Типи лідерства

Складна соціально-політична й психологічна природа лідерства обумовлює можливість класифікації цього феномена по різних підставах.

Основою для типології політичного лідерства частіш за все стають:

– особисті якості суб’єкта політики;

– особливості стилю, форм і методів діяльності лідера;

– місце, авторитет, становище лідерів у системі політичних відносин;

– соціально-політичні параметри суспільної сфери, в якій діють лідери.

Перша класифікація лідерства, запропонована ще Платоном, включала три типи лідерів на основі їх становища в соціальній ієрархії та відповідного йому функціонального поділу:

1) правителі-філософи, які розумно й справедливо управляють державою;

2) воєначальники, що організовують охорону державних кордонів та втілюють у життя волю держави;

3) керівники ремесла й землеробства, завдання яких – організувати виробництво на основі критерію ефективності. Сам принцип виділення лідерів на основі виконуваних ними функцій вже не актуальний, але є надзвичайно популярним серед сучасних дослідників.

Так, як і раніше зберігає свою актуальність типологія, запропонована М.Вебером, в основі якої лежить класифікація авторитету осіб, що здійснюють владу. Розуміючи під лідерством здатність “віддавати накази” і “викликати покору”, Вебер диференціював його на наступні типи:

1. Традиційне лідерство, засноване на вірі й проходженні звичаях і традиціях (влада і функції племінних вождів, шаманів, чаклунів; монархічна влада й т.д.).

2. Харизматичне лідерство, засноване на переконанні у видатних, близьких до надприродних здатностях вождя, керівника, пророка. Для нього характерна, зокрема, така модель: “Сказано... (у Біблії, Корані й т.д.), а я говорю вам...”. Поняття «харизма» (греч. сharisma – божественний дар) означає певну екстраординарну здібність, якість індивіда, даровані йому долею, природою, богом, завдяки чому він вирізняється серед решти людей. Початок масовому вживанню поняття «харизма» був покладений саме М. Вебером. Харизматична влада авторитарна. Вона випливає із здатності конкретної людини породжувати й підтримувати віру в себе як джерело легітимності. Вебер розглядає харизму безвідносно до змісту того, за що виступає харизматик.

3. Бюрократичне лідерство, засноване на вірі в законність, легітимність існуючої політичної системи, державного устрою. У них лідер-чиновник, лідер-бюрократ, лідер-функціонер виступають не як індивіди, від яких особисто виходить влада й вплив, а як агенти певної державної функції, провідники ідей існуючого правопорядку.

Здається, що наведену типологію можна доповнити також неформальним лідерством, розуміючи під ним авторитетність і вплив тих осіб, які не займають високих державних або партійних постів, але при цьому значно впливають на політичні події. Це можуть бути люди всіляких професій, широко відомі й популярні в тих або інших соціальних групах. Неформальне лідерство може мати окремі ознаки харизматичного.

Варто помітити, що Вебер виділяв “чисті типи” лідерства, різні риси яких можуть “сполучатися” у реальній особистості конкретного політика. І хоча в більшості випадків вдається визначити домінуючий тип лідерства, на практиці нерідко зустрічаються й “прикордонні варіанти”, наприклад, харизматик - глава держави або “неформал”, що зайняв офіційний пост.

У сучасній західній політології широко розповсюджений функціонально-рольовий підхід до вивчення лідерства. Так, Э. де Боно запропонував наступну типологію лідерів:

· “генератор ідей”,

· “синтезатор”,

· “коммуникатор”,

· “організатор” і

· “дипломат”.

У колективному дослідженні американських авторів “Політична психологія”, що вышли за редакцією професора університету штату Огайо Маргарет Дж. Херманн, виділяються чотири рольових типи лідерства:

· “лідер-вождь”,

· “лідер-комівояжер”,

· “лідер-маріонетка” і

· “лідер-пожежник”.

“Лідер-Вождь” визначає мету й указує своїм прихильникам напрямки їхньої діяльності, дає їм обіцянки й веде за собою. Він сприймається як визнаний вождь. Цих лідерів відрізняє власне бачення дійсності. У них є мрія, заради здійснення якої вони нерідко прагнуть змінити політичну систему. Для розуміння цієї форми лідерства необхідно знати особисті якості людини, що очолює своїх прихильників у русі до поставленої мети.

“Лідер-Комівояжер” (“служитель”) уважно ставиться до потреб людей і намагається допомогти в їхньому задоволенні. Чуйне реагування на потреби й бажання людей настільки ж важливі, як і здатність переконати їх у тім, що ви можете допомогти. Лідери такого типу у своїй практиці керуються очікуваннями, побажаннями, потребами своїх виборців.

“Лідер-Маріонетка” (“торговець”) багато в чому залежить від свого оточення або його кіл, що висунули. Він є агентом групи, що відбиває її цілі й працює від її імені. Щоб зрозуміти, як у цьому випадку здійснюється керівна роль, необхідно вивчати очікування й мети прихильників. Для “лідера-торговця” важлива здатність переконати. Завдяки їй люди “купують” його плани або ідеї, утягуються в їхнє здійснення. Підкресленого значення набувають здатності самого лідера й та стратегія, до якої він прибігає, щоб домогтися підтримки своєї політики і її здійснення.

“Лідер-Пожежник” оперативно й ефективно реагує на ті проблеми, які пред'являють обставини. Його дії багато в чому визначаються насущними вимогами моменту. Вивчаючи навколишню дійсність, у якій виникає феномен такого лідерства, можна краще зрозуміти його природу.

Зрозуміло, у реальному житті більшість лідерів використовують всі чотири зазначених образи, причому в різному порядку й сполученні, приводячи власні інтереси у відповідність із інтересами свого оточення й будуючи взаємини з ним так, щоб ураховувати особливості кожного конкретного моменту. Більш ефективно діючі лідери створюють коаліції, які підтримують їх в обмін на виконання найбільш насущних вимог конституентов.

Французький політолог Ж.-Л.Кермонн розрізняє типи “державного діяча”, “нотабля” і “властиво лідера”.

“Державний діяч” – це особистість, причетна до керування країною, дистанцирующаяся від партій, здатності якої дозволяють вивести владу й разом з нею держава зі складної ситуації;

“нотабль” – людин, що збирає в певному окрузі найбільше число голосів виборців, що дозволяє йому висунутися в перші ряди політичного класу;

“властиво лідер” характеризується здатністю одночасно й решающе впливати на партійний апарат, і успішно здійснювати важливі урядові обов'язки.