та конкурентоспроможністю продукції

Нормативне управління якістю та конкурентоспроможністю продукції виконується законодавством і нормативними документами, які передбачають законодавчий супровід на міжнародному, державному та регіональному рівнях забезпечення їх регламентуючих показників. В їх здійсненні лежать правові основи рішення завдань, що повстають, принципи і методи визначення нормативів управління якістю та конкурентоспроможністю продукції. Законодавчу основу творять ряд законів, які мають захищати інтереси споживачів і виробників. Це закони про захист прав споживачів, про сертифікацію продукції, забезпечення єдності вимірювань і про освіту. Таку функцію виконує стандартизація, котра краще охоплює якість і недостатньо конкурентоспроможність. стандартизація повинна охоплювати всі стадії життєвого циклу продукції: проектування та розроблювання продукції, її виробництво, збут і продажу, використання (експлуатацію) складної продукції. Детально стандартизація вивчається в окремому курсі.

Розрізняється норматив і норма. Норма визначається стосовно до специфіки підприємства при конкретних організаційно-технічних умовах і в більшості випадків встановлюється на короткий період, часто змінюється у відповідності зі зміною діючих умов. Норматив є узагальнюючим і уніфікованим поняттям, зв’язаним з закономірностями, характерними для всього виробництва. Вважається, що нормативи управління – це науково обґрунтовані розрахункові величини, які встановлюють кількісну чи якісну міру різних елементів процесу виробництва, розподілення, споживання та накопичення.

На стадії збуту та продажу стандарти регламентують порядок і умови пакування, консервування, зберігання, транспортування та реалізацію продукції, що дозволяє зберегти її якість. В україні це здійснюють органи і служби стандартизації. Очевидно, що основною є служба стандартизації підприємства, котра забезпечує закладання якості та конкурентоспроможності продукції. Для цього використовуються конструкторські та технологічні документи, які мають задовольнити встановлені вимоги, що досягаються постійним нормо контролем. Метою нормо контролю є беззастережне дотримання в технічних документах чинних стандартів з широким використанням в продукції уніфікованих елементів. При нормоконтролі конструкторської документації перевіряється креслення, текстові документи і інша документація, а технологічної – карти технологічних процесів, дотримання технологічних нормативів, технологічні рисунки, карти розкрою матеріалу, розрахунки, тощо. При цьому вказівки нормо контролера є обов’язковими для виконання, а вся документація повинна бути обов’язково підписаною (затвердженою) нормоконтрольною службою. Так вже склалося, що конструкторська та технологічна дисципліна краща в оборонних підприємствах. В Україні діють державні стандарти (ДСТУ), галузеві (ГСТУ), науково-технічних і інженерних товариств, технічні умови, стандарти підприємства. Державний нагляд за стандартами здійснює Держстандарт України, його територіальні органи, інші спеціальні уповноважені організації. Проводиться також відомчий нагляд.

Підставовою базою нормативного забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції є міжнародні стандарти, які добре розроблені, усувають міждержавні бар’єри при переміщеннях продукції та установлюють її сучасний технічний рівень з міжнародної точки зору. Основними принципами міжнародних стандартів є їх розповсюдження на всі галузі промисловості, застосування принципу консенсусу, добровільність, відображення міжнародної точки зору. Більшість таких стандартів розроблена ISO (International Standard Organization) і IEC/CEI (International Electronical Comission). Щорічно розробляються чи переглядаються біля 250 стандартів ISO і 150 стандартів IEC/ CEI (рос МКИ). Така стандартизація сприяє створенню єдиного ринку.

Питання якості продукції регулює також Європейська організація по контролю якості (ЕОКК), завданням якої є всебічна розробка, вдосконалення, пропаганда та стимулювання застосування теоретичних принципів і практичних методів управління якістю з метою її підвищення, покращення обслуговування під час експлуатації. ЕОКК проводиться щорічні науково-технічні конференції, видаються їх наукові праці.

До нормативного забезпечення управління якістю продукції відноситься сукупність технічних і організаційних заходів, необхідних для забезпечення високої якості при низьких витратах, які становлять системи якості продукції. Створюється замкнутий процес, початковим етапом якого є визначення потреб, а наступним – вдосконалення випуску продукції, підготовка її виробництва, виготовлення, реалізація та після продажне обслуговування. В основу системи управління якістю закладені стандарти ISO 9000, EN 29000, ряд державних стандартів ДСТУ, керівництво по якості та стандарти підприємства.

Сутність і організаційно-економічні особливості нормативів управління якістю та конкурентоспроможністю продукції полягає у використанні науково-методичної та організаційно-технічної бази комплексних систем управління, тобто широкої стандартизації, підкріпленої законодавчою підтримкою. Її складовою частиною є впровадження різних нормативів, які і утворюють нормативну базу планування та управління якістю та конкурентоспроможністю продукції.

Вдосконалення систем управління якістю та конкурентоспроможністю продукції вимагає нормативної підтримки його сучасним господарським механізмом, розробки наукових основ технічних і економічних проблем їх роботи. При цьому сфера застосування нормативів має постійно розширюватись, а роль підвищуватися, що підтверджується досвідом передових країн світу. Такі нормативи мають свій зміст і форму проявлення. Зміст нормативів описується діяльністю підприємств всіх організаційно-правових форм і є засобом регулювання економіки. За формою нормативи виступають у вигляді прямих величин витрат живої та уречевленої праці чи відносних величин, встановлених на одиницю кінцевого результату, котрий приймається базовим, або рівня якості та конкурентоспроможності продукції.

Зміст і класифікація нормативів слідує з комплексного характеру управління якістю та конкурентоспроможністю продукції, їх сутності. Згідно системного підходу до розробки нормативи мають включати всі роботи, які виконуються: з забезпечення їх складу, класифікацію за різними ознаками, визначення їх місця та ролі на всіх рівнях життєвого циклу, методичні рекомендації по їх розрахунках, експериментальну перевірку та впровадження. Така класифікація виконана за 17 ознаками в 4 групах. По групі змісту та призначення за ознаками економічний зміст розрізняються такі види нормативів: соціально-економічні, економічні, техніко-економічні, організаційні та екологічні, за охопленням властивостей об’єкту - одиничні та комплексні, за виконуваними функціями – директивні, планові, прогнозні, розподільні, звітні, контрольні та стимулюючі, за сутністю кількісних співвідношень – структури, динаміки, інтенсивності, питомої витрати, за ступенем досягнення мети – оптимальні, проміжні, допустимі. Група ознак характер дії за рівнем дії види нормативів бувають народногосподарські та місцеві, сферою застосування – міжгалузеві, галузеві, регіональні, об’єднання підприємств, внутрішньовиробничі, за стадіями життєвого циклу продукції – стосовні при розробці та дослідженні, виготовленні, звертання та використання, за стуленню розповсюдженості – одиничні, групові та індивідуальні. В групі тимчасових ознак за метою за характером використання види нормативів бувають прогнозні, випереджувальні, перспективні та біжучі, за періодом дії – довготермінові та річні, за охопленням періоду часу - інтервальні, моментні, за рівнем стабільності – статичні, динамічні. В групі методи оцінки та вимірювання за ступенем деталізації – загальні та часткові, за методом побудови – абсолютні, відносні, за методом оцінки – диференціальні та узагальнені, за одиницею вимірювання - натуральні, трудові, вартісні, часткові. Всі вказані нормативи є об’єктом багатьох наук.

Головними вважаються техніко-економічні нормативи управління конкурентоспроможністю продукції, котрі деталізуються за різними критеріями. При цьому застосовуються різні принципи: забезпечення комплексного підходу, методичної єдності формування, ресурсозберігаючого характеру, застосування адекватних вимог економі ресурсів оптимізаційних методів і критеріїв розробки, наукову обґрунтованість, підвищення динамічності нормативів, адекватність методів реальним і планованим умовам в поєднанні з їх простотою та можливістю реалізації. Вказані принципи дозволяють забезпечити їх відповідність вимогам, які ставляться на даному етапі.

В додатку 1 наведены основні Закони про конкурентоспроможність, які можна вважати малоефективними, що підтверджує сучасний стан України в цій області. На практичних заняттях студентам можна навіть видавати завдання по-своєму сформулювати такий закон, усунувши недоліки існуючих.

Резюме

Концепція конкурентоспроможності продукції полягає в швидкому виготовленні на ефективному обладнанні за сучасними технологіями потрібної номенклатури високоякісної продукції за попитом ринку з малими виробничими і експлуатаційними витратами. Підставами конкурентоспроможності продукції є її якість, витрати і ціна. Слід розрізняти конкурентоспроможність окремих видів і типів продукції, в залежності від її особливостей.

Поки що відмічається термінологічна невизначеність конкурентоспроможності як продукції, так і підприємства, що негативно впливає на її підвищення. Базуючись на кінцевому ефекті та опускаючи проміжні, в тому числі і процеси, конкурентоспроможність продукції – це її властивість повністю задовольняти вимогам споживачів, бути запотребованою на ринку за рахунок її високої якості, мінімальних витрат по виготовленню, експлуатації та доступній ціні у порівнянні з прототипами, а конкурентоспроможність підприємства, фірми, компанії, галузі чи навіть держави – це властивість її виробничників випускати таку продукцію. На конкурентоспроможність продукції впливають як внутрішні, так і зовнішні чинники. Очевидно, що при цьому необхідно враховувати кваліфікацію робітників і персоналу, а також вплив навколишнього середовища.

До основ виготовлення продукції в умовах конкурентоспроможності відноситься функціонування виробничих процесів, які складаються з технологічних і допоміжних, що забезпечуються сучасною матеріально-технічною базою, її організацією, кваліфікацією робітників, спеціалізацією та кооперуванням і іншими чинниками. Виробничі процеси повинні бути взаємопов’язані з функціонуванням системи якості.

Ринкова концепція виготовлення продукції полягає у її виготовленні за попитом, серіями, з забезпеченням якості та конкурентоспроможності. Виробнича система виступає як суб’єкт ринкових відносин, представляє собою єдність і взаємність ресурсів і продукції, споживачів, суб’єктів підприємництва та ринкової інфраструктури. На перше місце висувається попит і пропозиція.

Стратегія виробничого підприємництва полягає в прийнятті обґрунтованих, широких, довготермінових заходів у сфері виробництва, а тактика – в методах, способах і формах досягнення поставлених короткотермінових цілей стратегії. Стратегія та тактика побудовані на застосуванні концепцій менеджменту та маркетингу з метою одержання найбільшого прибутку. У порівнянні з 133 країнами світу Україна посідає 94 місце в рейтингу глобальної конкурентоспроможності і знаходиться в сусідстві з слаборозвинутими країнами Африки. Такий стан говорить, що Україна або зовсім немає ніякої стратегії та тактики, чи вони такі ж недорозвинуті та недолугі. Можливо вони чомусь взагалі не застосовувались.

Нормативне забезпечення управління якістю та конкурентоспроможністю продукції здійснюється законодавством і нормативною документацією. Базою нормативного забезпечення виступають міжнародні стандарти серії ISO, ISO/CEI та розроблені на їх основі державні стандарти України (ДСТУ) в більшості на базі старих ГОСТів.

Таким чином, для забезпечення підстав конкурентоспроможності продукції необхідно в першу чергу упорядкувати, а вірніше розробити дієві внутрішні заходи, що діють на підприємстві (якісні конструкції виробів, технологія виготовлення, обладнання з оснащенням, виробництво, організація, кваліфікація, тощо), та одночасно зовнішні, котрі діють зі сторони держави (законодавство, податки, фінансування, інвестиції і т.п.). Особлива увага повинна бути звернена на загальну стратегію та тактику конкурентоспроможності продукції, по яких мали би бути опрацьовані конкретні заходи від для окремих галузей та виробничих підрозділів.

Питання для самопідготовки

1. В чому полягає концепція конкурентоспроможності?

2. Дайте визначення конкурентоспроможності продукції, підприємства.

3. Що розуміється під структурою продукції?

4. Що входить в поняття продукція і чим вона відрізняється від товару?

5. Структура конкурентоспроможності продукції.

6. Схема формування конкурентоспроможності продукції.

7. В чому полягає сутність базової моделі конкурентоспроможності?

8. Охарактеризуйте чинники, що впливають на конкурентоспроможність продукції.

9. Що таке рівень конкурентоспроможності продукції?

10. В чому полягає особливість виготовлення конкурентоспроможної продукції?

11. Окресліть структуру виробничого процесу виготовлення виробів.

12. Окресліть структуру технологічного процесу виготовлення виробів.

13. Які ви знаєте організаційні форми виробництва?

14. Як організаційні форми виробництва впливають на витрати виготовлення продукції?

15. Чому зі збільшенням кількості виготовлених виробів собівартість їх зменшується?

16. В чому полягає стратегія виробничого підприємництва?

17. В чому полягає ринкова концепція виготовлення продукції?

18. В чому полягає тактика виробничого підприємництва?

19. В чому полягає ринкова концепція виготовлення продукції?

20. Охарактеризуйте модель суб’єкту ринкових відносин виробничої системи

21. В чому полягає стратегія та тактика виробничого підприємництва?

22. Що таке метод Паретто?

23. Сутність механізму управління забезпеченням конкурентоспроможності продукції.

24. В чому полягає соціальна сутність конкурентоспроможності продукції?

25. В чому полягає нормативне забезпечення управління конкурентоспроможністю продукції?

26. Чому на Вашу думку конкурентоспроможність продукції України знаходиться на такому низькому рівні?

* концепція (лат. сonceptio) – розуміння, система поглядів, спосіб розуміння, що визначає стратегію дій

* с труктура (лат. structūra, англ. structure) - взаєморозміщення та певний зв’язок складових частин цілого, внутрішня побудова чи внутрішня властивість

1 фінансовий леверидж (англ. leverage – важіль) – відношення заборгованості до активів капіталу, показник використання запозичених засобів

2 назва технологія походить від грецьких слів τεχυη (техне) – майстерність, вміння, виготовлення та λoγoξ (логос) – слово, наука.

[1] канбан (япон. картка) – система організації виробництва та постачання, котра реалізує принцип точно у час

* метод Парето – емпіричне правило аналізу діяльності: 20% дій дають 80% результату, а решта 80% дій лише 20% результату

* інновативність – орієнтація на клієнта