвестування вільних коштів у фінансові інструменти передбачає різні цілі, головними з яких є: одержання в майбутньому доходу, перетворення вільних заощаджень на високоліквідні цінні папери, кон­троль над підприємством-емітентом тощо.

Фінансові інвестиції — це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства.

Порядок обліку фінансових інвестицій і розкриття інформації про них у фінансовій звітності мають відповідати вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» (П(С)БО 12).

П(С)БО 12 мають застосовувати ті підприємства, які володіють акціями, іншими цінними паперами (наприклад, облігаціями підприємств, державних і місцевих позик), а також є засновниками інших підприємств, створених як на території України, так і за кордоном тощо.

Під час придбання всі інвестиції оцінюються й відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю, що формується відповідно до активів, які було передано в оплату. Згідно з П(С)БО12 існують три способи придбання фінансових інвестицій, які, за визначенням, мають охоплювати всі можливі варіанти компенсації їхньої вартості:

1) за кошти;

2) в обмін на інші активи (не на кошти);

3) в обмін на цінні папери власної емісії.

Для формування й реалізації інвестиційної політики та роз­в’язання завдань оцінювання і обліку фінансових інвестицій слід зважати на їхні класифікаційні ознаки.

Фінансові інвестиції можна класифікувати так.

1. За формами власності на інвестиційні ресурси:

· державні фінансові інвестиції — вкладення, здійснювані органами влади та управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних і позикових коштів;

· приватні фінансові інвестиції — вкладення, здійснювані гро­мадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими та релігійними організаціями, іншими юридичними особами, що діють на засадах колективної власності;

· іноземні фінансові інвестиції — вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами та іншими державами;

· спільні фінансові інвестиції — вкладення, здійснювані громадянами та юридичними особами України й інших держав.

2. За характером участі в інвестуванні:

· прямі інвестиції — господарські операції, які передбачають внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

· портфельні інвестиції — господарські операції, які передбачають придбання цінних пaпepiв, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із купівлі активів як безпосередньо платником податку, так i пов’язаними з ним особами, в обсягах, які перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

3. За періодом інвестування:

· короткотермінові (поточні) фінансові інструменти — вкладення коштів на термін, який не перевищує рік (наприклад, короткотермінові ощадні сертифікати, короткотермінові векселі, короткотермінові державні цінні папери тощо). Їх позначають поняттям активи грошового ринку. Зазвичай вони мають за мету використання тимчасово вільних грошових коштів для відносно швидкого отримання доходу;

· довготермінові — вкладення коштів у статутні капітали інших організацій, зокрема придбання акцій, відсоткових облігацій, надання фінансових кредитів і позик на термін понад рік (деталізуються у практиці великих інвестиційних компаній): а) до 2-х років; б) від 2-х до 3-х років; в) від 3-х до 5-ти років; г) понад 5 років.

4. За регіональною ознакою:

· фінансові інвестиції у межах держави (внутрішні інвестиції) — вкладення в об’єкти інвестування, розміщені на території держави;

· закордонні фінансові інвестиції — вкладення в об’єкти інвестування, розміщені за межами держави (до цих інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших країн — акцій зарубіжних компаній, облігацій інших держав тощо).

5. За джерелами фінансування:

· внутрішні (власні) джерела фінансування (самофінансування) інвестицій формуються за рахунок фінансових ресурсів і внутрішньогосподарських резервів підприємця-інвестора, головну роль серед яких, як правило, відіграє прибуток, що залишається у розпорядженні компанії (фірми) після сплати податків та інших обов’язкових платежів. Відрахування з прибутку, спрямовані на виробничий розвиток, можуть бути використані на будь-які інвес­тиційні цілі.

· залучені джерела фінансування інвестицій насамперед формуються за рахунок акціонерного капіталу шляхом емісії власних акцій, облігацій, інвестиційних сертифікатів (для пайових інвестиційних фондів), інших цінних паперів та розміщення їх на відповідних ринках, а також завдяки прирощенню акціонерного капіталу за рахунок збільшення котирувальної ціни акцій підприємства. Ці джерела можуть використовувати корпорації та їхні самостійні (дочірні) структури, створювані у формі акціонерних товариств.

6. За способами фінансування:

· пряме фінансування (прямий трансфер) — це сукупність каналів переміщення грошових коштів безпосередньо від їхнього власника до позичальника (інвестора). Пряме фінансування поділяють на:

o капітальне фінансування — отримання коштів в обмін на право пайової участі у власності. Основна форма такого фінансування — випуск акцій;

o боргове фінансування — отримання коштів в обмін на зобов’язання повернення їх з відсотками (випуск облігацій, залучення кредитів тощо);

· непряме (опосередковане) фінансування — фінансування інвестиційного процесу за участі фінансових посередників. У цьому разі гроші залучають через посередників (комерційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інститути спільного інвестування), які вкладають кошти у конкретні об’єкти.

Поточні інвестиції — це фінансові інвестиції терміном, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (окрім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). Інвестиції можуть класифікуватися як еквіваленти, якщо вони:

· вільно конвертуються у відому суму грошових коштів;

· характеризуються незначним ризиком зміни вартості;

· мають короткий строк погашення, наприклад три місяці.

Для обліку наявності і руху поточних фінансових інвестицій та еквівалентів грошових коштів, у тому числі депозитних сертифікатів призначено рахунок 35 „Поточні фінансові інвестиції”.

Рахунок 35 „Поточні фінансові інвестиції” має такі субрахунки:

351 „Еквіваленти грошових коштів”;

352 „Інші поточні фінансові інвестиції”.

По дебету рахунка 35 „Поточні фінансові інвестиції” відображається придбання (надходження) еквівалентів грошових коштів та поточних фінансових інвестицій, по кредиту – зменшення їх вартості та вибуття.

Аналітичний облік ведеться за видами фінансових інвестицій із забезпеченням можливості отримання інформації про інвестиції як на території країни, так і за кордоном.