Г. Деякі особливості українського модернізму

1) Насамперед треба пам’ятати загальну прикмету цього стилю доби: у модернізмі, як свого часу в бароко, поєдналися романтичний та реалістичний типи творчості, проте гармонії між ними досягнути знову не вдалося. Це з’єднання спричинило динамічність кільканадцяти течій і шкіл та суперечності напряму.

2) Ще одна прикмета — синкретичність різноманітних течій. У західноєвропейських літературах (насамперед французькій) існувала певна послідовність течій: символізм — імпресіонізм — експресіонізм; неоромантизм — неокласицизм — неореалізм — сюрреалізм тощо; а в українській літературі всі ці течії й етапи співіснували не лише в часі, а й у творчості того самого письменника. Причина цього, либонь, у тому, що модернізм «запізнився» в Україну на 10 — 20 років, тому письменники опановували одночасно стилі, які на Заході вже «відквітли», і найновіші.

3) Західноєвропейський модернізм в основному був аполітичним і дистанціювався від соціальних проблем (окрім авангарду). Український модернізм, хоч зрідка декларував такі наміри (М.Вороний, молодомузівці, неокласики), але все ж зберігав тісний зв’язок з національним, соціально-політичним життям. Це іноді негативно позначалося на художньому, естетичному рівні творів (зокрема у Івана Франка, Лесі Українки, Олеся, Вороного, Володимира Сосюри, Олени Теліги, Василя Симоненка), проте й увиразнювало актуальність, величезне значення і авторитет українського модерного письменства у житті нації, не давала йому (письменству) змізерніти, перетворитися лише на розвагу.