Предмет і метод курсу

Відповідно до чинного в країні законодавства суб’єктом банкрутства може стати будь-яка юридична особа (зареєстрована як суб’єкт бізнесової діяльності), котра не спроможна своєчасно задовольнити вимоги кредиторів і сплатити податки.

Основні причини ліквідації збанкрутілих підприємств (організацій):

1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися і бракує будь-якої можливості її відновлення;

2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації фірми-боржника;

3) жодний із поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами;

4) запропонований план виходу підприємства (організації^-) з кризового стану з тих чи інших причин неможливо реалізувати.

Рішення про ліквідацію боржника може бути ухвалене судом з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна або кредиторів.

За впорядкованої ліквідації продаж майнових активів підприємства (організації) здійснюється протягом певного (розумного) строку з метою збереження якнайбільшої вартості наявного майна. Для найбільш неліквідних активів цей строк (період) може становити близько двох років.

Примусова ліквідація передбачає негайний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аукціоні).

етапи технологічної послідовності процесу розрахунку впорядкованої ліквідаційної вартості підприємства:

• перший етап — розробка календарного графіка ліквідації активів підприємства;

• другий етап — оцінка поточної вартості активів з урахуванням витрат на їхню ліквідацію;

• третій етап — обчислення обсягів зобов'язань підприємства (організації);

• четвертий етап — визначення різниці між поточною вартістю активів і величиною зобов'язань підприємства (організації).

Список використаної літератури:

Основна:

1.Господарський кодекс України// Відомості Верховної Ради України, - 2003. –

№ 18-22.

2.Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49.

3.Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 47.

4.Закон України «Про оплату праці» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 17.

5.Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 4.

6.Методичні рекомендації з формування собівартості (робіт, послуг) (наказ Державного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001 року № 47).

7.Покропивний С. Ф. “Економіка підприємства” К. 2001.Р.1, Р.3

8.Бондар Н.М. „Економіка підприємства” – К: АСК, 2004 р.

9.Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. Навч. посібник вид 2-ге, доповнене і перероблене. – К:, Атіка, 2006.

10. Осипов В.І., Економіка підприємства: Підручник.- Одеса: Маяк, 2005.

Додаткова:

11. Горфінкель В. Я. “Економіка підприємства”.М.1996.

12. М.В. Володькіна „Економіка промислового підприємства” – К.: Центр навчальної літератури, 2004 р.

13. Й.М. Петрович „Економіка підприємства” – Л.: Магнолія плюс, 2004 р.

14. Волков О. І. “Економіка підприємства (фірми)”. М. 2002.

15. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. «Економіка підприємства»: Навч. посібник: Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

16. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2007.

17. Економіка підприємства. Збірник задач і тестів. / Навч. посіб. 3-тє видання, перероб. та допов. / Харів П.С. – К.: «Знання», 2008.

Предмет і метод курсу

Фінанси являють собою досить складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. Як і будь яке явище, вони можуть розглядатися на різних рівнях узагальнення і деталізації.

Блок фінансових дисциплін можна умовно поділити на три рівні:

· Перший – загальна теорія Фінансів, яка визначає і характеризує головні фінансові відносини, формує основні форми і поняття.

· Другий – конкретна (диференційована) теорія, яка визначає і характеризує окремі сфери і ланки фінансових відносин: фінанси підприємств, страхова справа, державні фінанси, податкова система, міжнародні фінанси, гроші та кредит.

· Третій – прикладна теорія, яка визначає конкретні методи використання та управління фінансовими відносинами: фінансовий менеджмент, страховий менеджмент, банківський та кредитний менеджмент, фінансовий ринок.

Між категорією фінансів і організаційних форм її прояву велика різниця:

· перша – завжди об’єктивна, відображає реальні виробничі відносини;

· другі – суб’єктивні, тому що пов’язані з діяльністю людей.

В загальноприйнятому значені фінанси – це система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами й громадянами з приводу привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та перерозподілу НД у відповідності із виконанням державою соціально-економічних функцій.

Предметом вивчення курсу “ Фінанси ” є грошові відносини, які виникають у зв’язку із формуванням і використанням фондів грошових засобів між:

· державою та юридичними або фізичними особами;

· окремими державами;

· окремими юридичними особами.

Метою курсу “Фінанси ” являється вивчення основ функціонування грошових відносин:

· в матеріальному виробництві та у нематеріальній сфері економіки;

· виявлення специфічних принципів організації фінансових відносин на підприємствах, які здійснюють як комерційну, так і некомерційну діяльність;

· розкриття принципів організації державних фінансів, фінансів суб’єктів господарювання та кредитно – банківської системи в цілому;

· визначення особливостей страхового захисту виробничого процесу;

· та соціального захисту населення.

Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці відносини і характеризують економічну сутність фінансів, що є загальним предметом вивчення фінансової науки

Прихована сторона фінансів пов’язана з рухом вартості створеного в суспільстві ВВП, тобто який відображається через обмінні та розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи та розвиток суспільства.

Фінанси, відображаючи реально існуючи в суспільстві виробничі відносини, які мають об’єктивний характер, виступають як об’єктивна економічна категорія. Найважливішою ознакою фінансів є грошовий характер цих відносин.

Фінанси – це економічні відносини, які виникають в процесі розподілу і перерозподілу вартості ВВП та частини НБ, в зв’язку із формуванням грошових доходів і фондів у суб’єктів господарювання або держави та використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

1.2. Фінансові категорії

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами.

Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так і внутрішній зміст. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки - їх характер і форми, спрямованість і обсяги - є предметом практичної фінансової діяльності. Прихована, змістова, сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме - рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

Фінанси - сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Головною ознакою, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, є рух грошових потоків, у якому відображаються і фінансові відносини, і фінансова діяльність. Саме вони є тією універсальною властивістю, що поєднує всі аспекти функціонування фінансів. У них завжди чітко відображаються відносини двох суб’єктів з яскраво вираженим їх характером: обмін - оплата рахунків за товари і послуги; розподіл і перерозподіл - сплата податків, виплата дивідендів, отримання субсидій та ін. Вхідні потоки пов’язані або з формуванням фінансових ресурсів - надходження від розміщення акцій, отримання кредиту, бюджетні асигнування тощо, або з отриманням доходів - надходження оплати за товари, роботи, послуги. Вихідні потоки відображають або видатки чи витрати, або процес повернення фінансових ресурсів, що використовувались на поворотній основі, або розміщення тимчасово вільних ресурсів на фінансовому ринку.

Оскільки інструментом фінансових відносин є гроші, необхідно визначити співвідношення між категоріями «фінанси» і «гроші». Загальновідомим і визнаним усіма є твердження, що фінанси - це не гроші. Сфери функціонування грошей і фінансів, будучи досить широкими і розгалуженими, пересікаються у певному сегменті. Це пересічення настільки важливе, що визначає характер дії і грошей, і фінансів. З одного боку, фінанси неможливі без грошей, адже інструментом фінансових відносин є саме гроші, а зовнішнім, видимим проявом цих відносин є грошові потоки. З іншого боку, функціонування грошей без фінансів багато в чому втрачає сенс і зводиться до суто технічних питань обміну. Виходячи з цього врешті-решт зрозумілим стає побутове ототожнення фінансів і грошей.

Функціонування фінансів, що пов’язане з такими поняттями, як фінансові відносини, фінансова діяльність, гроші і грошові кошти, фінансові ресурси, доходи і видатки (витрати), відображено на рис.1.1.

Рис.1.1 - Організаційні засади функціонування фінансів

Вихідними фінансовими категоріями є доходи і видатки та фінансові ресурси. Доходи одного з суб’єктів завжди є видатками іншого. Під доходами розуміють отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. Доходи розглядаються у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні - це всі надходження, які забезпечують фінансування видатків (витрат). У вузькому розумінні, це ті надходження, що відображають приріст вартості. Джерелом цих доходів є основні складові доданої вартості - заробітна плата, прибуток, позичковий процент, рента, непрямі податки.

Доходи розглядаються за стадіями і методами їх формування. За стадіями розрізняють первинні доходи, що отримані в процесі первинного розподілу доданої вартості, та вторинні, які формуються внаслідок перерозподілу первинних доходів. За методами формування виділяють продуктивні доходи - від певної продуктивної діяльності, та доходи від продажу і використання майна, ресурсів, у тому числі фінансових, чи певних прав. Крім того, доходи можуть поділятися на законні - отримані відповідно до чинного законодавства, та незаконні - одержані з порушенням законодавства.

Під витратами розуміють використання грошових коштів, що є в розпорядженні того чи іншого суб’єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів чи наявних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємств, на основі яких формуються продуктивні доходи. Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний та непрацюючий капітал), а з іншого - фінансові ресурси можуть формуватись і шляхом залучення та запозичення коштів.

Характеристика фінансових відносин пов’язана з виділенням їх об’єктів і суб’єктів. Об’єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП (рис.1.2).

Рис. 1.2 - Об’єкти фінансових відносин

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва - ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. З іншого боку, саме ВВП як об’єкт фінансових відносин характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

За умов, коли об’єктом фінансових відносин є національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище можна назвати тільки в тому разі, коли існують зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також коли є значні запаси природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства означатиме звичайне «проїдання» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою.

Нормальна фінансова ситуація	Кризова фінансова ситуація
Основним об’єктом фінансових відносин є ВВП; національне багатство - тільки в частині зайвих ресурсів.	ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство.

Тільки зростаюче виробництво ВВП створює стабільні фінансові передумови для процвітання нації.

Суб’єктами фінансових відносин у процесі створення ВВП є підприємці, робітники і службовці, держава (рис.1.3).

Рис. 1.3 – Суб’єкти фінансових відносин

Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У межах державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка в даному випадку є звичайним підприємцем.

Права держави як керуючої структури суспільства визначаються об’єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:

- заробляти як власник засобів виробництва;

- отримувати від природних ресурсів, що перебувають в її власності;

- мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб.

Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.

З позицій використання створеного ВВП суб’єктами фінансових відносин є юридичні та фізичні особи та держава. Це пов’язано з тим, що не всі фізичні особи беруть участь у створенні ВВП, а тому їх потреби забезпечуються через перерозподіл, який здійснює держава.

Фінансові протиріччя. Оскільки об’єкт фінансових відносин один, а суб’єктів троє, то ці відносини мають яскраво виражений суперечливий характер. Кожний суб’єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб’єктів, які мають такі самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб’єктів.

Способи збалансування фінансових протиріч:

I. Установлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.

II. Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб’єктів.

Збалансування інтересів суб’єктів фінансових відносин досягається насамперед шляхом установлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП, тобто таких, які відповідають вкладу кожного, зокрема й держави, у його виробництво.

Науково встановлених показників пропорцій розподілу і критеріїв ефективності на практиці не існує. Оцінювання проводиться опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Якщо економіка функціонує стабільно й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Якщо соціальне напруження у суспільстві відсутнє, то воно в цілому задоволене пропорціями розподілу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точних економічних показниках - рівні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП.

Обсяг валового національного продукту на душу населення характеризує ступінь розвитку країни. Це один з основних критеріїв життєвого рівня населення окремих країн. Як відносний показник він характеризує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Обсяг ВНП на душу населення за рік у різних країнах має дуже значні коливання. У розвинених країнах він становить 25-40 тис. дол. США, а в деяких, наприклад у Швейцарії, перевищує 40 тис. дол. У найменш розвинених країнах цей показник становить 80-100 дол. В Україні в останні роки рівень ВНП на душу населення перебував на рівні 700 дол. З 2001 р. наша країна входить до групи найбідніших країн світу.

Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб’єктів досягається на основі безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі - тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно передусім сприймається не стільки рівень ВНП на душу населення і маса доходів кожного суб’єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негативно, незалежно від того, який абсолютний розмір доходів. Навіть у найбагатших країнах негативно сприймається лише сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння.

І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання доходів веде до їх високого рівня в розрахунку на душу населення.

Забезпечення зростання ВВП є основною формою вирішення фінансових протиріч у суспільстві. Падіння ВВП веде до фінансової кризи, яку не можна подолати, не зупинивши це падіння.

Характерні ознаки фінансів:

¾ обмінно-розподільний характер;

¾ рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

¾ грошова форма відносин;

¾ формування доходів і здійснення видатків;

¾ еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і нееквівалентний перерозподілу.

Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу. Відносини обміну в прямій формі складаються між юридичними і фізичними особами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Разом з тим у відносинах розподілу можна помітити елементи обміну, а у відносинах обміну - ознаки розподілу. Наприклад, податки можна розглядати і як метод перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб, і як плату суспільства державі за виконання нею установлених функцій і надання відповідних послуг: скільки заплатили, стільки й отримали. У будь-яких відносинах обміну можливі елементи перерозподілу доходів, оскільки ціни, як правило, відхиляються від реальної вартості товарів та послуг. Слід пам’ятати, що в чистому вигляді обмін та розподіл і перерозподіл - це тільки наукові абстракції. У реальному житті все набагато складніше і провести чітке розмежування відносин досить важко і навряд чи доцільно.

1.3. Функції і роль фінансів

Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення даної категорії. Призначенням фінансів, як уже зазначалось, є забезпечення діяльності та функціонування юридичних і фізичних осіб та держави. Це забезпечення здійснюється через процеси формування доходів окремих суб’єктів, які, у свою чергу, є результатом розподілу і перерозподілу створеного у суспільстві ВВП чи накопиченого національного багатства. Причому, оскільки ці процеси опосередковуються рухом грошових потоків і відображають суперечливі відносини, вони і потребують, і створюють належні передумови для контролю за діяльністю всіх суб’єктів фінансових відносин. Звідси випливає, що фінанси виконують дві функції:

¾ розподільну;

¾ контрольну.

Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внаслідок так званого перекосу цін, коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги - нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін відбувається не тому, що цінам цілеспрямовано властива така функція, а навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують функцію вимірювання вартості. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП.

Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбуватися в результаті кримінальних порушень - крадіжок, зловживань службовим становищем, розкрадання майна підприємств, уникнення від сплати податків та ін. Однак це не економічні методи, і вони є предметом іншої науки - правознавства.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов’язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл.

Первинний розподіл - це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб - заробітна плата, у юридичних осіб - прибуток, у держави - прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі - це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.

Перерозподіл включає два етапи:

¾ вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють ці фонди;

¾ використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи - заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.

Вторинний розподіл - це другий етап перерозподілу.

Механізм дії розподільної функції фінансів зображено на рис.1.4.

Рис.1.4 - Механізм дії розподільної функції фінансів

Сутність контрольної функції полягає в тому, що фінанси - це інструмент контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільних відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості і тому об’єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб’єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність забезпечує збереження фінансових ресурсів та формування доходів на законній основі. Установлення і здійснення фінансових взаємовідносин автоматично передбачає і взаємний контроль сторін.

У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений суперечливий характер, оскільки кожний суб’єкт прагне отримати якомога більше. Саме для того, щоб у процесі розподілу і перерозподілу ВВП окремі суб’єкти не привласнювали неналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль.

Фінансовий контроль - це один з найдійовіших видів контролю у суспільстві. На відміну від інших він охоплює все суспільство: кожний суб’єкт перевіряє кожного. Оскільки фінансові показники діяльності виступають результативними, то фінансовий контроль є наскрізним - він фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних і фізичних осіб. Звідси випливають широкі повноваження органів фінансового контролю, їх доступність до будь-яких документів і сфер діяльності. Відповідно і результати контролю підлягають повному оприлюдненню. Фінансова діяльність кожного суб’єкта має бути прозорою, що створює передумови для її законності.

Виконуючи розподільну і контрольну функції, фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони:

¾ забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;

¾ забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а відтак безперервність відтворення виробництва;

¾ здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;

¾ впливають на інтереси суб’єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

¾ відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;

¾ утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;

¾ забезпечують всеохоплюючий контроль між суб’єктами обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів та доходів.

Фінанси є життєво важливою системою в економіці та суспільстві в цілому. Налагоджені фінансові відносини є запорукою нормальної життєдіяльності.