Організаційних структури управління об'єднанням підприємств та їх види

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися й функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтегральних утворень): добровільні та інституціональні. Нині в Україні найбільш поширеними та ефективно діючими можна вважати асоціації (союзи, спілки), корпорації, консорціуми, концерни, холдинги, фінансові (промислово-фінансові) групи. Нижче розглянемо види структур управління, до яких найчастіше вдаються дані типи об'єднань підприємств. Існують два основні види структур управління: лінійна та функціональна (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Класифікація організаційних структур управління.

Уся інша різноманітність існуючих структур (рис. 5.2) є результатом комбінації цих двох основних типів.

Рис. 5.2. Класифікація комбінованих організаційних структур

Рис. 5.3. Лінійна організаційна структура управління об'єднанням підприємств

Лінійна структура (рис. 5.3) базується на зосередженні всіх виробничих та управлінських функцій у керівника. Тут усі повноваження є прямими (лінійними), вони спрямовані від вищої ланки управління до нижчої.

Ця структура характеризується простотою, чіткістю і зрозумілістю взаємин ланок і працівників управління. Лінійна структура управління вимагає високої компетенції керівника з усіх питань. Вона може використовуватися за умови відносно простої системи організації з постійними умовами, завданнями й функціями менеджменту. Перева­ги та недоліки лінійних організаційних структур наведено у табл. 5.1.

Таблиця 5.1.

Переваги та недоліки лінійних організаційних структур управління

Переваги	Недоліки
Чітке виконання підлеглими узгоджених між собою завдань і розпоряджень. Повна відповідальність кожного керівника за результати роботи. Простота, чіткість і зрозумілість взаємовідносин ланок і працівників управління. Відсутність потреби у великому штаті управління.	Вимагає високої компетентності лінійних керівників із усіх питань. Організаційна нерівність керівників через різні їхні статуси (низові ланки управління соціальне не захищені).

Функціональний тип організаційної структури (рис. 5.4) управління передбачає, що кожен орган управління спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов'язковим для виробничих підрозділів. Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування ставить за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх за окремими ланками. Переваги та недоліки функціональних структур управління наведено в табл. 5.2.

Рис. 5.4. Функціональна організаційна структура управління об'єднань підприємств

Таблиця 5.2.

Переваги та недоліки функціональних структур управління

Переваги	Недоліки
Ефективне використання ресурсів. Глибинний розвиток професійних навичок. Чітко прослідковується професійна кар'єра. Посилення координації в межах виконання окремих функцій.	Сповільнюється процес прийняття рішень. Відсутнє інформаційне середовище. Нечітко визначено відповідальність за функціонування організації. Обмеження можливостей у сфері підготовки менеджерів. Слабка координація між функціональними ланками.

Спроба подолати недоліки лінійної і функціональної структур привела до виникнення комбінованих структур управління.

Лінійно-функціональна структура (рис. 5.5) передбачає, що функціональні служби отримують повноваження управління службами нижчого рівня, які виконують відповідні спеціальні функції. Однак делегуються не лінійні, а функціональні повноваження. Лінійно-функціональна структура поєднує переваги лінійної та функціональної структур. Переваги й недоліки даного виду організаційно-управлінських структур наведено в табл. 5.3.

Рис. 5.5. Лінійно-функціональна структура управління об'єднанням підприємств.

Таблиця 5.3.

Переваги й недоліки лінійно-функціональної структури

Переваги	Недоліки
Завдяки жорсткій системі зв'язків забезпечується чітка робота кожної системи й організації в цілому. Можливість маневрування ресурсами.	Уповільнює терміни підготовки й прийняття управлінських рішень. Не забезпечує належної злагодженості в роботі функціональних відділів.

Лінійно-штабна структура (рис. 5.6) керування має аналогічні характеристики. Вона теж побудована за принципом функціонального поділу управлінської праці, що використовується в штабних службах різних підрозділів. Завданням лінійних керівників є координація дій функціональних служб. У лінійно-штабній структурі при лінійних керівниках створюються штаби, які спеціалізуються на виконанні певних управлінських функцій. Хоча вони не мають права приймати управлінські рішення, однак сприяють розробці необхідних положень у межах конкретної функції управління, що забезпечує підготовку якісних рішень. Лінійно-штабна структура має тенденцію до збільшення штатів штабних структур.

Рис. 5.6. Лінійно-штабна організаційна структура управління об'єднанням підприємств

Конгломератна структура не є сталою та впорядкованою. У цьому випадку організація набуває форми, яка найкраще вирішує конкретну ситуацію. Так, в одному відділенні фірми може використовуватися продуктова структура, в іншому – функціональна структура, а ще в іншому – матрична. Переваги та недоліки конгломератних структур наведено в табл. 5.4.

Таблиця 5.4.

Переваги та недоліки конгломератних структур

Переваги	Недоліки
Високий рівень децентралізації влади. Можливість швидкої диверсифікації з мінімальним порушенням існуючих у конгломераті зв'язків.	Проблематичність дотримання загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи.

Дивізійна структура управління (рис. 5.7) передбачає поділ об'єднання підприємств на окремі секції (дивізії), кожна з яких характеризується певним видом діяльності.

Рис. 5.7. Дивізійна організаційна структура управління об'єднанням підприємств.

Різновидами дивізійної структури є:

· продуктовий тип, що передбачає створення в структурі суб'єкта самостійних господарських підрозділів — виробничих відділень, що орієнтовані на виробництво та збут конкретних видів продуктів. При цьому передбачається спеціалізація виробничих відділень у головній компанії за окремими видами або групами продуктів і надання їм повноважень управління виробничими або збутовими дочірніми компаніями, розташованими у своїй країні та за кордоном. Даний тип організаційної структури управління має певні плюси та мінуси, що наведено в табл. 5.5;

· холдинговий тип, що передбачає фінансову залежність дивізій від центру, якому належить контрольний пакет акцій;

· територіально-регіональний тип, що передбачає відповідальність окремих підрозділів за певні регіони або території (рис. 5.8).

Таблиця 5.5

Переваги та недоліки продуктових організаційних структур управління

Переваги	Недоліки
Створення логічних дієвих засобів децентралізації влади. Чітка система підзвітності менеджерів підрозділів щодо прибутків. Здатність швидко реагувати на зміну умов конкуренції, технології попиту. Поліпшення координації робіт. Наявність можливостей для підготовки менеджерів стратегічного рівня.	Дублювання функцій на рівні корпорації підрозділу. Збільшення витрат на утримання персоналу. Проблематичність встановлення оптимального рівня децентралізації. Автономія підрозділів може блокувати досягнення переваг стратегічного поєднання. Наявність випадків надмірної конкуренції між підрозділами за ресурси та увагу корпорації.

Рис. 5.8. Регіональний тип дивізійної структури управління об'єднанням підприємств.

Переваги та недоліки регіональних організаційних структур управління наведено в табл. 5.6.

Переваги та недоліки дивізійних структур наведено у табл. 5.7.

Таблиця 5.6

Переваги та недоліки регіональних організаційних структур управління

Переваги	Недоліки
Створення можливостей пристосування стратегії до потреб кожного ринку. Перенесення відповідальності за прибутки на нижчі рівні управління. Поліпшення функціональної координації всередині цільового ринку. Наявність можливостей для підготовки менеджерів стратегічного рівня.	Проблематичність підтримки загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи. Збільшення кількості рівнів управління. Імовірність дублювання функцій на стратегічному й місцевому рівнях. Проблематичність формування політики одноманітності. Труднощі координації діяльності продукту в країні.

Таблиця 5.7.

Переваги та недоліки дивізійних структур

Переваги	Недоліки
Адаптація до нестабільних зовнішніх умов. Високий рівень задоволення клієнтів. Високий рівень координації окремих функцій. Чітко визначена відповідальність за функціонування фірми. Забезпечення підготовки менеджерів.	Неефективне використання ресурсів. Низький рівень професійної підготовки. Концентрація на меті підрозділу. Втрата контролю.

До адаптивних структур належать проектні, матричні, програмно-цільові та координаційні.

Проектний тип формується при розробці організацією проектів, які охоплюють будь-які процеси цілеспрямованих змін у системі. Однією з форм проектного керування є створення спеціального підрозділу — проектної команди, що працює на тимчасовій основі, тобто протягом часу, необхідного для реалізації завдань проекту.

Матрична організаційна структура (рис. 5.9) управління характеризується подвійною ієрархією підпорядкування — у функціональному та продуктовому аспектах.

Рис. 5.9. Матрична організаційна структура управління об'єднанням підприємств.

Ці потоки ієрархічного впливу одночасно оперують наявними ресурсами з метою досягнення однакової загальноорганізаційної мети. У кожній управлінській ієрархії існують власна мета й орієнтири, самостійні канали інформації і комунікації. Подвійність поставлених завдань примушує розглядати конфліктні ситуації і можливі шляхи досягнення компромісів. Матрична структура управління є доцільною в таких випадках:

· зовнішні умови зумовлюють «подвійну» концентрацію зусиль;

· існує необхідність обробки великих обсягів інформації;

· існує необхідність більш ефективного використання наявних ресурсів.

Переваги та недоліки матричних структур наведено в табл. 5.8.

Таблиця 5.8.

Переваги та недоліки матричних структур

Переваги	Недоліки
Можливість оперативного виконання всіх запитів в умовах змінної кон'юнктури. Забезпечення потрібної гнучкості. Ефективне використання ресурсів. Розвиток професійної підготовки кадрів. Підсилюється мотивація співробітників. Концентрація зусиль вищого керівництва на вирішенні завдань стратегічного планування.	Виникнення плутанини через подвійну підлеглість співробітників. Загострення боротьби за владу. Великі витрати часу на наради. Необхідність максимального сумісництва працівників. Різко зростають загальні витрати на реалізацію проекту.

Використання матричної організаційної структури управління є виправданим у випадку об'єднання великої кількості виробництв із коротким життєвим циклом продукції та за умови високодинамічного ринкового середовища.