Андрэ НОРТОН и Мерседес ЛЭКИ 15 страница

відсутність валютних обмежень у поточних і фінансових операціях;

право резидентів володіти й розпоряджатися іноземною валютою;

право нерезидентів здійснювати операції з національною валютою;

регулювання зв'язків із світовим ринком, відповідну торгову, митну, а також валютну політику (режим валютного курсу й форми його підтримання, валютний контроль);

регулювання ринкових відносин і участь держави в економіці, грошово-кредитну та бюджетну політику.

Отже, в економічному розумінні навіть часткова конвертованість передбачає пряме включення у світовий ринок, наявність внутрішнього ринку (товарів, послуг, капіталів, валюти), його відкритість і достатню збалансованість та відсутність обмежень у поточних операціях. Своєчасне введення часткової конвертованості було б значним кроком уперед і стимулювало б ефективність економіки. Різко контрастувала з таким підходом діяльність адміністративно-командної системи. Завдяки монополії зовнішньої торгівлі, забороні валютних операцій, одержавленню всіх сфер господарського життя в колишньому СРСР склався режим найбільш неконвертованої валюти в світі. Йому властиві були такі негативні риси, як валютна монополія, повна ізоляція сфери зовнішніх розрахунків від внутрішнього платіжного обороту, розподіл централізованих валютних ресурсів за цільовим призначенням згідно з детальними планами імпорту та зведеним валютним планом, надуманість, необґрунтованість офіційного курсу карбованця по відношенню до інших валют, що позбавляло цей курс будь-якого економічного сенсу.

Цілком очевидно, що купоно-карбованець як тимчасова і нестабільна валюта 1992-1996 рр. незалежної України, що переживала важкі часи державотворення і формування власної економіки, не міг стати конвертованим. Проте він мав більше ознак валюти, ніж навіть колишній рубль. Купоно-карбованець вільно котувався на валютній біржі, зростала і зміцнювалась його товарна база. Водночас за порівняно короткий період часу стався його "обвал" тобто курс українського карбованця катастрофічно покотився вниз і вичерпав себе як претендент на конвертованість.

Причини такого негативного процесу охоплюють всі сторони сучасного стану товарного виробництва в Україні. Низький рівень якості товарної продукції доповнився падінням продуктивності праці, що є основоположним чинником рівноваги валют, зростанням вартості енергоносіїв, посиленням нееквівалентного обміну на основі штучно заниженого курсу українського карбованця та ін. Це ще раз наголосило, що конвертованість означає не стільки обмінюваність купюр, скільки широкий фронт товарного обміну на фоні багатоаспектної експортно-імпортної взаємодії учасників цього обміну і їхніх валют. Тому серед причин, що зумовили спекулятивний, надлишковий (понад 5-6 разів) курс долара до українського карбованця, головною була частка продажу продукції України за кордон з урахуванням обов'язкової валютної оплати і можливою поправкою на якість. Немалої ваги у цьому набули й деструктивні дії комерційних банків на Українській міжбанківській валютній біржі, які стимулювали спекулятивне зростання курсу долара, тому що мали значні прибутки від цього, а також спекулятивні операції на чорному ринку.

Внутрішня й зовнішня конвертованість валют

Розрізняється конвертованість внутрішня й зовнішня. Внутрішня конвертованість як відсутність обмежень у використанні заробленої валюти означає: вільне використання її для поточних розрахунків та довготривалих угод, надання кредитів іншим учасникам угод, що пов'язані з рухом капіталів; проведення комплексу заходів, які включали б ліквідацію системи адміністративного розподілу валюти й перехід на ринкову її купівлю-продаж;

свободу переведення вкладів, капіталів та товарів у національній валюті в будь-яку вільноконвертовану валюту; припинення централізованих асигнувань валюти для імпортерів (валютні кошти вони змогли б отримати, купуючи їх за ринковим курсом); введення в народне господарство елементів іноземної конкуренції;

переборення замкнутості національної економіки й наближення структури внутрішніх цін до світових показників.

Величина співвідношення між товарами та грошима, а також між обмінюваними валютами залежить від маси грошей в обігу (Г), швидкості їх обертання (V) і маси товарів (Т), які пропонуються на продаж, помножену на їхню ціну (Ц), тобто Г V = Т * Ц. За умови, коли кількість грошей відповідає кількості товарів, внутрішня конвертованість досягнута. Але якщо товарів на ринку обмаль, немає і внутрішньої конвертованості. Не буде її також до повної ліквідації всіляких обмежень на вільне ціноутворення, коли ціни на товари не встановлюються на рівні рівноваги попиту й пропонування. Отже, в результаті автоматичного ринкового збалансування встановлюється внутрішня конвертованість валюти. Її досягнення означало б рішучу ломку бюрократичного апарату й формування відносин ринкової економіки.

Зовнішня конвертованість пов'язана з операціями, спрямованими на підтримку потоків капіталів та кредиту з допомогою вільного обертання національної валюти, й означає здатність вільно обмінювати кошти в будь-якій валюті на широкий асортимент товарів та майна. Зовнішня конвертованість означає також здатність національної грошової одиниці вільно обертатися за межами національної території і обмінюватися на інші валюти. Вона дає: а) цілковиту свободу обміну заробленої у даній країні суми грошей для розрахунків із іноземними партнерами у будь-якій іноземній валюті; б) право вільно переводити кошти у будь-якій валюті в широкий асортимент товарів і майна; в) змогу проведення операцій, що спрямовані на підтримку руху потоків капіталів і кредиту за допомогою вільного обертання національної валюти. Це і є найважливіша властивість вільноконвертованих валют. І, навпаки, неможливість здійснювати подібні операції зумовлює товарну та валютну неконвертованість. Скажімо, в колишньому СРСР до 90% товарів були неконкурентоспроможними на світовому ринку, а решта продавалися за демпінговими цінами. Звідси зрозуміло, якою далекою для нас була зовнішня конвертованість.

Зауважимо, що неконвертованими інколи стають навіть конвертовані валюти. Це буває тоді, коли попит на іноземну валюту перевищує її надходження від експорту, а також резерви, кредити та прибуток капіталу з інших джерел. Щоб погасити можливі негативні наслідки, держава вимушена вводити нормативний розподіл валюти до встановлення рівноваги попиту й пропонування. розрізняють три головні причини неконвертованості: завищений валютний курс, нераціональні внутрішні ціни, товарна неконвертованість. Звичайно, керівні структури колишнього Союзу добре обізнані зі станом виробництва й фінансів, але з ідеологічних мотивів приховували його від громадськості. Злочинним був також курс на розбудову експортних добувних галузей виробництва й ігнорування виробництва товарів народного споживання. Неконвертованість рубля підсилювала нераціональна система цін, яка була абсолютно відірвана від світового ринку, та неконвертована товарна маса.

Ці та інші чинники неконвертованості вимагають негайних радикальних змін у системі фінансів, господарства, політики та ідеології. Гривня здатна стати вільноконвертованою стабільно оберненою валютою за умов подолання відставання у продуктивності праці й технологічному рівні основних галузей виробництва та ін. Продуктивність праці становить основу всякої рівноваги. Якщо на світовому валютному ринку йдеться про підвищення курсу марки чи єни, то слід мати на увазі, що за стабільного співвідношення цін лише зростання виробництва внаслідок підвищення продуктивності праці є основою зміцнення цих валют.

Особливості формування конвертованості гривні

Проблема конвертованості української грошової одиниці нині з теоретичних дискусій переросла у практику її впровадження. Провідними економічними аргументами тут стали: потреба контролювати всю національну територію; формувати з колишнього імперського економічного простору власний народногосподарський комплекс; забезпечити нормальний процес відтворення; здійснити віковічні прагнення народу до добробуту й процвітання; розбудувати свою власну фінансово-кредитну систему, без якої економіка не може формально функціонувати. Є й політичні причини, що вказують на грошову повноцінну одиницю як на ознаку авторитетної держави. Ще й нині діють норми візантійського права, що визначають започаткування держави не з її проголошення, а з утворення власних грошей. За умов, коли ліквідована Бреттонвудська система й скасовано статус золота як засобу міждержавного регулювання, більшість валют світу забезпечена товарами й державними цінними паперами. Тому для забезпечення стабільності української валюти найважливішим е виробництво високоякісних і конкурентоспроможних товарів особистого й виробничого призначення.

Особливістю формування конвертованості гривні є насамперед той факт, що в усіх нинішніх країнах відновлення конвертованості пов'язане з тими чи іншими причинами, що позбавили національну валюту властивостей оберненості. Оскільки в Україні взагалі не було власної грошової одиниці, то потрібно спочатку побудувати абсолютно новий власний український валютно-економічний механізм, який не має нічого спільного з минулою системою унітарної радянської держави. Другою особливістю е той факт, що економіка України лише розпочала відхід від командно-адміністративної системи, проте ще не стала вільноринковою і демократичною. Третьою особливістю є проблема залежності України від енергоносіїв та економічних і політичних чинників Росії. Фактично всі негаразди економічної ситуації звідти нині вільно переливаються в Україну із значно більшим руйнівним коефіцієнтом, ніж це спостерігається в Росії.

Безпосередній процес становлення української валюти випливає з потреби впровадження гривні як складової частини міжнародної валютної системи, як системи валютного регулювання, контролю й підтримки резидентів на стадії, коли ще немає належної довіри до валютної стратегії держави. Щоб конвертованість дала позитивні наслідки, потрібно мати чотири найважливіші передумови: а) реальний валютний курс; б) достатній рівень міжнародних ліквідних засобів; в) здорову макроекономічну політику, що забезпечує ліквідацію грошових надлишків; г) економічну систему, яка б створила підприємцям можливість вільно реагувати на цінові зміни та усувати диспропорції.

Провідними складовими елементами проблеми впровадження конвертованої гривні є масштаб зміни курсу по відношенню до іноземних валют, зміни масштабу цін і вартостей, вибір економічних показників і забезпечення внутрішньої конвертованості. Скажімо, щоб курс гривні був реальним, необхідно встановити його на основі паритету купівельної здатності валют, який визначається комплексом таких факторів, як попит і пропонування даної валюти на ринку, співвідношення національних рівнів цін тощо. Реальність курсу гривні забезпечить достовірність вартісних вимірів і правильність вибору того чи іншого напрямку в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Насамперед у забезпечення конкурентоспроможності національного виробництва. Приміром, реальний курс вартості українського продовольчого кошика середнього громадянина зіставляється з таким же набором кошика іншої країни. Лише на основі цього співвідношення можна встановити реальний курс і підняти заробітну плату до світового рівня.

Проблему забезпечення достатнього рівня міжнародних ліквідних засобів потрібно вирішити шляхом створення наявних запасів валютних резервів та ліквідації від'ємного сальдо платіжного балансу. Нестачу міжнародних ліквідних засобів можна вирішити шляхом створення стабілізаційного фонду з коштів, що їх кредитують міжнародні фінансові заклади, укладення міжнародного платіжного союзу країн СНД тощо. Щоб не допустити негативного впливу короткотермінових коливань платіжного балансу в країні, потрібно мати резерви не менше, ніж тримісячного імпорту. Проте плаваючий курс валюти може зробити достатнім навіть менший валютний резерв. Найефективнішим засобом регулювання економіки є фінансово-кредитна система з національною валютою в основі формування стабільних і вільноконвертованих національних валют. Звичайно, це - тривалий процес, який переплітається з проблемами підвищення економічної ефективності виробництва, переборення інфляції й стабілізації внутрішнього ринку.

Тому друкування українських грошей - не політична гра, а шлях перебудови вкрай неефективної економіки. Будь-яка країна, що має власну валюту, має більше простору для вдосконалення своїх продуктивних сил, ефективніше регулює свою економіку і є розвинутішою, незважаючи навіть на те, що не має багатих природних ресурсів та володіє малою територією (наприклад, Японія, Сінгапур).

Упровадження українських грошей вимагає докорінної перебудови засад емісії, взаємозв'язків готівкового й безготівкового обігу, забезпечення купівельної спроможності національної валюти та визначення її курсу.

Співвідношення українських грошей та інших національних валют визначиться ринком у процесі вільного плавання курсів та конкуренції. Україні потрібна така система економічних відносин, за якої підприємства постійно прагнутимуть більше заробляти українських грошей, тому що вони матимуть вище забезпечення товарною масою, ніж інші валюти.

Звичайно, Україні насамперед слід розпочати диверсифікацію виробництва. Нав'язана їй спеціалізація й кооперація в масштабах Союзу розірвала виробничі й технологічні взаємозв'язки всередині країни, нав'язала численні неефективні поставки сировини, напівфабрикатів й комплектуючих деталей, абсолютну більшість яких здатні виробляти підприємства України. Диверсифікація може різко збільшити виробництво засобів виробництва та товарів народного споживання, акумулювати валютні надходження та встановити взаємовигідні зовнішньоекономічні зв'язки.

В таких умовах удосконалення виробництва й підвищення якості продукції за одночасного зниження затрат на її виготовлення порівняно з іншими країнами дасть можливість розраховувати на виробництво товарів, які або не виготовляються в світі, або ж їх випускається мало. Зовнішні їхні покупці для забезпечення угод будуть купувати українські гроші для розширення своїх зв'язків з Україною.

Розвиватиметься і кредит грошових коштів та інші угоди, що приведуть до вільного обертання українських грошей на внутрішньому та зовнішньому ринках. Тобто через конвертованість товарів буде досягнута і конвертованість української валюти.

Безпідставними є домисли про дороговизну друкування національних валют Із світового досвіду відомо, що невигідно друкувати самим власні гроші лише тим країнам, в яких чисельність населення становить менше 4 млн. чоловік. Водночас збитково не друкувати власні гроші тим країнам, чисельність населення в яких становить понад 7 млн. чоловік. Лише через відсутність власної грошово-банківської системи Україна щорічно втрачала понад 20 млрд. крб., а відсутність дійової митниці додає ще 11 млрд. крб. Багато інших джерел безкоштовного відпливу національного капіталу можна назвати через те, що не існувало власної банківсько-грошової системи. Отже, Україна - надто велика держава і їй вигідно самій друкувати власні гроші та формувати національну базу друкування цінних паперів. Не обов'язкове нині також золоте забезпечення української грошової одиниці. Конференція країн - членів МВФ відмінила статус золота як засобу міждержавного валютного регулювання. З 1976 р. золото залишилося лише як резерв кредитних ресурсів банків для погашення міждержавних зобов'язань; воно виступає як страховий фонд при проведенні дефляційних заходів і резерв ліквідних грошових ресурсів для часткового забезпечення грошової одиниці. Тому більшість валют світу забезпечені державними паперами (облігаціями, векселями тощо).

Головним стабілізатором української гривні стане жива праця її громадян. Економісти підрахували, що під сукупну живу працю Україні необхідно мати 25 млрд. гривень. Такої ж величини повинна бути й товарна маса. А резерви для її виробництва - колосальні. Поки що лише 22% економічного потенціалу працює на людину. За ефективного проведення конверсії та модернізації виробництва стабільність грошового обігу можна гарантувати абсолютно.

Отже, незалежна Україна має достатні передумови для формування гарантованої оберненості своєї грошової одиниці, яка буде спиратися на вигідне використання міжнародного поділу праці, на формування таких виробничих відносин, які вигідно використають національні риси українців - бережливість, працьовитість тощо. А це дасть змогу досягти й достатньо забезпеченого рівня життя, бо всі надбання народу залишаться на національній території, стануть основою піднесення рівня життя нинішніх та прийдешніх поколінь.

§ 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ БІРЖ І ФОРМУВАННЯ СУЧАСНИХ БІРЖОВИХ СТРУКТУР

Історія зародження біржової справи

Біржа як економічна категорія відображає сукупність економічних відносин постійно функціонуючого ринку, на якому концентрується інформація про той чи інший товар (попит і пропонування, якісні характеристики тощо), відбувається його купівля-продаж за зразками, формуються ціни, а також здійснюється торгівля цінними паперами та іноземною валютою.

Прообрази біржі існували ще в часи стародавнього Риму і Греції. Вже тоді було започатковано формалізовану торгівлю у визначеному місці, виникли центральні ринкові установи, де укладалися контракти на поставку товарів у договірні строки. І хоч тогочасні цивілізації загинули, але основоположні принципи центральної ринкової структури збереглися і проявилися у середньовічних ярмарках та їхній спеціалізації, формалізації торгових процесів, які завершилися наприкінці XVI - на початку XVII ст. появою біржі.

Поняття "біржа" спочатку тлумачилося трояко:

а) як великий торговельний центр середньовічного міста, що розміщувався в досить великому будинку й на примітному місці;

б) як проміжок часу для торгів, зборів, зібрання купецтва, пошуку партнерства і визначення ціни;

в) як самі зібрання купецької гільдії та будинки, де вони відбувалися.

Наприклад, у бельгійському місті Брюгге біржею називалася площа, до якої прилягав великий будинок маклерської фірми, гербом якої було зображення трьох шкіряних мішків з грошима.

Перші біржі були товарними. Вони витіснили купівлю-продаж товарів з рук у руки й започаткували торгівлю на замовлення. Пізніше з виникненням акціонерних товариств і зростанням маси облігацій з'являється новий тип бірж, де відбувається торгівля цінними паперами.

Прообразом біржі сучасного типу була Амстердамська. Виникнувши в 1608 р. як універсальна біржа, вона зберегла цей характер до наших днів. Тут уперше виникла торгівля за зразками та пробами товарів, були визначені середньозважені якісні нормативи торгівлі, зокрема стандарти партій товарів тощо. З часом це зробило зайвим доставку продукції, що продається, на біржу.

На Амстердамську біржу в пору її розквіту потрапив молодий цар Росії Петро І, який заснував такого типу біржу в Санкт-Петербурзі. Однак традиційно в Росії існувала велика ярмаркова торгівля. Це зменшувало економічну необхідність біржі, тому широкого розвитку біржова торгівля набула лише через 100 років.

В Україні перша велика біржа виникла в Одесі у 1796 р. Потім подібні установи були створені в Харкові, Києві, Миколаєві, Катеринославі, Юзівці та інших містах. Про те, що в Україні колись добре вміли торгувати, свідчить розвиток ярмаркової і біржової торгівлі у Києві, який став у другій половині XIX ст. одним із найбільших центрів по продажу зерна, хутра, скла й металовиробів. Ще на початку XIX ст. він посідав провідне місце в Європі з торгівлі цукром, оборот якого щорічно сягав 60-80 млн. рублів. Операції з хлібом також сягали 40 млн. рублів, а за обсягами торгівлі металами, сільськогосподарськими машинами та обладнанням Київ поступався лише Петербургу, Москві й Варшаві. В цілому на початку 1914 р. у Російській імперії функціонувало 115 бірж, внесок яких у прискорення розвитку промисловості, сільського господарства і торгівлі не можна перебільшити. 17 з них виникли і активно діяли у найбільш розвинених центрах України.

Біржова діяльність у тогочасній Україні здійснювалася на основі статуту, що затверджувався загальними зборами учасників біржі, відповідного дозволу місцевих властей і принципу самоврядування. Члени біржі, що могли бути представниками усіх соціальних станів, обирали голову управи й біржовий комітет.

Відповідно до діючих тоді біржових правил вони мали право здійснювати торговельні операції й щорічно вносили до біржового комітету пайові внески. Через щорічні збори члени біржі брали участь у колективній розробці планів діяльності на майбутнє і у вирішенні поточних питань фінансово-господарської діяльності біржі. Проте після жовтня 1917 р. угоди з цінними паперами були заборонені, а біржа як важливий інструмент функціонування економіки ліквідована. Лише з переходом до політики непу вона спочатку відродилася з ініціативи органів споживчої кооперації, а потім за активної участі державних органів знову посіла чільне місце в нагромадженні коштів для відбудови й розвитку економіки Наприклад, в Україні за 1922-1930 рр. було створено 17 товарних бірж, які швидко збагатили перелік біржових товарів продукцією машинобудування, хімічної та електротехнічної промисловості, стали впроваджувати механізм страхування, виступили не лише центрами оптової торгівлі, а й осередками ціноутворення і концентрації оперативної інформації про рівень попиту й пропозиції. В основі тогочасних біржових операцій були угоди з реальним товаром і постачанням у теперішній час. Поряд з цим практикувалися угоди з реальним товаром і поставкою в майбутньому укладання угод на строк для постачання товарів, що виготовлятимуться в майбутньому.

Швидкому поширенню біржової торгівлі сприяли також ряд декретів Ради Народних Комісарів та Ради з праці й оборони, якими надавалося право створювати фондові біржі та фондові відділи при товарних біржах для торгівлі іноземною валютою і траттами (переказними векселями, чеками), банкнотами, цінними паперами держави та акціонерних і кооперативних товариств, благородними металами в злитках.

Отже, в період непу в колишньому СРСР для розвитку біржової справи створювалися необхідні передумови. Вона посідала чільне місце в ринковій економіці того часу і сприяла швидкому розвитку продуктивних сил. Проте нав'язаний країні курс на розбудову адміністративно-командної економіки повернув її в інше русло - спочатку до обмеження, а потім і повної ліквідації бірж. Внаслідок цього напрацьований роками досвід біржової торгівлі, відповідні професійні уміння й навики було цілковито втрачено, а рівень оптової торгівлі всередині і на міжнародному ринку протягом усіх років існування радянської влади ніс на собі відбиток невігластва й неефективності.

Лише повне банкрутство адміністративно-командної системи зумовило повернення бірж у господарське середовище.

Становлення біржової справи в Україні

Сучасне відродження біржової діяльності в Україні започатковане лише 1990 р. На нинішньому етапі вже завершився організаційний період становлення, й розпочали торги більш як 80 бірж. Звичайно, їх ще не можна порівняти з сучасними центрами біржової торгівлі, та вже й вони починають відігравати самостійну і досить значну роль у процесі оптової торгівлі. З числа зареєстрованих бірж 49 з них сформувалися як універсальні й товарно-сировинні біржі, 8 - спеціалізовані, 8 - фондові й товарно-фондові, 5 - агропромислові, 2 - цукрові, 1 - нерухомості і 1 - міжбанківська валютна біржа. Щоправда, працювали й проводили регулярні торги лише 43 з них. Більше того, і в 1994 - 1996 рр. продовжувався процес скорочення числа бірж. Лише 1993 р. було ліквідовано або перепрофільовано в інші комерційні структури 15 бірж. Серед причин, що викликали цей негативний процес, основними є: загальна криза економіки, скорочення виробництва, поступове відновлення прямих господарських зв'язків між виробниками й споживачами на основі бартеру, інші кризові та інфляційні фактори.

Економічні, організаційні та правові засади функціонування бірж регулюють закони України "Про товарну біржу", "Про господарські товариства", "Про підприємства". Розроблено ряд інших законодавчих та інструктивних документів про оподаткування господарських суб'єктів. Згідно з Законом "Про товарну біржу" біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу й комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, упорядкування і поліпшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій. Вона діє на основі самоврядування і господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власний розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку із зображенням свого найменування. При цьому товарна біржа не веде комерційне посередництво і не має на меті одержання прибутку.

Основними принципами діяльності бірж України є рівноправність учасників торгів, застосування вільних ринкових цін, гласність та публічність проведення біржових операцій. Установлюючи правила торгівлі, обов'язкові для всіх учасників торгів, біржі України створюють умови для прискорення товарообігу, регулювання цін на підставі співвідношення попиту та пропонування.

Провідні позиції у біржовій торгівлі України зайняла Українська біржа. Тут концентрується необхідна інформація про потреби виробництва, попит та пропонування предметів народного споживання, укладаються угоди на їх поставки, виставляються зразки товарів, які потім, залежно від попиту на них, будуть випускатися в масовій кількості.

Біржові ціни важливі для всіх господарників, яким доводиться приймати рішення, особливо на майбутнє. У зрілій ринковій економіці біржові ціни є орієнтиром для складання виробничих програм, тому що від вартості сировини й напівфабрикатів залежать умови збуту виробленої продукції. Тож і у нас біржі мають виконувати функцію ціновиявлення, тобто встановлення первинного співвідношення попиту й пропозиції. Досить часто первинне виявлення ціни спричинює лавиноподібне зростання цін, тому викликає критику з боку споживачів. Проте навіть у цьому випадку позитивний ефект ціновиявлення очевидний, тому що відразу вдається виявити граничні межі купівельної спроможності на даний період часу, встановити максимальну ціну виробника й споживача. До цього її практично ніхто не виявляв. Біржовий посередник шукає і знаходить оптимальну ціну і для продавця, і для покупця. Він і сам не залишається в накладі, тому що за надані послуги клієнту (продавцеві) і замовнику (покупцеві) отримує відповідну винагороду.

В реалізації товарів і продукції виробництва все значнішу роль відіграє Українська універсальна товарна біржа. На її операції припадає 10% усього біржового обороту чорних металів, понад 55% кольорових металів, близько 40% товарів народного споживання, близько 30% угод з нерухомістю.

На новій основі відродилася Львівська біржа "Галицькі контракти", фундаторами якої стали понад 500 фірм і підприємств. Зацікавленість у веденні торгів на ній висловили представники біржових товариств Росії, Литви, Білорусі, а також США, Франції, Італії, Німеччини, Китаю та інших країн. Польща запропонувала створити спільний комітет "Галицька згода" і через нього налагодити довгострокові і стабільні стосунки акціонерів України й Польщі.

Для виробничої і комерційної діяльності товарній біржі надано такі права: а) встановлювати власні правила біржової торгівлі й виступати посередником стосовно всіх учасників торгів; б) створювати власні підрозділи, розробляти власні стандарти і типові контракти; в) зупиняти на деякий час біржову торгівлю, коли ціни біржових угод протягом дня відхиляються більше, ніж на визначений біржовим комітетом або радою біржі розмір (скажімо, 10%); г) встановлювати вступні й періодичні внески для своїх членів, плату за надані послуги, стягувати інші грошові збори, плату за реєстрацію угод на біржі, штрафи та інші санкції за порушення статуту й біржових правил; д) засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельних угодах; е) укладати угоди з іншими біржами, мати своїх представників на них; є) вносити до державних органів ініціативні пропозиції щодо вдосконалення законодавства про біржову діяльність; ж) видавати біржові бюлетені, довідники, рекламні інформаційні видання, здійснювати інші функції, що передбачені її статутом.

Водночас товарна біржа несе серйозні зобов'язання, які полягають у забезпеченні умов для проведення біржової торгівлі, регулюванні процесу укладання й виконання біржових операцій, координації цін на підставі співвідношення попиту й пропонування товарів, надання членам і відвідувачам організаційних та інших послуг, збирання, обробка й поширення інформації про кон'юнктуру ринку.

Слід наголосити, що біржова діяльність розгортається нині за несприятливих економічних умов. Криза супроводжується скороченням обсягів виробництва, змінами структури діючого виробництва, зростанням товарного дефіциту, зниженням продуктивності суспільної праці, монополізмом виробників і відсутністю конкуренції. Не відповідають стандартам ринкової економіки фінансово-кредитна та податкова системи. Не менш важливим негативним фактором стало систематичне одностороннє підвищення вартості енергоносіїв і сировини, що надходять з Росії.

Ці та інші причини зумовили в біржовій діяльності ряд труднощів, що привели до перепрофілювання й закриття лише у 1993 р.- до 15 бірж і переходу переважної більшості з них до торгівлі нерухомістю та іншими нетоварними формами (квотами, ліцензіями. кредитними ресурсами тощо). Зокрема, у 1993 р. найбільша питома вага у структурі біржових угод належала операціям з нерухомістю - 40%, квотами і ліцензіями - 21%, транспортними засобами - 15%, паливом - 11%. А на всі інші класичні біржові товари фактично припадає лише 13%. Кризові явища поглиблюються і в 1994-1996 рр. Тому стан біржової торгівлі нині відображає загальний кризовий стан економіки, коли вільні кошти вкладаються насамперед у нерухомість. І навпаки, невигідність інвестицій у розвиток виробництва змушує біржі для виживання робити невластиві їм операції.