Завдання. 1. Необхідно оцінити ризик і вибрати найбільш привабливий варіант, при використанні об'єкта ІВ у проекті

1. Необхідно оцінити ризик і вибрати найбільш привабливий варіант, при використанні об'єкта ІВ у проекті, первісні витрати по якому складуть 2500 тис. грн., очікувані чисті надходження від реалізації проекту дорівнюють 30 тис., 40 тис. і 40 тис. грн. У результаті опитування експертів отримані наступні значення коефіцієнтів вірогідності: 0,7, 0,6 і 0,45 відповідно. Ставка дисконту дорівнює 15%.

2. Покупцеві необхідно оцінити ризик при можливому використанні об'єкта ІВ у проекті, первісні витрати на впровадження якого складуть 350 тис. грн., очікувані чисті надходження від впровадження рівні 50 тис., 60 тис. і 40 тис. грн. У результаті опитування експертів отримані наступні значення коефіцієнтів вірогідності: 0,9, 0,85 і 0,6 відповідно. Ставка дисконту дорівнює 14%.

3. Підприємство оцінює ризик при використанні об'єкта ІВ у проекті, первісні витрати по якому складуть 1000 тис. грн., очікувані чисті надходження від реалізації проекту дорівнюють 100 тис., 90 тис. і 80 тис. грн. У результаті опитування експертів отримані наступні значення коефіцієнтів вірогідності: 0,8, 0,65 і 0,4 відповідно. Ставка дисконту дорівнює 15%.

Міжнародні та європейські стандарти оцінки

Збільшення частки нематеріальних активів в активах підприємств, все зростаюче їхнє значення у формуванні прибутку, привели до необхідності розробки єдиних стандартів обліку й оцінки нематеріальних активів, у тому числі й інтелектуальній власності.

Стандартизація обліку й оцінки ІВ здійснюється по декількох напрямках:

1. Формується й коректується єдиний понятійний апарат обліку й оцінки об'єктів ІВ.

2. На міжнародному рівні здійснюється стандартизація правового поля, по обміну й використанню об'єктів ІВ.

3. Створюються стандарти обліку й оцінки НМА (міжнародні, державні).

В 1973 р. був утворений Міжнародний комітет по стандартах фінансової звітності (МКСФЗ), ціль якого полягає у досягненні погодженості принципів обліку в приватному секторі по усьому світі. Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) розроблені таким чином, що вони застосовні повсюдно, незалежно від виду й масштабу діяльності.

МСФЗ 38 «Нематеріальні активи», прийнятий Комітетом із МСФЗ в 1998 р., застосовується відносно всіх видів НМА, крім розглянутих особливо в інших стандартах. У рамках цього стандарту нематеріальний актив (intangible assets, intagibles) являє собою відособлений (ідентифікований) негрошовий актив, що не має фізичної форми, використовуваний компанією при виробництві товарів або наданні послуг, для здачі в оренду або в адміністративних цілях. Особлива увага МСФЗ 38 приділяє ідентифікованості (відокремленості) НМА, що дозволяє чітко відрізняти об'єкт НМА від гудволу, що виникає при об'єднанні компаній.

НМА включається у фінансову звітність, якщо одночасно виконуються дві умови:

1. існує висока ймовірність того, що компанія одержить майбутні економічні вигоди, що містяться в активі. Оцінка майбутніх економічних вигод ґрунтується на професійному судженні керівництва компанії. У ньому виходять із доказів, наявних на момент прийняття до обліку активу, а також розумних і обґрунтованих допущень, що відображають результати аналізу економічних умов на весь строк корисного використання об'єкта;

2. вартість активу може бути обмірювана з достатньою надійністю.

НМА приймаються до обліку в розмірі фактичних витрат на придбання. При покупці об'єкта до складу фактичних витрат включаються також витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням об'єкта до стану, у якому він придатний для використання. НМА, отриманий в обмін на емітовані компанією інструменти участі на паях (наприклад, акції), визнається в сумі, рівної справедливої вартості цих фінансових інструментів. НМА, придбаний в обмін на інші активи, відмінні від НМА, визнається в сумі, рівної справедливої вартості обмінюваного об'єкта (з урахуванням сплачених коштів або еквівалентної винагороди). Якщо НМА отримано в обмін на аналогічне майно, то він приймається до обліку в оцінці по чистій балансовій вартості вибулого майна.

МСФЗ 38 особливо розглядає питання визнання у звітності витрат на наукові дослідження (research costs) і конструкторські розробки (development costs). Витрати на дослідження не повинні капіталізуватися як нематеріальні активи через неясність у відношенні майбутніх економічних вигод, які вони можуть принести компанії. Імовірність створення активу тільки в результаті досліджень украй мала. Вони визнаються видатками в міру виникнення. Витрати на конструкторські розробки можуть бути визнані нематеріальним активом. Однак для цього вони повинні задовольняти загальному визначенню.

Після визнання на балансі, НМА відображаються по первісній вартості за винятком накопиченої амортизації й збитків від зниження вартості. Разом з тим, допускається застосування альтернативного підходу – переоцінка НМА. У цьому випадку об'єкт нематеріальних активів показується по справедливій вартості (fair value) на дату переоцінки за мінусом накопиченої амортизації й збитків від зниження вартості. Справедлива вартість визначається тільки при наявності активного ринку (active market) для конкретного об'єкта. Для більшості об'єктів нематеріальних активів існування такого ринку досить проблематично, тому важко очікувати широкого застосування цього методу на практиці. У випадку його застосування переоцінці підлягають всі НМА одного виду, за винятком об'єктів, для яких відсутній активний ринок. Останні об'єкти відображаються по первісній вартості за винятком накопиченої амортизації й збитків від зниження вартості.

Для визначення величини амортизаційних відрахувань вартість НМА на момент закінчення строку корисного використання приймається рівною нулю, якщо немає доказів того, що вона може бути іншою. Прикладом такого доказу може служити твердий намір третьої особи придбати об'єкт по закінченні строку корисного використання. Інший приклад - наявність активного ринку для об'єкта, на якому можна буде оцінити його вартість у майбутньому й високій імовірності збереження такого ринку до закінчення строку корисного використання об'єкта.

Незважаючи на очевидну зручність стандартизації обліку, не всі країни приймають МСФЗ. Найбільш складна ситуація, на думку оцінювачів, у США, де комісія з коштовних паперів і бірж (ККПБ), орган регулювання діяльності ринків капіталу, не підтвердив їхню чинність. Таким чином, коли іноземні компанії бажають представити в США свої бухгалтерські рахунки на основі МСФЗ, вони повинні також представити їх по стандартах США (GAAP). З погляду оцінювача, найбільш істотне розходження в бухгалтерському обліку між угодами МСФЗ й GAAP – це облік фіксованих активів (основних засобів) у балансі після первісного визнання. GAAP вимагають, щоб єдиною базою для триваючого визнання активу були «історичні витрати», у той час як МСФЗ допускає два варіанти: або по витратах, відомий як облік від вихідної бази, або по переоціненій сумі, відомий як припустимий альтернативний спосіб обліку.

За своєю суттюі й МСФЗ й GAAP є угодами про історичні витрати, якщо не вважати різного обліку, що дозволений для активів.

Європейською групою асоціацій оцінювачів – ЕГАО (The European Group of Valuers Associations – TEGoVA) прийняті Європейські стандарти оцінки (European Valuation Standards 2000 – IVS 2000). Нові ЕСО 2000 прийняті відповідно до директив ЄЕС 78/660/EEC і 91/647/EEC. Дані стандарти є обов'язковими для застосування країнами Європейського союзу, які повинні привести національні стандарти оцінки у відповідність із ЕСО 2000. Система євросертифікації оцінювачів, схвалена ЕГАО (Approved by TEGoVA), також будується на основі ЕСО 2000.

Розроблювальні стандарти містять наступні обов'язкові положення:

1. взаємозв'язок з Міжнародними стандартами оцінки, законами Європейського Співтовариства, а також національними стандартами й законодавствами;

2. вимоги, пропоновані до оцінювача законодавством ЄС, МКСФЗ й національними законодавствами, професійними організаціями. Також у стандарті вказуються норми взаємин між оцінювачем і клієнтом, оцінювачем і аудитором, а також викладається Професійний кодекс оцінювача;

3. необхідність чіткого розуміння оцінювачем свого завдання; список пунктів стандартного завдання на оцінку; дії оцінювача при особливих обставинах, таких як оцінка, проведена в умовах недоліку необхідної інформації, процедура оцінки, що виходить за рамки Стандартів, оцінка, проведена на умовах субконтракту, оцінка, проведена в інтересах третьої сторони;

4. основні принципи, що використаються в оцінці, основні завдання оцінки, а також стандартні бази оцінки. Крім того, у Стандарті наводяться визначення різних видів вартості (ринкової, справедливої, вартості у використанні й ін.);

5. наводяться класифікація активів, підстави для вибору тієї або іншої бази оцінки, а також викладаються вимоги по розкриттю інформації у звіті про результати оцінки, проведеної для фінансової звітності;

6. підкреслюється важливість прогнозів у роботі оцінювача, визначається форма їхнього викладу й вимоги до них. Крім того, у Стандарті наводиться концепція вартості у використанні;

7. вимоги до процедури оцінки з метою проведення інвестицій – оцінки страхових компаній, пенсійних фондів і т.д. Також у Стандарті наведені відповідні визначення й методологія;

8. вимоги до звіту оцінювача, вказуються пункти, які повинні міститись у звіті.

Все це дозволяє здійснювати регулювання діяльності оцінювачів і значно полегшує процедуру надання послуг оцінки.

Показники ефективності використання інтелектуальної власності визначаються й розраховуються на основі Методичних рекомендацій «Визначення прибутку від використання об'єктів промислової власності», схвалених Методичною комісією Державного патентного відомства України й затверджених Наказом Держдепартаменту 26.08.1998 р.

Одним з основних показників ефективності використання об'єктів ІВ є прибуток, що визначається шляхом порівняння результатів діяльності підприємства в базовому (останній період до початку використання об'єктів ІВ) і розрахунковому (після початку використання об'єкта ІВ) періодах:

– Валовий прибуток (ВП) від реалізації продукції:

ВП = ЧД – С_р, (48)

де: ЧД – чистий дохід (виторг) від реалізації продукції, тобто дохід без ПДВ, акцизного збору (АЗ), інших утримань із доходу (ІУ): ЧД = Д – ПДВ – АЗ – ІУ, грн.;

– Прибуток від реалізації продукції ( П ):

П = ВП –(АВ + ВЗ + ОВ),(49)

де: АВ – адміністративні видатки, ВЗ– видатки на збут, ОВ – інші операційні видатки, грн.;

– Дохід ( Д ) від реалізації продукції:

Д = Ц * Q,(50)

де: Ц – ціна одиниці продукції, грн., Q – обсяг реалізації продукції, од.

– Видатки (В) підприємства на виробництво й реалізацію продукції:

В = * Q, (51)

де: С_р– собівартість реалізованої продукції, грн.; – питомі (на одиницю продукції) капітальні витрати на створення об'єкта ІВ, грн./од. прод.; – адміністративні видатки на одиницю продукції, грн./од. прод.; – видатки на збут одиниця продукції, грн./од. прод.; – інші операційні видатки на одиницю продукції, грн./од. прод.

З урахуванням формул (50), (51) формула для визначення прибутку здобуває наступний вид:

П =(Ц – ) * Q. (52)

Приріст прибутку, отриманого в розрахунковому періоді від реалізації продукції, виробленої з використанням об'єкта ІВ, визначається так:

ΔП_Р = П_р – П_б = ) * Q _р –

– ) * Q _Р = [(Ц_р – Ц_б) +() +

+ ()+ () + () + ()] * Q, (53)

де: ΔП_Р – приріст прибутку, отриманий від реалізації в розрахунковому періоді продукції, виробленої з використанням об'єкта ІВ, грн.;

П_Р – прибуток від реалізації в розрахунковому періоді продукції, виробленої з використанням об'єкта ІВ, грн.;

П_б – прибуток від реалізації в базовому періоді продукції, виробленої без використання об'єкта ІВ (прибуток, що міг бути отриманий в розрахунковому періоді від реалізації такої ж кількості продукції, виробленої без використання об'єкта ІВ), грн.;

Q _р – обсяг продукції, реалізованої в розрахунковому періоді, натуральних одиниць;

Ц_р, Ц_б – ціна одиниці продукції відповідно в розрахунковому й базовому періодах, грн.;

, – собівартість реалізованої одиниці продукції відповідно в розрахунковому й базовому періодах, грн./од. прод.;

, – питомі капітальні витрати відповідно в розрахунковому й базовому періодах, грн./од. прод.;

, – адміністративні видатки на одиницю продукції відповідно в розрахунковому й базовому періодах, грн./од. прод.;

, – видатки на збут на одиницю продукції відповідно в розрахунковому й базовому періодах, грн./од. прод.;

, – інші операційні видатки на одиницю продукції відповідно в розрахунковому й базовому періодах, грн./од. прод.

У випадку, коли ціна й видатки підприємства на виробництво й реалізацію продукції не змінюються, формула (53) приймає вид:

ΔП_Р = [(Ц_р – Ц_б) + ()] * Q _р(54)

У випадку створення нових технологій, засобів механізації й автоматизації виробництва на базі об'єкта ІВ приріст прибутку в розрахунковому періоді (ΔП_Р) визначається за формулою:

ΔП_Р = [( * ()] * (55)

де: , – видатки підприємства на виробництво й реалізацію одиниці продукції при використанні відповідно базового й нового технологічного процесу, грн./од. прод.;

, – питомі (на одиницю витрат) капітальні витрати відповідно в базовому й розрахунковому періодах, грн./од. прод.;

Е_н – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (норма дисконту);

– продуктивність нового технологічного процесу в розрахунковому періоді, натуральних одиниць.