Існуючий Закон про бюджетну систему України позначений серйозними недоліками та прогалинами

Після здобуття незалежності Україна за інерцією облаштовувала свої бюджетні будні за допомогою системи дер­жавних фінансів, успадкованої від радянської доби. Практи­ка засвідчила, що ця система, заснована на законі про бюджетну систему 1996 р., дедалі більше суперечила потре­бам часу і країни, що прагне здійснити успішний перехід до сучасної ринкової економіки (хоч було б нечемним не відда­ти належне авторам цього закону, який все ж таки без потрясінь виконав свою роль містка від централізованої систе­ми державних фінансів до її поступової децентралізації). Найвідчутнішими недоліками цього спадку є дуже не­прозорий і суб'єктивний процес ухвалення рішень, хронічна нестабільність у видаткових і доходних повноваженнях місце­вих бюджетів, а також викривлені стимули для місцевих бю­джетів щодо збільшення додаткових надходжень та ефектив­нішого здійснення видатків для надання суспільних послуг.

Окрім того, чинний Закон України про бюджетну сис­тему побіжно висвітлює таке важливе питання, як правоспроможність місцевих бюджетів брати кредити на вну­трішньому та зовнішньому ринках капіталу. Цей закон оми­нає увагою питання деталізованого розмежування видатків на здійснення повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Закріплення доходних повноважень, у свою чергу, є нечітким і не відповідає прак­тиці, що склалася (скажімо, вже кілька років ПДВ цент­ралізується в державному бюджеті). Відчутним є дисонанс між бюджетним законом та відповідними положеннями Кон­ституції України та Закону "Про місцеве самоврядування в Україні". Ці неузгодженості спричинили декларативність проголошеного принципу самостійності бюджетів, посіяли зерна недовіри між виконавчою та законодавчою гілками влади та послабили загальну ефективність усього бюджет­ного процесу в Україні.