Сильнодіючі отруйні речовини

У даний час багато об'єктів народного господарства проводять або застосовують у великих кількостях продукцію хімічного виробництва. Деякі з вироблюваних хімічних речовин в певних кількостях, що перевищують гранично допустимі концентрації, можуть надавати шкідливу дію на людей, викликаючи у них різному ступеню ураження.

Витік отруйних сильнодіючих речовин (СДЯВ) з місткостей, в яких вони бережуться, може відбутися як в мирне, так і військовий час, в результаті аварії або вживання зброї. Хімічна речовина призначена для вживання в народному господарстві і має токсичність, здатною викликати масову поразку людей і тварин, прийнято називати сильнодіючими отруйними речовинами.

У народному господарстві використовують більше сто найменувань СДЯВ. До найпоширеніших СДЯВ відносяться аміак, хлор, сірчистий ангідрид, фосген, ціаністий водень (синильна кислота) і т.д.

Деякі з цих речовин в звичному поляганні є газами, інші - рідинами, створюючими при випаровуванні отруйні пари. СДЯВ впливають на людину в основному через органи дихання, органи травлення, дратують слизисті оболонки носа і горла, діють на очі. Деякі СДЯВ при певних концентраціях дратують шкіру.

Вагову кількість СДЯВ в одиниці об'єму повітря називають його концентрацією, яка виражається в міліграмах СДЯВ на кубічний метр або літр повітря (мг/кг, мг/л).

При визначенні ступеня дії СДЯ людини концентрацію речовини в повітрі пов'язують з тривалістю перебування людей в зараженій атмосфері, тобто експозицією. Одна і та ж концентрація СДЯВ при різних експозиціях надає різну дію на людину.

Розрізняють гранично допустимі, вражаючі і смертельні концентрації.

На об'єктах народного господарства СДЯВ бережуться і транспортуються в спеціальних місткостях: резервуарах, цистернах, бочках і балонах. Велика частина місткостей працюють під тиском і умови безпечного поводження з ними визначені «Правилами пристрою і безпечною експлуатацією судин, що працюють під тиском». Цими правилами передбачено фарбування всіх місткостей в певний колір і нанесення на їх поверхні відмітних написів і маркіровок.

Осередком хімічного ураження називається територія, в межах якої в результаті вживання хімічної зброї або аварійного викиду в оточуючу середовище отруйних сильнодіючих речовин відбулися масові поразки людей, сільськогосподарських тварин і рослин.

У хімічних боєприпасах 0В знаходяться в рідкому або твердому агрегатному поляганні. У момент бойового вживання вони переводяться в бойове полягання: пара (газ), аерозоль, краплі.

Вибухи хімічних боєприпасів супроводжуються більш слабким, ніж при вибухах фугасних боєприпасів, звуком. На місці вибуху утворюється біле або злегка підфарбована хмара диму, туману або пари.

При вживанні 0В за допомогою выливных авіаційних приладів, встановлених на літаках, в повітрі з'являється темна смуга, яка швидко розсівається і осідає на землі у вигляді маслянистих крапель, плям. Зелена трава під дією цих 0В змінює свій колір, листя жовтіє, а потім гниє.

При розповсюдженні в навколишньому середовищі бойових 0В утворюються зони хімічного зараження і осередки хімічного ураження.

Зона хімічного зараження - це площа, в межах якої існує небезпека поразки незахищених людей бойовими 0В. Вона включає район вживання хімічної зброї і зону розповсюдження зараженого повітря.

У районі вживання хімічної зброї можлива поразка людей, а також зараження різних предметів краплями і парами, в зоні розповсюдження повітря - тільки парами.

Пари 0В, які виникли у момент вживання ХО, утворюють первинну хмару зараженого повітря, а потім по мірі випаровування крапель 0В, які осіли на місцевості, створюється вторинна хмара.

Рухаючись у напрямі вітру, заражена хмара може вражати людей, тваринних і рослини на значній відстані від району вживання ХО.

Відстань від підвітряної межі району вживання ХО до межі, на якій перебування незахищених людей залишається небезпечним, називається глибинною небезпекою розповсюдження пари бойових 0В. Ця відстань може досягати декількох кілометрів.

Зона поразки характеризується типом 0В, розмірами розміщення об'єкту або населеного пункту, ступенем зараження навколишнього середовища і зміною зараженості в часі.

Заражене повітря з парами, аерозолями затримується в населених пунктах, в лісах, садах, долинах і ярах, що необхідно передбачити при організації заходів захисту.

Межі зон зараження залежать від розмірів районів вживання ХО, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, густина забудови, наявності лісонасаджень.

Тривалість вражаючої дії первинної хмари в осередку ураження відносно невелика, але на місцевості можуть створюватися ділянки застою зараженого повітря значно збільшуючі її.

Осередок хімічного ураження характеризується бойовою концентрацією, густиною зараження і стійкістю.

Осередок хімічного ураження при аварійному викиді СДЯВ визначається масштабом, ступенем небезпеки і тривалості хімічного зараження.

Масштаб і тривалість хімічного зараження СДЯВ залежать практично від одних і тих же чинників:

- вигляду СДЯВ, їх физико-хімічних властивостей і характеру зараження;

- метеорологічних умов;

- рельєфу місцевості.

Ступінь небезпеки зараження характеризується можливою кількістю уражених людей в районі аварії і зонах розповсюдження СДЯВ, а також кількістю зараженої техніки і засобів захисту, що зажадає проведення спеціальної обробки.

Кількість ураженого населення значною мірою залежать від наявності засобів захисту. Вважають, що в районі аварії всі люди без засобів захисту можуть бути уражені. При 100% забезпеченості людей індивідуальним захистом число поразок не перевищить 3-5% в основному через несправність СИЗИЙ. При розповсюдженні СДЯВ найбільшу небезпеку представлятиме первинна хмара хімічного зараження.

Прогнозування хімічної обстановки, визначення масштабів, небезпеці і тривалості зараження вивчатиметься в темі № 5.