Творчий шлях Ю.Федьковича

Народився 8 сепня 1834 р. на Буковині. Вчився в Чернівецькій нижчій реальній школі. Брав участь у поході до Італії, під час якого написав перший вірш українською мовою (перед тим писав по-німецьки) «Нічліг» (1858). Був жовніром. По звільненні з військової служби Федькович працював у рідному селі (війтом), був шкільним інспектором Вижницького повіту (1869 — 72). Запрошений до Львова, Федькович 1872 — 73 працював редактором видавництва «Просвіти» і театру «Руська Бесіда». Останні роки провів у Чернівцях, де у 1885 — 88 був редактором газети «Буковина». За заслуги на літературному полі обраний почесним членом НТШ. Помер 11 сiчня 1888 р. у Чернівцях, де й похований на цвинтарі Гореча.

Він перший на Буковині почав писати народною мовою, продовжуючи розвивати традиції Шевченка і Шашкевича, став основоположником нової укрлітер. на Буковині. (Ф.Погребенник).

Це поет, прозаїк, драматургі перекладач, вихований на фольковим світом гуцульщини, сформував свої естетичні смаки на західноєвропейському матеріалі.

Називають його: Буковинським соловійком або Буковинським Кобзарем. Написав понад 400 поезій, співанок, балад, дум і поем. Проза – понад 60 оповідань, повістей та новел- панорама Буковини. Писав також казки, п'єси та веселі повісті, анекдоти. Переклав українською трагедії Шекспіра «Гамлет», Гейне, Шіллера, уклав «Буквар».

У поетичній творчості: збірки «Поезії» (1862 року), «Поезії» (1862 — 67), «Поезії» (3 тт. 1867 — 68), «Дикі думки» (1876) й ін. Федькович поєднував впливи західно-європейського романтизму з буковинським фолькльором. У його ліричних віршах переважає гуцульська тематика, в якій відтворено переживання жовнірів, відірваних від рідного краю, які у відчаї доходять до дезертирства чи самогубства: «Дезертир», «В арешті», «Рекрут», «Святий вечір». З цією темою тісно пов'язана туга гуцула за родиною, домом, батьківщиною та жовнірська неволя: «Нічліг», «Марш на Італію», «Під Кастенодолев», «У Вероні», «Під Маджентов», «В церкві», «Новобранчик» й ін. Поеми Федьковича присвячені героїчним подвигам опришків, месників за кривду народу: «Довбуш» (1862), «Юрій Гінда», «Лук'ян Кобилиця» (1865), «Киртчалі», «Шипітські берези» та ін. Частина поетичної творчості Федьковича позначена впливом Т. Шевченка.

Обставини військового життя й психологія відірваної від рідної сторони люд ини навівають такі поезії як «Рекрут», «Святий вечір».

Поезія вибудована на контрасті прекрасної ясної природи і кривдя, яку творять люди один одному на цьому світі. Заголовні слова католицької молитви «Аве, Марія» повторюються на початку тиа в кінці кожної семирядкової строфи і викликають почуття гіркої іронії.

Ось розстрілюють молодого рекрута, он сирота-дитина просить хліба, а господар нацьковує на неї собак, он попідтинню жебракує вдовиця-мати – такі картини супроводжуються зверненням Марії. Душа поета-гуманіста, переповнена стражданням не може сприймати радощі світу: Пречиста діво, радуйся, Маріє,
В громадянській ліриці відчутні ідеї народного повстання. Опришки, Олекса Довбуш, Лук»ян Кобилиця оспівані в багатьох його творах. Як і в Шевченка є гайдамаки, - не розбійники, а месники за кривди народні:

Кара тиранам, кара їм, кара,

Що мість пива кров нашу п»ють.

Гостри ніж!

Ріж ката, ріж!.

Кобзарю він присвятив не одну поезію. Вірш «Нива» є роздумо поета про поетичну творчість, осмисленням поезії Буковини й влансого доробку. В патріотичному дусі розробив біблійну притчу про сіяча:

…Зорю свою буковину,

Як наш Тарас, як мій тато

Научив мене орати:

І віру, любов, надію

Буковинов скрізь посію.

Ідеалістично-романтичним уявленням сповнене бажання Федьковича бачити укрпісню, зокрема власну, пригорнотою духом «Кобзая», пригорнотою кожним серцем. Їй під силу, вважає він, осушити криваві сльози народу, довести світові обдарованість українців.

Більшість оповідань і повістей Федьковича (з'являлися у галицьких журналах, 1876 М. Драгоманов видав окремою збіркою) розкривають буйний світ гуцульського життя, нещасне кохання через брак взаємности чи інші перешкоди: «Люба-Згуба» (1863), «Серце не навчити», «Дністрові кручі». До жовнірської теми Федькович звертається і в прозі: «Штефан Славич», «Сафат Зінич», «Жовнярка», «Побратим», «Три як рідні брати» й ін. На деяких творах Федьковича позначився вплив етнографізму Г. Квітки і розмовної манери Марка Вовчка.

Крім поезії і прози, Федькович писав драми: побутова комедія «Так вам треба» (1865), історична трагедія «Хмельницький» (у 3 ред. 1883 — 87), мелодрама «Керманич» (1876, 1882); переробки ч ужих авторів: «Як козам роги виправляють» (за В. Шекспіром — «Приборкання Непокірної»).

В прозі гуцульський діалект, психологізм образів

«Люба-згуба». Одне з найколоритніших оовідань про велике кохання братів Ілаша та василя до килини. Її серце обрало Ілаша. Тоді Вся, що вважає себе скривдженим, у день їхнього весілля вбиває себе та брата.

«Три як рідні брати» єдини оптимістичний прозовий твір. Дружба, взаємовиручка, благородні порухи серця допомагають людям різної національності: українцю, німцю, словаку залишитися людьми й уникнути трагедії. Словак капрал Баї зголосився ще рік відслужити за те, щоб Іван Шовканюк зміг поїхати у відпустку допомогти сім»ї в біді. Німець жандарм Тайвер рятує від загибелі Йвана в снігах і подальшої солдатської неволі. Приятель Яків Нестерюк працює за нього недужого. Згодомм усі стали залагоджувати свої справи гуртом, як рідні брати.

Найвдалішою є його історична драма «Довбуш» (у 3 ред. 1869, 1876 і 1918), яку ставлено на сценах в галицьких і буковинських театрах.

Балади написані ні фольклорній основі

Федькович писав вірші німецькою мовою «Gedichte von J. Fedkowicz» (1865), «Am Tscheremusch. Gedichte eines Uzulen» (1882); перекладав Й. В. Ґете, Ф. Шіллера, Г. Гайне, братів Ґрімм, О. Пушкіна, Г.-К. Андерсена та ін.

Не зважаючи на певні запозичення з поезії Шевченка, а в прозі з Марка Вовчка, Федькович був талановитим, до І. Франка найбільшим письменником Західної України. Багато його пісень, покладених на музику, набули великої популярности: «Окресни, Бояне!», «Як засяду коло чари», «Гуляли» й ін.

Художня проза Федьковича досі приваблює мотивами щирого побратимства, ствердженням людської взаємопідтримки й честі, поетизацією Гуцульщини, стравжнім інтернаціоналізмом.