Піднесення національно-визвольного руху. Формування багатопартійності в Україні

Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних процесів. Суспільно-політичний рух, що відбувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер.

З 1985 по 1988 рр. суспільно-політичний рух проявлявся, в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури.

Із забуття почали повертатися твори М. Грушевського, М. Костомарова, В. Винниченка та інших, здійснювалися спроби заповнити “білі плями історії” (голодомор 1933 р., сталінські репресії, ОУН-УПА, Центральна Рада…). Відбувалася реабілітація жертв сталінських репресій.

Неформальні організації, що почали виникати в Україні (Товариство Лева, Український культурологічний клуб та інші), вимагали оновлення соціалізму, гарантування прав людини, суверенітетуУкраїни на основі нового союзного договору.

У 1988 р. населення України переходить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху.

У продовж 1988-1989 рр. масово виникають неформальні організації, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух: Українська Гельсинська Спілка (сформувалася на базі відомої Української Гельсинської Групи), Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка, екологічна організація “Зелений світ”, антисталінське товариство “Меморіал”, студентське об’єднання “Громада” та інші.

У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України та інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична організація “Народний рух України за перебудову “ (Рух) на чолі з І. Драчем. Рух швидко еволюціонував від поміркованої організації, яка прагнула співпрацювати з владою з метою встановлення справжньої демократії, в антикомуністичну організацію. Із назви Руху було вилучено слова “за перебудову”, а головною метою оголошено вихід України з СРСР, відновлення української державності, усунення комуністичної партії від влади. Рух відіграв надзвичайно велику роль у процесах перебудови в Україні: сприяв активізації національно-визвольного руху, визначенню його цілей, консолідації демократичних, національно свідомих сил.

Важливими чинниками суспільно-політичного життя стали страйки, демонстрації, мітинги, збори, політичні дискусії.

Розгортався національний церковний рух за відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та легалізацію Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Значними завоюваннями національно-демократичних сил стало прийняття у жовтні 1989 р. закону “Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) Української СРСР” (йшлося, зокрема, про демократизацію виборчої системи, про зміни щодо розмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовими органами, про зміни у статусі Верховної Ради), а також закону “Про мови в УРСР”, який проголосив державний статус української мови.

Комуністична партія виявилася неспроможною ефективно діяти в нових умовах і швидко втрачала контроль над процесами перебудови. Партійне керівництво ігнорувало вимоги опозиційних сил, процеси демократизації. Все це призвело до послаблення позицій КПРС (КПУ) у суспільстві, викликало глибоку кризу партії. Почався масовий вихід комуністів з її рядів. Критично мислячі комуністи у березні 1990р. з метою демократизації партії утворили Демократичну платформу в КПУ. Їх вимогою став вихід КПУ із складу КПРС, проведення політики в інтересах українського народу. Однак, керівництво КПУ не пішло шляхом демократизації і продовжувало орієнтуватися на Москву.

У 1990 р., після ліквідації статті 6 Конституції СРСР та прийняття Верховною Радою України постанови “Про порядок реєстрації громадських об’єднань “ починається формування багатопартійної системи. Першою була створена Українська республіканська партія – УРП (на базі Української Гельсинської Спілки). Всього ж у 1990-1991 рр. виникло майже 20 опозиційних партій. Серед них – Демократична партія України, Партія зелених України, партія Демократичного Відродження України (виникла на базі Демократичної платформи КПУ), Ліберально-Демократична партія та інші. Переважна більшість новостворених партій виступала за суверенітет і незалежність України.

Зрозуміло, що нові партії були слабкі організаційно та матеріально, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази. Та все ж таки, їх поява і діяльність, безумовно, прискорювали політизацію суспільної свідомості, створювали передумови для завоювання суверенітету і незалежності України.

17.3. Суверенізація УРСР. Народження незалежної України.

Значний вплив на досягнення Україною суверенітету справили і події у країнах Східної Європи, падіння в них тоталітарних режимів, розпуск Організації Варшавського договору, послаблення міжнародного впливу СРСР.

Важливою віхою на шляху до нової державності стали вибори у березні 1990 р. до Верховної Ради України та місцевих рад.

Демократичний блок, очолюваний Рухом, (до блоку увійшли 43 громадські організації та групи) домігся значного успіху. Він здобув ¼ мандатів в українському парламенті, переміг на виборах до місцевих рад у західних областях України. Монополія КПУ на владу похитнулася.

Демократичні сили у Верховній Раді створили парламентську опозицію –Народну Раду (125 чол.) на чолі з І. Юхновським. Народній Раді протистояла прокомуністична більшість (300 депутатів), яку очолив О. Мороз.

Та саме при такому розкладі політичних сил 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила невід’ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.

Історичне значення Декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному процесу відродження незалежності України.

Демократизація суспільного життя, наміри реформувати Радянський Союз (йшла робота над розробкою нового союзного договору) викликали опір консервативних сил владних структур, які 19-21 серпня 1991 р. здійснили спробу державного перевороту. Був утворений Державний комітет з надзвичайного стану на чолі з віце-президентом Г.Янаєвим. Своєю головною метою заколотники проголосили “врятування єдиної держави”.

Із усіх політичних сил України лише керівництво КПУ стало на бік заколотників. Вже 19 серпня ЦК КПУ розіслав на місця директиву про необхідність активної підтримки заколоту.

Провал перевороту обернувся поразкою сил реакції, які прагнули зберегти імперський характер СРСР і тоталітарний політичний режим у ньому.

У цих умовах Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. прийяла історичний документ – “Акт проголошення незалежності України”. Таким чином припинилося існування УРСР і з’явилася незалежна держава – Україна. 30 серпня Постановою Президії Верховної Ради КПУ була заборонена.

1 грудня 1991 р. відбувся референдум і вибори Президента України. 90,3% громадян, які взяли участь у референдумі, підтвердили Акт проголошення незалежності України. Вибори президента проходили на альтернативній основі (претенденти – М. Гриньов, Л. Лук’яненко, В. Чорновіл, Л Табурянський, І. Юхновський, Л. Кравчук). Президентом України став кандидат держапарату, колишній ідеолог КПУ М. Кравчук, за якого віддали свої голоси 61,6% виборців, що прийшли на виборчі дільниці.

Проголошення незалежності України стало подією всесвітньо-історичного значення. Визначальну роль у створенні незалежної української держави відіграв народ України.

Питання для самоперевірки

1. Чим була зумовлена спроба реформувати суспільство в СРСР шляхом перебудови?

2. Визначте основні напрямки політичних реформ М.Горбачова.

3. За яких умов та яких форм набувала політизація суспільства наприкінці 80-х – на початку 90-х рр.?

4. Які обставини викликали прийняття Декларації про державний суверенітет України?

5. Обґрунтуйте історичне значення Акта проголошення незалежності України.