Еволюція кількісної теорії у працях визначних економістів

Автор	Головна ідея
Ж. Боден	Перший пов’язав зростання цін зі збільшенням кількості золота та срібла
Дж. Локк	Вважав, що вирішальними чинником, який регулює і визначає вартість золота і срібла, є їх кількість
Д. Юм	Висунув і обґрунтував принцип, за яким подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у грошах, але не зачіпає відносин мінових співвідношень окремих товарів
А. Сміт, Д. Рікардо	Заклали основи трудової теорії вартості й обґрунтували об’єктивну, товарну природу грошей, але бачили в грошах лише технічного посередника в обміні товарів, недооцінюючи такі функції, як міра вартості та засіб нагромадження. Трудова́ тео́рія ва́ртості — економічна концепція, розвинута В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом та іншими економістами. За цим підходом, кожен товар обмінюється на інший відповідно до кількості суспільної праці, затраченої на його виробництво.
К. Маркс	Визнав залежність товарних цін від кількості неповноцінних грошей, а що стосується повноцінних – вважав, що в обороті їх може бути лише певна, об’єктивно зумовлена кількість, бо зайві автоматично вилучаються у скарби, а при дефіциті грошей їх маса збільшиться за рахунок скарбів, а ціни залишаються незмінними

Кількісна теорія одержала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії, котрі виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і наголошували на зв'язку теорії грошей з трудовою теорією вартості. У зв'язку з цим А. Сміт називав гроші номінальною мірою вартості, а Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала розвитку економіки.

Класична кількісна теорія зародилась у ХVІ ст. У цей час у Європі відбувалося швидке зростання цін («революція цін») і виникла необхідність з’ясувати причини цього явища.

2. Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов обґрунтування в працях американського економіста І. Фішера. Він заперечував трудову вартість і виходив з категорії "купівельна спроможність грошей", що залежить від таких факторів:

· М – кількість готівкових грошей в обігу (статистична);

· V – швидкість обігу грошей (середньорічна кількість разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг);

· Р – середньозважений рівень цін (це індекс цін готових товарів і послуг, виражений стосовно базового річного показника, що дорівнює 1);

· Q – кількість товарів (реальний національний продукт, або рівень фактичного обсягу в-ва).

Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості товарів, помноженій на загальний рівень цін, І. Фішер наводить "рівняння обміну":

MV=PQ.

Основні аспекти "трансакційного варіанта" І. Фішера: у "рівнянні обміну" розглядається динаміка грошових потоків на макрорівні; гроші виступають як засіб обігу та платежу; акцент на об'єктивні засади обігу грошей; у концепції йдеться лише про пропозицію грошей.

Згодом "трансакційна версія" була доповнена "кембриджською версією" кількісної теорії, представниками якої були А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон. Пігу А. акцентує на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, що змушують окремих суб'єктів тримати в себе певний запас грошей. До касових залишків відносять готівкові гроші та залишки на поточних рахунках, тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що може бути розрахована за формулою «кембриджське рівняння»:

М = кРT,

де М – грошова маса (попит на гроші (касові залишки);

Р – рівень цін (ціна продукції, що реалізується);

Т — товарна маса (обсяг виробництва);

к — частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають тримати в грошовій формі (кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей). Коефіцієнт Маршала k=1/V.

Основні аспекти "кембриджського варіанта": зосереджена увага на мотивах накопичення грошей конкретними суб'єктами ринкової економіки (мікрорівень); гроші – не лише засіб обігу, а й збереження та нако­пичення; береться до уваги психологічна реакція суб'єктів господарювання стосовно використання готівки; центральна проблема – це проблема попиту на гроші.

3. Усупереч уявленням про внутрішню збалансованість ринкової економіки, Дж. Кейнс теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самостійно, без втручання держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення.

Кейнсіанська концепція кількісної теорії грошей: на короткострокових інтервалах вплив грошей на економіку здійснюється не за постулатами кількісної теорії (через ціни), а й за допомогою норми процента, зміна якого безпосередньо впливає на інвестиційну активність економічних суб’єктів, а через неї – на рівень зайнятості, обсяги виробництва, темп економічного зростання.

Передатний механізм кейнсіанської концепції:

М – Пр – І – Пз – ВВП,

де, М – маса грошей;

Пр – процентна ставка;

І – попит на інвестиції;

Пз – загальний обсяг платоспроможного попиту;

ВВП – номінальний ВВП.

Інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Платоспроможний попит населення, форма прояву особистих потреб людей, забезпечених грошовими коштами, які використовуються для покупки товарів і оплати послуг.

Номінальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.

Кейнс обґрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб'єкта економіки та їх господарські рішення. У традиціях кембриджської школи Кейнс надавав важливого значення аналізу мотивів накопичення грошей:

- трансакційний мотив зберігання грошей, що випливає зі зручності їх використання як засобу платежу.

- завбачливості – мотив зберігання грошей як мож­ливість розпоряджатись певною часткою своїх ресурсів у формі готівки в майбутньому.

- спекулятивний – мотив зберігання грошей, який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при збері­ганні активів у формі облігацій у період очікування підвищення норми позичкового процента. Кейнс допус­кає, що індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів: гроші або довгострокові облігації.

Для розрахунку сукупного попиту на гроші Дж. Кейнс запропонував формулу:

М=М₁+М₂ = L₁(y) + L₂(i),

де, М₁ – трансакційний попит,

М₂ – спекулятивнй попит,

L₁(y) – функція доходу

L₂(i) – функція проценту

Зниження норми позичкового процента означає підвищення курсу облігацій, що забезпечує власнику дохід, і навпаки.

Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Наприклад, збільшення номінального доходу приведе до збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву та мотиву обачності. Відповідно зниження норми позичкового процента збільшує попит на гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву.

Отже, Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші на важливий фактор формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей і цін (класична кількісна теорія).

Кейнс розробив теоретичну концепцію "керованих грошей", спираючись на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулюван­ня ефективного платоспроможного попиту, а відтак — й інвестиційного процесу. Тобто, він став засновником одного з напрямів теорії грошей — теорії державної грошової політики. Як у теорії, так і на практиці особливу значущість має положення Кейнса про принципи здійснення "політики дешевих грошей" і пільгового кредиту. Він виступив проти спонтанних змін цін, що завдають значної шкоди ринковій кон'юнктурі, та розробив концепцію регулювання ціноутворення і кон тролювання інфляції.

4. Сучасний монетаризм належить до найважливіших напрямів західної економічної думки кінця 70 – поч. 80-х років XX ст. в США на тлі загострення інфляційних процесів.

Мета монетаристів — модернізація кількісної теорії, що перебувала в занепаді. Найяскравішою постаттю школи є М. Фрідман. Монетаристи зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах. Так, типовий діловий цикл у своєму розвитку має чотири фази.

Фаза стискання супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад 6 міс. називається спадом.

Дно – точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.

Розширення — фаза циклу, впродовж якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.

Пік — точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Дослідження поведінки грошей у діловому циклі, котрі проводили Фрідман і Шварц, дали змогу зауважити закономірність, згідно з якою темпи зростання грошової маси, що перебуває в обігу, відбуваються за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції ділового циклу. Як підтверджували Фрідман і Шварц, існує взаємозв'язок між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому циклі. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це відповідно впливає на реальний обсяг виробництва. У свою чергу реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін. Зміна темпів збільшення грошової маси в обігу впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Окрім того, ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей, яка в процесі ділового циклу змінюється, тобто прискорюється або уповільнюється. Всі названі висновки покладені в основу одного з головних напрямів сучасної теорії грошей і грошового обігу – школи монетаризму.

Слабкі сторони монетаризму:

· ігнорується сфера виробничого відтворення;

· монетаристи вважають сферу виробництва "чорним ящиком", внутрішні процеси якого автоматично регулюються ринковими механізмами.

«Рівняння обміну» в монетаристському трактуванні:

MV=ВНП

«Рівняння Фрідмена» М = Т + J,

де М – середньорічний темп приросту маси грошей (%),

Т – середньорічний темп очікуваної інфляції (%),

J – середньорічний темп приросту номінального ВНП (%).

Отже, теорія Фрідмана є різновидом теорії попиту та пропозиції грошей. На його думку, пропозиція грошей визначається кількістю грошей, що створюється державою або банківською системою, а зміни попиту на гроші відбуваються повільно, на відміну від грошової пропозиції, яка змінюється часто і незалежно від змін попиту. Внаслідок цього попит на гроші приймається за величину, близьку до постійної, а визначальним стає надлишок пропозиції грошей.

Питання для самоконтролю

1. У чому суть металістичної теорії грошей?

2. Коли і за яких обставин з’являється металістична теорія грошей?

3. Назвіть кого-небудь із представників металістичної теорії грошей.

4. В якому столітті металістична теорія грошей зазнала занепаду?

5. Як трактують металістичну теорію її сучасні прихильники?

6. У чому суть номіналістичної теорії грошей?

7. Назвіть засновників номіналістичної теорії.

8. Чи поширена номіналістична теорія грошей серед сучасних економістів?

9. У чому суть кількісної теорії?

10. Кого вважають засновником кількісної теорії грошей?

11. Які події сприяли появі кількісної теорії грошей?

12. Розкрийте позицію Д. Рікардо стосовно автоматичного регулювання цін шляхом ввозу або вивозу золота.

13. Чому класична кількісна теорія грошей вичерпала себе в кінці ХІХ ст.?

14. Як представники Кембриджської школи розглядали емісію грошей (як екзогенну, чи як ендогенну)?

15. У чому новизна наукового підходу Дж. Кейнса до грошей і їх ролі в суспільному виробництві?

16. Чому виокремлений Дж. Кейнсом мотив обачливості й трансакційний мотив можна об’єднати в один трансакційний?

17. Чому бажання індивіда надати частині свого багатства саме грошову форму веде до зменшення інвестиційної активності в суспільному виробництві?

18. У чому полягає внесок Дж. Кейнса в аналіз механізму взаємозв’язку між грошовою масою і суспільним виробництвом?

19. Чому кейнсіанство і зокрема його тлумачення кількісної теорії грошей неминуче вели до посилення інфляції?

20. Коли і де виникає монетаризм?

21. У чому суть монетаризму?

22. У чому полягає головна принципова відмінність монетаризму від кейнсіанства: в їх поглядах на основи суспільного відтворення?

23. Назвіть і розкрийте основні постулати монетаризму як економічної теорії.

24. Поясніть, що означає «грошове правило» М. Фрідмена.

25. У чому фундаментальні положення монетаризму відрізняються

від теорії кейнсіанства?

26. У чому полягає відмінність між монетаризмом як теорією і монетаризмом як практикою державного регулювання?

27. Якою повинна бути теоретична база для розробки й реалізації грошової політики в Україні?

28. Охарактеризуйте основні напрямки дій держави, які необхідні для практичної реалізації політики монетаризму в Україні.

29. Чому повна реалізація політики монетаризму в Україні неможлива без структурної перебудови нашої економіки?

Тема 8. Кредит у ринковій економіці

План

1. Суть кредиту, його особливості та необхідність.

2. Принципи кредитування.

3. Процент за кредит.

4. Функції кредиту.

5. Форми та види кредиту.

Рекомендована література: [2], [3], [5], [12].

1. Наявність товарного виробництва і грошей об’єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов’язковим атрибутом господарювання. Кредитні відносини з'являються і розвиваються на підставі кругообігу капіталу, який є безперервним, але при цьому не відкидаються коливання, приливи та відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.

Кредит потрібний також для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки і технологій. Завдяки кредиту зменшується час на задоволення господарських і особистих потреб; кредитори мають змогу отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Отже, необхідність кредиту зумовлена існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб'єктів економічних відносин і поточних або майбутніх доходів – у позичальників.

В усі часи існування людства люди позичали будь-які товари один одному, з появою грошей стали позичати і гроші. У наші часи таку позичку економісти називають кредитом або позичковим капіталом.

Кредитні відносини вивчалися не одне століття. Проте наукове дослідження кредиту розпочалося тільки наприкінці ХVІІІ століття.

Слово «кредит» походить від латинського «creditum», що означає «позика», «борг», «credо» – «вірю», «довіряю».

Ознаки кредиту, як економічної категорії:

1) кредит – це специфічний тип економічних відносин, що ґрунтується на взаємній довірі у цих відносинах;

2) економічною основою кредиту є мобілізація і нагромадження тимчасово вільних коштів та формування з них позичкового капіталу;

3) кредитування – це акт передачі певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та оплати.

Кредит – це економічні відносини, що виникають між кредиторами і позичальниками з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати (Б.С. Івасів).

Кредит – це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу (В.Д. Лагутін).

Необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Кредит необхідний:

1) для підтримки безперервного кругообігу фондів підприємств;

2) обслуговування процесу реалізації результатів виробництва;

3) для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу;

4) впровадження нової техніки та технологій.

Кредит є балансуючим джерелом формування оборотних фондів і забезпечує нормальні умови господарської діяльності.

Суб’єктами кредитних відносин називаються сторони, які вступають між собою у кредитні відносини:

1) кредитори – сторона, що передає вартість на певні цілі у грошовій чи товарній формі іншому суб’єкту ринку на засадах повернення, строковості, платності (держава, банк, підприємство, громадянин);

2) позичальники – сторона, що одержує кредит. Позичальниками можуть бути (юридичні та фізичні особи, держава).

Об’єкти кредитних відносин – це цінності, з приводу яких укладаються кредитні угоди.

Кредитні відносини виникають між різними суб’єктами:

1) між банками;

2) між банками і суб’єктами господарської діяльності – характеризуються залежно від того, хто із суб’єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто — одержувачем кредиту;

3) між суб’єктами господарської діяльності;

4) між банками і державою – виникають тоді, коли, наприклад, комерційні банки купують облігації внутрішньої державної позики, а також коли при розміщенні державних облігацій Міністерство фінансів України може укласти з Національним банком України окрему угоду щодо купівлі останнім цих облігацій;

5) між банками і населенням – населення кредитує банки через вклади, депозити, купівлю ощадних сертифікатів. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких значний обсяг мають кредити на придбання, будівництво житла, на поліпшення житлових умов та створення підсобного домашнього господарства, а також на невідкладні потреби;

6) між державами, банками і фірмами – виникають зовнішньоекономічні кредитні відносини щодо передачі валютних чи товарних ресурсів.

2. Суть кредиту визначає його основні принципи кредитування.

Принципи кредитування – це визначальні базові правила поведінки кредиторів і позичальників у процесі здійснення кредитних операцій.

Основні принципи кредитування:

· цільовий характер кредитування – передбачає вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси, обумовлені кредитною угодою. В умовах ринкової економіки цей принцип не універсальний, кредити можуть бути нецільовими;

· поверненість кредиту передбачає надання позики в тимчасове користування і повне повернення позичальником вартості основного боргу;

· строковість кредиту вимагає повернення позики в терміни, передбачені кредитною угодою;

· платність кредиту полягає в тому, що за користування позикою клієнт сплачує банкові додаткову суму в вигляді процентів;

· забезпеченість кредиту – недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Позичальник зобов’язаний матеріально забезпечити кредит своїми активами.

Принцип цільового призначення кредиту полягає у тому, що економічні суб'єкти, які мають намір вступати в кредитні відносини, повинні наперед чітко визначати мету використання коштів кредиту. Цю мету мають однаково розуміти і оцінювати обидві сторони кредитної угоди. Визнання мети призначення кредиту служить необхідною передумовою забезпечення кожною із сторін своїх інтересів та реалізації кредитних відносин.

Принцип строковості кредиту передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на конкретно визначений час. Цей строк мають узгодити сторони в момент вступу у кредитні відносини. Строковість випливає із цільового призначення кредиту. Одночасно вона сама служить передумовою для формування таких кредитних відносин, а також для розгортання таких майбутніх передумов, як визначення плати за кредит і порядку погашення кредиту. Строки кожного окремого кредиту визначаються залежно від тривалості кругообігу капіталу позичальника, у формуванні якого беруть участь кошти кредиту. Економічне обґрунтування визначення строку кредиту має важливе значення для забезпечення інтересів суб'єктів кредитних відносин, ефективності використання коштів кредиту та зведення до мінімуму кредитного ризику.

Принцип повернення кредиту означає, що позичальник зобов'язаний повернути всю отриману суму кредиту. Цей принцип випливає із принципу строковості і з ним тісно пов'язаний. Визначення строку кредиту в момент укладання угоди не гарантує його повернення у визначений строк. Якщо навіть кредит буде погашено у встановлений термін, це ще не означає повернення всієї вартості. Інфляція може знецінити грошову одиницю та основну суму кредиту. У цьому разі повернення номінальної суми кредиту означає втрату частини вартості. Тому суб'єкти кредиту мають передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення кредиту в повному розмірі, зокрема: скорочення терміну кредиту, зміни ставки позичкового відсотка, застосування індексів інфляції (дефляції) тощо.

Принцип платності кредиту полягає в тому, що позичальник повертає не лише основну суму боргу, а сплачує додаткові кошти у формі відсотка. Вста­новлення такого принципу має економічні підстави. При передачі своїх коштів позичальнику кредитор зазнає таких втрат:

а) втрачає дохід, який припадає на вилучені з обігу грошові кош­ти, що стають джерелом кредиту;

б) втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених грошових коштів у ліквідній формі;

в) з'являється кредитний ризик, пов'язаний з наданням кредиту та можливих від цього збитків.

Щоб зберегти своє попереднє фінансове становище на ринку, кре­дитор має утримувати плату за надані грошові кошти в кредит. Платність кредиту одночасно стимулює позичальника виваженого рішення щодо доцільності отримання кредиту та ефективності вико­ристання коштів кредиту. У відсотковій ставці стикаються інтереси кредитора і позичальника.

Забезпечення кредиту може бути майном (рухомим, нерухомим, цінними паперами, валютними цінностями, дорогоцінними метала­ми, антикваріатом тощо), яке береться у заставу. Забезпечення може гарантуватися зобов'язанням третьої особи в погашенні боргу кредитору у формі гарантій та поручительств. Обсяг майнових зобов'язань встановлюється в такому розмірі, що перевищує розмір кредиту. Останнє зумовлюється можливостями зниження справедливої вартості об'єкта.

Усі принципи кредитування тісно пов'язані між собою. Кожен з них випливає із суті кредиту. Але лише в комплексі всі ці принципи можуть сприяти практичній реалізації суті кредиту. Тому ефективність кредитування може бути забезпечена за обов'язковим дотри­манням всіх його принципів.

Основні умови банківського кредитування в сучасних умовах господарювання такі:

а) операції проводяться лише в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валютах;

б) банк виходить із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави;

в) для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. Про надання кредитів у іноземній валюті повідомляється НБУ в обов'язковому порядку;

г) рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку;

д) кредити надаються лише правоздатним та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні обігові кошти і самостійний баланс;

е) кредити видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним і юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови;

ж) кредитні взаємовідносини будуються на договірній основі.

Банкам забороняється надання кредитів на такі цілі:

а) покриття збитків від господарської діяльностіпозичальників;

б) формування статутного капіталу;

в) погашення раніше отриманих кредитів;

г) придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;

д) без відповідного забезпечення, крімвипадків надання бланко­вих кредитів.

3. Через процент за кредит (позичковий процент) реалізується принцип платності.

Процент за кредит (позичковий процент) – це плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими коштами (позичковим капіталом).

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позиченого капіталу.

Прибуток розподіляється між суб’єктами кредитних відносин таким чином:

- кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

- позичальник – підприємницький дохід у вигляді прибутку за позичений капітал, який використовується у підприємницькій діяльності.

Норма процента залежить від норми прибутку. Мінімальну межу норми процента точно визначити неможливо, але вона повинна покривати витрати кредитора, пов’язані з даною операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід.

де N – це показник, що кількісно характеризує плату за кредит.

Залежно від стабільності функціонування процентної ставки:

а) постійні (фіксовані), які не змінюються протягом усього періоду кредитування;

б) змінними (плаваючими), які змінюються в процесі кредитування залежно від ринкової кон’юнктури.

Таблиця 8.1