Сутність інвестицій та державної інвестиційної політики

Наприкінці 80-х років XX ст. почалося ринкове реформування економічних систем країн Центральної та Східної Європи. В усіх державах ці перебудови потребували значних довгострокових вкладень коштів. В економічну літературу та практичне життя міцно увійшло поняття "інвестиції".

У сучасних умовах розвитку економічних процесів в Україні інвестиції відіграють значну роль як на макрорівні - виконують ряд найважливіших функцій, без яких неможливий нормальний розвиток економіки будь-якої держави; так і на макрорівні - забезпечення стабільності функціонування підприємства, підвищення конкурентноздатності продукції, зміцнення позиції на ринку в значній мірі визначається ефективністю здійснених ним інвестицій.

Термін „інвестиції" походить від латинського „invest", що означає укладати". Але досить часто це слово трактують як вкладення коштів в основний капітал з метою отримання прибутку.

Інвестиціями як категорією часто оперують в економічній літературі по-різному. Економічну сутність інвестицій вивчали як зарубіжні вчені - К.В. Макконелл, С.Л. Брю, Л. Гітман, М. Джонк, Э.Дж. Долан, Д. Линей так і вітчизняні вчені-економісти - В.В Ковалев, A.M. Румянцев, О.О. Терещенко [7].

У сучасній зарубіжній літературі термін "інвестування" часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні цей термін ідентифікується з терміном "капітальні вкладення". Інвестиції в цьому разі розглядаються як вкладання у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестиції можуть спрямовуватись на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Окремі автори, визначаючи термін "інвестиції", вважають, що останні існують тільки у грошовій формі. Але інвестування капіталу може здійснюватися також у будь-якій іншій майновій формі або у формі немайнових активів (досвіду роботи, пакетів програм, інших форм інтелектуальної власності); сукупності технічних, технологічних, комерційних та інших знань; виробничого досвіду; права використання землі, води, ресурсів, споруд, а також інших майнових прав [15, с.184].

Не зважаючи на значну кількість трактувань, на сьогодні не існує універсального визначення інвестицій, яке б відповідало як теорії їх існування, так і фінансовому трактуванню з метою обліку та контролю. З огляду на це вивчення основних підходів до економічної сутності інвестицій є актуальним і потребує розгляду.

Таблиця 1.1

Систематизація наукових трактувань поняття «інвестиції»

Автор	Запропоноване визначення
A.M.Румянцев	- довгострокове вкладення капіталу в промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі народного господарства.
К.В.Макконелл, С.Л. Брю	- витрати на виробництво та накопичення засобів виробництва і зростання матеріальних запасів
Е. Дж. Долан	- збільшення обсягу капіталу, що функціонує в економічній системі, тобто збільшення пропозиції виробничих ресурсів.
Л. Гітман, М. Джонк	- спосіб розміщення капіталу, який повинен забезпечити збереження чи збільшення його вартості і (або) принести позитивну величину доходу.
О.О. Терещенко	- це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
В.В Ковалев	- передбачають заощадження, але не всі заощадження стають інвестиціями, а тільки ті, які прямо чи непрямо використовуються для розширення виробництва, маючи на меті отримання доходу в майбутньому.
Э.Дж. Долан, Д. Линей	- це збільшення обсягу капіталу, що функціонує в економічній системі, тобто збільшення пропозиції виробничих ресурсів, що здійснюється людьми.
Закон України «Про інвестиційну діяльність»	- всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

В більш широкому трактуванні інвестиції являють собою вкладений капіталу з метою подальшого йога збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання неявних коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, повернути втрати від інфляції в майбутньому.

Об’єктами (цінностями, як визначено в законі) можуть бути:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

— майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("know-how");

— права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

— інші цінності.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави.

Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора [3].

Тривалий час в умовах централізованого директивного планування в нашій країні поняття "інвестиції" не використовувалося, а застосовувався термін "капітальні вкладення". Зараз поняття "капітальні вкладення" трактується більш вузько, ніж "інвестиції".

Капітальні вкладення — це періодично здійснюванні довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. В той же час капітальні вкладення являють собою грошове вираження інвестицій, що спрямовані на відтворення основних і оборотних фондів. Вони складаються із витрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміну основних фондів, що вибули, новими.

Виділяють такі основні джерела капітальних вкладень (рис. 1.1)

Власні фінансові ресурси

Централізовані фінансові ресурси

Залучені та позичені фінансові ресури

Готівкові кошти засновників

Фонди нагромадження за рахунок прибутку

Резервні фонди

Амортизаційні фонди

Кошти від продажу власного майна

Кошти від здання майна в оренду

Використання внутрішніх ресурсів у виробництві

Кошти державного бюджету та місцевих бюджетів

Кошти позадержавних бюджетних фондів

Кошти благодійних фондів

Довгострокові кредити комерційних банків

Кошти від емісії та реалізації цінних паперів

Іноземні інвестиції

Джерела фінансування капітальних вкладень

Рис.1.1. Джерела фінансування капітальних вкладень

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги.

Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

Особлива роль в інвестиційному процесі належить державі, вона одночасно виступає як інвестор, замовник, регулятор і контролер інвестиційної діяльності. Важливим елементом розвитку національної економіки є механізм управління інвестиційними процесами, який є складовою фінансового механізму.

Об’єктом державного управління та сферою його постійного нагляду і впливу, є інвестиційний процес. Держава, в інвестиційному процесі, бере участь прямо - через державні органи управління, та опосередковано - через державний сектор економіки, впливає на інвестиційний процес через інвестиційну політику [24].

Дослідженню проблем державної політики управління інвестиційним процесом присвячені праці багатьох вітчизняних вчених та фахівців: А.С. Філіпенко, К.В. Дідківська, О.А. Кириченко, А.В. Мєшков.

Таблиця 1.2

Систематизація наукових трактувань поняття «державна інвестиційна політика»

Автор	Запропоноване визначення
А.С. Філіпенко	- потужний стимулятор розвитку ринкових відносин у країні та її інтеграції у світову економіку.
К.В. Дідківська	- діяльність держави щодо регулювання інвестиційної діяльності з метою реалізації цілей економічної, науково-технічної та соціальної політики.
О.А. Кириченко	- комплекс правових, адміністративних та економічних заходів, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів.
А.В. Мєшков	- складова соціально-економічної політики, що виражає ставлення держави до інвестиційної діяльності, вона містить: 1) визначає цілі; 2) визначає напрями; 3) визначає форми державного управління інвестиційною діяльністю

Виходячи з вище перелічених сутностей поняття, можна сказати, що державна інвестиційна політика - це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату, структурну перебудову, підвищення ефективності національної економіки.

Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки.

Основними цілями державної інвестиційної політики є: мобілізація фінансових ресурсів, необхідних для інвестиційної діяльності; подолання спаду інвестиційної активності; реалізація державних цільових комплексних програм будівництва; забезпечення структурних перетворень та підвищення ефективності капітальних вкладень.

Фактори, що визначають та впливають на інвестиційну політику держави:

- рівень розвитку економіки в цілому;

- структура економіки та завдання щодо її удосконалення;

- стан основних виробничих фондів, ефективність їх використання;

- рівень науково-технічного розвитку країни;

- фінансові можливості, тип та ефективність державного управління;

- ступінь розвитку інститутів ринкової інфраструктури [10, с.18].

Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає можливість виділити два типи державної інвестиційної політики – пасивну та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором [13].

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи:

• послідовну децентралізацію інвестиційного процесу;

• збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

• перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

• виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

• фінансування будівництва об'єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

• надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

• державний контроль за цільовим використанням централізованих інвестицій;

• розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

• удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

• запровадження системи страхування інвестицій. Увесь комплекс засобів, застосовуваних для впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами.

Виділяють певні етапи формування інвестиційної політики (рис.1.2)

Розробка окремих напрямів інвестиційної політики підприємства у відповідності зі стратегією розвитку

Аналіз і врахування впливу факторів зовнішнього інвестиційного середовища та потенціалу підприємства

Вибір об’єкту інвестування у відповідності з інвестиційною політикою підприємства

Оцінка і забезпечення ефективності вибраних об’єктів інвестування

Можлива мінімізація ризику інвестування

Забезпечення швидкої окупності вкладень

Визначення потреби в інвестиційних ресурсах

Вибір найбільш оптимальних джерел інвестиційних ресурсів

Формування і оцінка ефективності інвестиційного портфелю підприємства

Розробка механізмів прискорення реалізації інвестиційних проектів

Етапи формування інвестиційної політики

Рис. 1.2 Етапи формування інвестиційної діяльності

Держава, проводячи ефективну інвестиційну політику, здійснює функції управління, які спрямовані на ефективне залучення та використання інвестицій. Відомо, що до загальних функцій управління належать: інформаційна, керівна, прогнозування, планування, організація, координація та контроль. Виокремимо лише специфічні функції державного управління. До них слід віднести:

1) прогнозування кон’юнктури інвестиційного ринку та дослідження інвестиційного середовища;

2) визначення пріоритетних напрямів структурно-інвестиційної політики та формування державної політики щодо залучення інвестицій у житловому та офісному будівництві;

3) розроблення стратегії формування та надходження інвестиційних ресурсів;

4) здійснення конкурсного відбору, пошук виконавців та організація експертизи інвестиційних проектів та програм;

5) планування управління реалізацією інвестиційних проектів та програм, пошук найефективніших заходів щодо мінімізації інвестиційних ризиків;

6) ведення обліку заявок інвесторів та реципієнтів на участь в інвестиційних проектах і програмах;

7) здійснення реєстрації інвестиційних проектів і програм;

8) оцінювання інформації, організація збирання, вивчення та узагальнення пропозицій суб'єктів інвестиційної діяльності щодо надання та отримання інвестицій, джерел їх фінансування;

9) надання довідок, ведення звітності та використання накопиченої інформації для фінансово-економічного оцінювання інвестиційних проектів і програм;

10) формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критеріями дохідності, ризику та ліквідності;

11) створення сприятливих умов для діяльності інвесторів на території України;

12) здійснення контролю за реалізацією інвестиційної діяльності та ін. [19].

Напрямок удосконалення державної інвестиційної політики:

1.Створення наукових парків;

2. Розробка соціально-економічних програм розвитку областей України;

3. Проведення благодійних акцій з метою залучення інвестицій в покращення екологічного стану країни;

4. Залучення інвестицій в розвиток інфраструктури туризму;

5. Вирішення проблем роботи Українського центру сприяння іноземним інвестиціям.

У макроекономічному acпекті інвестиційна діяльність с процесом закладки майбутнього економіки країни. Якщо більші обсяги інвестицій сьогодні, то більшими будуть обсяги валового внутрішнього продукту країни завтра. Обсяг фізичного зношення основних засобів за piк визначається розміром нарахованих за piк амортизаційних відрахувань. Зношені основні засоби мають замінюватися новими, шо створюються за рахунок прямих реальних інвестицій. Коли обсяг інвестицій за piк з ycix суб'єктів інвестиційної діяльності дорівнює загальному фонду амортизацій на вcix підприємствах країни, то відбувається процес простого відтворення, тобто обсяг відновлення дорівнює тільки фізичному зношенню засобів. Якщо обсяг інвестицій більший від амортизаційного фонду, то це розширене відтворення, що є бажаною пропорцією i для країни в цілому, i для конкретного підприємства. Цілком негативним явищем є процес згортання економіки, коли iнвестиції не покривають навітъ обсягів нарахованої амортизації.

Отже, ефективне фінансування підприємств у просторі фондового і товарного ринків цілком залежить від власних інвестиційних ресурсів підприємств та організацій, їх достатнього обсягу і оптимального співвідношення. Без чіткого визначення пріоритетів інвестування механізм державного регулювання інвестиційних процесів втрачає цілеспрямованість, конкретністьта не забезпечує досягнення поставленої мети. Визначення пріоритетів інвестування є особливо важливим для реалізації державної інвестиційної політики, за сучасних умов дефіциту бюджету та труднощів його наповнення.