Принципи страхування

Основні принципи страхування:

майновий інтерес;

найвищий ступінь довіри сторін;

причинно-наслідковий зв’язок;

виплата відшкодування у розмірі реального збитку;

суброгація.

Майновий інтерес пов’язаний із зацікавленістю юридичних і фізичних осіб у збереженні об’єктів, у які вкладені кошти, та життя і здоров’я людини при настанні несприятливих подій або нещасних випадків.

Основні риси майнового інтересу:

повинен піддаватися фінансовій оцінці;

повинен виникати на законних підставах;

особа, яка, уклавши договір страхування, учинила кримінальний злочин, не може одержати від страхування вигоду.

Принцип найвищої довіри сторін полягає в тому, що на стадії укладення договору страхування страховик нічого не знає про об’єкт страхування, а клієнт (майбутній страхувальник) повинен викласти всі суттєві обставини про об’єкт страхування, зокрема, всі відомості, що дозволили б зробити висновки стосовно ступеня ризику, надати інформацію про попередні збитки, наявність інших полісів і т. ін.

Страхувальник повинен повідомити про будь-який суттєвий факт щодо можливості настання негативних подій, виникнення ризикових ситуацій. Причому кожен факт є суттєвим, якщо він може вплинути на судження страховика при визначенні ставки премії або під час прийняття рішення, чи згоден він взагалі страхувати цей ризик.

Значення цього принципу полягає в тому, що, коли заподіяно збиток, починають з’ясовувати причини, що призвели до цього. Якщо буде виявлено, що страхувальник не повідомив суттєві факти про об’єкт страхування, дію договору може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

Етичні норми західного страхового бізнесу загалом більш суворі, ніж етика бізнесу взагалі. У страхуванні не допускається приховування інформації про об’єкти страхування. Наприклад, забо­ронено при­ховувати факти перенесених захворювань при страхуванні здоров’я.

Причинно-наслідковий зв’язок – принцип, має велике значення, насамперед, для страховика, оскільки дуже важливо визначити фактичну причину страхового випадку – активну, спонукальну, яка починає ланцюжок і обумовлює певний результат без втручання будь-якої іншої сторонньої, сили від іншого джерела.

Класичним прикладом є випадок, що стався у Лондоні в 1918 р. У судно влучила ворожа торпеда, воно зайшло у порт-сховище, розпочався ремонт. Тим часом насувався шторм і капітан, побоючись затоплення судна в акваторії, вивів його у відкрите море, де воно загинуло під час шторму. Вирішили: фактична причина загибелі – воєнні дії, які не підлягають страхуванню. Необхідно було встановити, чи потонуло судно від торпеди –воєнного ризику, чи від шторму – звичайного морського ризику.

Кожний страховий поліс містить «каталог винятків (застере­жень)» – перелік ризиків, що не підлягають страхуванню. Страховик візьме на себе відповідальність тільки за відомі ризики, ймовірність настання яких можна розрахувати. Термін «від усіх ризиків», що іноді застосовують до деяких полісів, вводить в оману. У ньому теж є перелік винятків.

Існують стандартні причини, які виключають з обсягу відпо­відальності страховика. Наприклад, деякі з них:

навмисні дії страхувальника або його представників;

зношення застрахованого майна;

збитки, спричинені радіоактивним випромінюванням;

військові дії.

Крім того, у кожному виді страхування існують свої стандартні винятки.

Відшкодування фактичних збитків (страхове відшкоду­вання) – головнийпринцип страхування.

У страхуванні майна головним орієнтиром є вартість застрахованого об’єкта. Об’єкт слід оцінити, визначивши так звану страхову вартість (оцінку), а потім застрахувати його на певну страхову суму, яка може і не збігатись зі страховою вартістю та бути меншою за неї.

Суброгація – юридичне поняття, яке означає право страховика на регресні вимоги, які страхувальник може мати до третіх сторін, які повністю або частково відповідають за збитки, претензії за якими були оплачені страховиком. Наприклад, при страхуванні вантажів після виникнення страхового випадку та оформлення всіх відповідних документів, страховик виплачує відшкодування, а потім, на підставі суброгації, подає регресну претензію винуватцю, зазвичай, перевізнику.

Фактично ці принципи відповідають основним етапам спілкування клієнта та страховика:

1. Переговори щодо укладання договору страхування.

2. Надання всієї необхідної інформації.

3. З’ясування причини настання страхового випадку.

4. Розрахунок і виплата страхового відшкодування.

Виокремлення таких етапів можна пояснити тим, що:

без наявності інтересу страхувальника переговори не розпочнуться;

без надання клієнтом усієї інформації про об’єкт страхування не можна виробити конкурентоспроможні умови договору страхування;

не встановивши причину випадку, не можна отримати страхове відшкодування;

виплативши відшкодування, страховик отримує всі права клієнта щодо винних осіб і має право вимагати відшкоду­вання збитку від них.

У розвинутих країнах страхування є стратегічним сектором розвитку економіки, оскільки знімає навантаження з видаткової частини бюджету по відшкодуванню збитків, залученню інвестицій в економіку, вирішенню соціальних проблем суспільства. До того ж до основних факторів соціально-економічного розвитку будь-якої країни відноситься критерій рівня безпеки життя та виробництва, тобто страховий захист. Страхові компанії у всьому світі розглядаються як могутні фінансові та інвестиційні інститути, окрім того, вони вирішують проблему зайнятості у світі.

Висновок: виходячи з вищезазначеного, роль страхування відображає практичне застосування цієї економічної категорії та полягає:

ü у забезпеченні стабілізації відтворювального процесу та економіч­ній сталості в суспільстві;

ü в оптимізації ресурсів, що спрямовані на організацію економічної безпеки;

ü у раціоналізації формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм, превенцій тощо;

ü у створенні додаткових джерел ресурсів для інвестування в економіку країни.

Термін «страхування» дослівно перекладається як «створення безтурботності» чи «убезпечення», то ж страхування має зробити безпечним життєдіяльність кожної людини і суспільства в цілому у просторі і часі. «Створення безтурботності» досягається діяльністю страховика, тобто черговістю застосування функцій страхування. Першою — превенцією (проведення робіт по упередженню прояву взятого в управління ризику). Другою — інвестиційною, кредитуванням напрямів діяльностей громадян у суспільстві з коштів страхових внесків (кошт громадян — учасників страхового процесу). Таке кредитування надає змогу додатково створювати нові робочі місця. Третьою — ощадною надає можливість громадянам як і в банківських установах заощаджувати та накопичувати свої гроші. При цьому ще й отримати від страховика на цей час «страхове покриття», тобто покриття збитків у разі настання ризику. Таке «покриття» може бути значно вищим за суму накопичування страхувальника (клієнта). Четвертою — виплатами по відшкодуванню збитків чи виплатами страхових сум (проводяться обов’язково).