Основні геометричні об’єкти

Вступ

Однією з перших дисциплін, які формують загальноінженерну освіту студентів є інженерна графіка, ціль якої – вивчення та розробка теорії та практики виконання креслеників, схем та іншої конструкторської документації.

Умовами успішного опанування технічних знань є уміння читати кресленики і знання правил виконання та оформлення креслеників. Кресленик є одним із головних носіїв технічної інформації, без якої не обходиться жодне виробництво. Широке застосування комп’ютерної техніки полегшує і прискорює виконання креслеників. Проте інженер, який володіє комп’ютером не зможе створити кресленик без основних понять про геометричні побудови і оформлення кресленика. Ці методичні рекомендації призначено для самостійного освоєння студентом основних принципів і методів створення графічної технічної документації. У них описано основні графічні об’єкти. Детально розглянуто правила оформлення кресленика відповідно до міжнародних стандартів. Велику увагу приділено методам побудови графічних елементів конструкторської документації.

Основні геометричні об’єкти.

Лінія
	пряма		крива
	ломана		горизонтальна пряма
	похила пряма		вертикальна пряма
	паралельні прямі		взаємно перпендикулярні прямі
Окружність
	окружність діаметра D		дуга радіуса N
	дотична пряма		a – хорда дуги n
Кут
	гострий кут		тупий кут
	прямий кут		бісектриса кута
Прямокутний трикутник

2. Правила виконання креслеників

Кресленик виконують за правилами, встановленими міждержавними стандартами, а саме: єдиною системою конструкторської документації (ЄСКД). Це комплекс стандартів, що встановлюють для всіх галузей промисловості, наукових установ та інших організацій єдині правила і положення щодо розроблення, оформлення та обігу конструкторської документації. Основні правила виконання креслеників у машинобудівних галузях промисловості містяться у таких ГОСТ ЄСКД: формати, масштаби, лінії, шрифти, зображення та нанесення розмірів.

2.1. ГОСТ 2.301-68. Формати

Кресленик виконують на аркушах креслярського паперу строго визначених розмірів. Розміри сторін основних форматів наведено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1
Формати аркушів креслеників
Позначення формату	А0	А1	А2	А3	А4
Розміри сторін формату, мм	1189×841	594×841	594×420	297×420	297×210

У даному стандарті за основні формати приймають формат із розмірами сторін 841´1189 мм та інші формати, які виходять за допомогою послідовного ділення його на дві рівні частини паралельно меншій стороні відповідного формату (рис. 2.1).

Рис. 2.1

Формат визначається розмірами зовнішньої рамки, яку виконують суцільною тонкою лінією. По цим лініям обрізають аркуш паперу, на якому виконується кресленик. Потім на форматі треба нанести лінії внутрішньої рамки, які виконуються суцільною основною лінією на відстані 5 мм від верхньої, правої та нижньої меж формату. Між лівою межею та лінією рамки відстань становить 20 мм (для підшивання креслеників). У правому нижньому кутку розміщують основний напис з розмірами 185мм×55мм (рис. 2.2). На аркушах формату А4 цей напис роблять вздовж короткої сторони (формат А4 має тільки вертикальне положення аркушу), а на аркушах інших форматів вони можуть бути орієнтовані як уздовж короткої, так і вздовж довгої сторони аркуша. В лівому верхньому кутку розташовують додаткову графу основного напису (70×14 мм), в яку вписують шифр кресленика, розгорнутий на 180°. На рис. 2.2 наведено виконання зовнішньої рамки для горизонтального положення аркуша формату А3.

Рис. 2.2

Форма та розміри основного напису показано на рис. 2.3. При виконанні завдання обов’язково заповнюються графи, позначені числами у дужках. У графі (1) пишуть назву кресленика у називному відмінку без використання переносів. При написанні використовують шрифт №5 з нахилом, напис роблять прописними літерами. Порядок слів прямий: спочатку йде іменник, за ним – прикметник; наприклад: КРЕСЛЕННЯ ГЕОМЕТРИЧНЕ. У графі (2) проставляють шифр, який складається наступним чином: спочатку наводиться скорочена назва групи, далі, через крапку, – номер завдання, номер варіанту и номер аркушу у завданні; наприклад, ТХ‑10.01.02.01, де ТХ‑10 назва групи, 01 – порядковій номер завдання, 02 – варіант завдання, 01 – порядковий номер аркуша у завдані. У графі (3) – масштаб. У графі (4) – скорочену назву університету та групи. Прізвище студента та викладача вказуються у графах (5) та (6) відповідно.

Рис. 2.3

2.2. ГОСТ 2.302-68. Масштаби

Масштабом називається відношення лінійних розмірів зображення предмету на кресленику, до його дійсних розмірів. Масштаби зображень вибираються із таких рядів:

натуральна величина – 1:1;

масштаби зменшення – 1:2; 1:2,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:15; 1:20; 1:25 тощо;

масштаби збільшення – 2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 15:1; 20:1; 25:1 тощо.

При позначенні масштабу в графі (3) (рис. 2.3) основного напису пишуть відповідне відношення, наприклад 1:1, 1:2 і так далі.

Якщо на кресленику є зображення, які виконуються у масштабах, відмінних від зазначених в основному напису, то над кожним з них роблять напис із назвою зображення та в дужках позначають використаний масштаб (рис. 2.4).

Рис. 2.4

2.3. ДСТУ 2.303-68. Лінії

Кресленики виконуються лініями різного типу, які мають своє найменування, зображення та призначення. За основну лінію кресленика приймається суцільна товста лінія, товщина S якої повинна бути у межах 0,6…1,5 мм залежно від розмірів предмету, що зображується, а також від формату кресленика. Покажемо в табл. 2.2 товщину ліній для креслеників, виконаних на аркуші формату А4 або А3.

Таблиця 2.2
Типи ліній
Найменування	Зображення	Товщина лінії	Рекомендована товщина ліній	Основне призначення
1. Суцільна основна лінія		S	1 мм	Лінії видимих контурів, лінії контурів перерізів (винесених та таких, що входять до складу розрізу)
2. Суцільна тонка лінія		S/3…S/2	0,3 – 0,4 мм	Лінії контурів накладених перерізів, штрихування, розмірні та виносні лінії, полиці ліній-виносок
3. Суцільна хвиляста лінія		S/3…S/2	0,3 – 0,4 мм	Лінії обривів та розмежування вигляду та розрізу
4. Штрихова лінія		S/3…S/2	0,3 – 0,4 мм	Лінії невидимого контуру
5. Штрих-пунктирна лінія		S/3…S/2	0,3 – 0,4 мм	Осьові та центрові лінії
6. Розімкнена лінія		S…3S/2	1,5 мм	Лінії перерізів

Товщина ліній, довжина штрихів штрихових та штрих-пунктирних ліній повинні бути однаковими для всіх зображень на кресленику. Штрих-пунктирні лінії повинні перетинатися і закінчуватися штрихами.

2.4. ГОСТ 2.304-81. Шрифти креслярські

Всі написи на креслениках виконуються стандартним шрифтом відповідно до ГОСТ 2.304-81. Цей стандарт встановлює такі типи шрифтів: тип А без нахилу, тип А з нахилом, тип Б з нахилом та тип Б без нахилу. Різниця між типами шрифту полягає в товщині ліній літер, а саме: для типу А – 1/14h, а для типу Б – 1/10h. Шрифт з нахилом виконується літерами, нахиленими до основи рядка вправо під кутом 75°. На рис. 2.5 наведено приклад написання літер шрифтом типу Б із нахилом. Розмір шрифту визначається висотою h великих літер. Стандарт встановлює такі розміри шрифту: 2,5; 3,5; 5; 7; 10; 14; 20; 28; 40.

Рис. 2.5

Усі інші розміри також залежать від висоти прописних літер. Наприклад, висота малих літер становить 10/14h для типу А або 7/10h для типу Б, а їх ширина – 6/14h для типу А та 5/10h для типу Б. Відстань між літерами становить 2/14h для типу А або 2/10h для типу Б, відстань між словами – не менш ширини літер тексту, відстань між основами рядків повинна бути не менш 1,5h.

Покажемо у табл. 2.3 деякі розміри шрифту №5 типа Б із нахилом.

Таблиця 2.3
Розміри шрифту №5 типа Б з нахилом
Елемент напису	Відносний розмір	Рекомендований розмір
Товщина лінії	1/10 h	0,5 мм
Відстань між символами	2/10 h	1 мм
Відстань між словами	6/10 h	3 мм
Відстань між строками	17/10 h	8,5 мм
Висота прописних літер	h	5 мм
Висота стрічних літер	7/10 h	3,5 мм

Зауважимо, що спочатку потрібно освоїти правильне виконання шрифту за допомогою побудови допоміжної сітки, яка ураховує розміри шрифту та інтервал між різними літерами, словами, числами та іншими знаками, а також відстань між основами рядків даного напису. Приклад виконання напису наведено на рис. 2.6.

Рис. 2.6

2.5. ДСТУ 2.305-68. Зображення – вигляди, розрізи, перерізи

У цьому документі визначаються правила побудови зображень предметів (вироби, споруди та їх складові частини) на креслениках усіх галузей промисловості.

Виглядом називають зображення повернутої до спостерігача видимої частини поверхні предмета. Поверхні, невидимі спостерігачу, показуються на вигляді штриховими лініями.

Проекцію предмета на фронтальну площину проекцій називають виглядом спереду, проекцію предмета на горизонтальну площину проекцій – виглядом зверху, а проекцію предмета на горизонтальну площину проекцій – виглядом зліва.

Вигляд спереду є головним зображенням предмета. Вигляд спереду вибирається таким чином, щоб дати найбільш повне уявлення про форму та розміри предмета, необхідні для його виготовлення й контролю.

Якщо всі вигляди розміщено на одному аркуші у безпосередньому проекційному зв’язку, то їх не підписують. Якщо проекційний зв'язок порушено або вигляди відокремлено іншими зображеннями чи виконано на окремих аркушах, то вигляд супроводжують великою літерою українського алфавіту, а напрям погляду показують стрілко з тією самою літерою (рис. 2.8).

Рис. 2.8

Крім основних виглядів, розрізняють додаткові та місцеві вигляди.

Якщо деяку частину предмета не можна показати без спотворень її форми та розмірів на жодному з основних виглядів, то застосовують додаткові вигляди, які дістають на площинах, не паралельних основним площинам проекцій (рис. 2.9). Додатковий вигляд теж позначають стрілкою та літерою. Якщо додатковий вигляд розміщено у безпосередньому зв’язку з відповідним зображенням, то стрілку й напис над виглядом не наносять (рис. 2.10).

Рис. 2.9

Якщо треба показати окрему обмежену частину поверхні предмета, то застосовують місцеві вигляди. Місцевий вигляд обмежують суцільною хвилястою лінією або на ньому показують лише ту частину предмета, форму якої хочуть розкрити (рис. 2.10). Місцевий вигляд позначають на рисунку так само, як і додаткові вигляди.

Рис. 2.10

Розрізом називають зображення предмета, який умовно перетинається однією площиною або кількома площинами. У розрізі зображують те, що розміщено в січній площині, а також те, що розташовується за січною площиною. Якщо частини предмета, що розміщені за січними площинами, не є суттєвими для повного уявлення форми предмета, їх на розрізі можна не показувати (рис. 2.11).

Розрізи дають змогу виявити внутрішню форму предмета, якщо лінії невидимого контуру не дають однозначної картини або їх читання на зображенні ускладнено.

Рис. 2.11

Перерізом називають зображення плоскою фігури, що утворюється при умовному перетині предмета січною площиною та розміщується у січній площині. Переріз заштриховують відповідно до матеріалу предмета, а його контур показують суцільними основними лініями.

Відмінність між розрізом та перерізом показано на рис. 2.12.

Рис. 2.12

Якщо січна площина розташовується паралельно горизонтальній площині проекцій, то розріз називають горизонтальним. Якщо січна площина розташовується паралельно фронтальній площині проекцій, то розріз називають фронтальним. Якщо січна площина розташовується паралельно профільній площині проекцій, то розріз називають профільним.

Якщо січна площина є не паралельною жодній основній площині проекцій, то розріз називають похилим. Похилий розріз одержують проекціюванням перерізу на додаткову площину, паралельну січній площині й суміщену потім з площиною рисунка.

Залежно від кількості січних площин розрізи бувають простими й складними. Якщо розріз одержують перерізом предмета однією січною площиною, то його називають простим. Якщо розріз одержують перерізом предмета кількома січними площинами, то його називають складним.

Якщо усі січні площини розташовуються паралельно однієї основній площині проекцій, то розріз називають ступінчастим (рис. 2.13).

Рис. 2.13

Якщо січні площини перетинаються одне з одним, то розріз називають ламаним (рис. 2.14). При виконанні ламаних розрізів січні площини повертають до суміщення з однією площиною, при цьому напрям повороту може не збігатися с напрямом погляду. Крім того, при повороті січної площини елементи предмета, що розміщуються за нею, зображуються так, як вони проекціюються на відповідну площину, з якою виконується суміщення.

Рис. 2.14

Крім розглянутих розрізів, розрізняють ще місцевий розріз (рис. 2.15), який дає змогу виявити форму предмета в окремому обмеженому місці. Місцевий розріз виділяють суцільною хвилястою лінією, яка не має збігатися з лініями контуру зображення.

Рис. 2.15

Після виконання розрізу позначають положення січної площини та його зображення.

Положення січної площини позначають розімкненою лінією, початковий і кінцевий штрихи якої не мають перетинати контур відповідного зображення. При виконанні складних розрізів штрихи проводять також у місцях перетину січних площин. Товщина штрихів має бути у 1,5…2 рази товще ліній видимого контуру. Напрям погляду позначають стрілкою на початковому та кінцевому штрихах на відстані 2 або 3 мм від кінця штриха. Зліва від стрілки лівого штриха й справа від стрілки правого штриха ставлять горизонтально одну й ту саму велику літеру українського алфавіту.

Для позначення розрізу виконують напис за типом А–А безпосередньо над його зображенням без підкреслення.

Якщо січна площина збігається з площиною симетрії предмета, то положення січної площини не показується, а сам розріз написом не супроводжують.

Розріз можна розміщувати на місці однойменного вигляду. Якщо вигляд й однойменний розріз є симетричними фігурами, то можна сполучати половину вигляду з половиною розрізу, при чому половина вигляду сполучається з половиною розрізу по осі симетрії. Якщо вісь симетрії збігається з лінією видимого контуру, то половина вигляду сполучається з половиною розрізу по суцільній хвилястій лінії.

Перерізи, що не входять до складу розрізів, поділяються на винесені та накладені. Винесені перерізи показуються окремо від основного зображення (рис. 2.16), а накладені перерізи розміщуються на самому зображенні предмета (рис. 2.17).

Рис. 2.16	Рис. 2.17

Якщо винесений або накладений переріз є симетричним, не позначається ні сам переріз, ні положення січної площини. При цьому осева лінія перерізу збігається з осевою лінією, яка проводиться у тому місці, де знаходиться січна площина. У решті випадків для позначення лінії перетину проводять розімкнену лінію, показують стрілками напрям погляду та позначають її однаковими великими літерами українського алфавіту. Над зображенням перерізу виконують напис за типом А–А без підкреслення.

Виносним елементом називають зображення у збільшеному масштабі частини предмета, що містить елементи, яких немає на основному зображенні. Виносні елементи застосовують тоді, коли потрібні додаткові пояснення щодо форми, розмірів та інших даних або елементів складних контурів деталей проточок, галтелей, розточок профілю спеціальної різьби тощо (рис. 2.18).

Рис. 2.18

Частину зображення, яку треба збільшити, виділяють колом, яке має лінію-виноску і поличку. Над поличкою ставлять велику літеру українського алфавіту. Виносний елемент позначають тією самою літерою й у дужках вказують масштаб, у якому виконано зображення.

2.6. ДСТУ 2.306-68. Графічні позначення матеріалів і правила їх нанесення на креслениках

Штриховку застосовують у розрізах та перерізах для умовного графічного позначення матеріалів. У табл. 2.4 подано штриховки на креслениках для найбільш поширених матеріалів. Загальним графічним позначенням матеріалів у перерізах (незалежно від виду матеріалу) є тонкі прямі лінії, нахилені під кутом 45° до лінії контуру зображення до його осі симетрії або до лінії рамки кресленика. Товщина ліній штриховки має бути у 2…3 рази тонше ніж товщина суцільної основної лінії Відстань між лініями штриховки вибирають у межах від 1 до 10 мм у залежності від площі штриховки та необхідності різноманіти штриховку суміжних перерізів.

Таблиця 2.4
Графічні позначення деяких матеріалів у перерізах
	Загальне позначення незалежно від матеріалу		Кераміка та силікатні матеріали для кладки
Метали і тверді сплави		Бетон
	Неметалічні матеріали, зокрема волокнисті, монолітні й пресовані, за винятком зазначених нижче		Скло та інші світлопроникні матеріали
	Деревина		Рідини
	Камінь природний		Грунт природний

Штриховку виконують за допомогою лінійки та трикутника із кутом 45°. Лінійку розміщають паралельно до рамки кресленика, до неї катетом притуляють трикутник. Уздовж гіпотенузи проводять лінії штриховки та рівномірно переміщують трикутник по лінійці на відстань, що дорівнює проміжкам між лініями штриховки (рис. 2.7).

Рис. 2.7

2.7. ДСТУ 2.307-68. Нанесення розмірів

Цей стандарт встановлює правила нанесення розмірів на креслениках та інших технічних документах. Нижче наводяться деякі положення із розділів цього стандарту.

Для визначення величини виробу та його елементів на кресленику наносять розмірні числа та розмірні лінії. Розмірні числа мають відповідати дійсним розмірам предмету незалежно від масштабу, у якому виконується його кресленик.

Розміри поділяються на лінійні (довжина, ширина, значення радіуса, діаметра, довжина хорди, дуги тощо) та кутові (розміри кутів).

Для нанесення розмірів проводять виносні й розмірні лінії та вказують розмірні числа.

Лінійні розміри вказують на креслениках у міліметрах без позначення одиниці вимірювання, а кутові розміри зазначають у градусах, мінутах та секундах із позначенням одиниці величини. Для розмірних чисел не допускається застосовувати прості дроби, за винятком розмірів, вказаних у дюймах.

Розмірна лінія, що показує межі вимірювання, розміщується між виносними лініями або безпосередньо між лініями контуру, осьовими, центровими та іншими лініями. При нанесенні розміру прямолінійного відрізка розмірну лінію проводять паралельно цьому відрізку, а виносні лінії – перпендикулярно до розмірних ліній (рис. 2.8). Розмірні лінії проводять суцільною тонкою лінією та обмежують вузькими стрілками, які повинні торкатися вістрям відповідної виносної лінії. Найчастіше довжину стрілки беруть у межах 4…6 мм. Форму стрілки наведено на рис. 2.9.

Рис. 2.8	Рис. 2.9

Виносні лінії виступають за вістря розмірних стрілок на 2…3 мм, відстань між паралельними розмірними лініями має бути не менш ніж 7 мм, а відстань від розмірних ліній до паралельних їм ліній контуру, осьових, центрових, виносних має бути 10 мм. Необхідно уникати перетинання розмірних і виносних ліній, тому менші розміри наносяться ближче до контуру об’єкту. Розмірні числа проставляють паралельно розмірній лінії на відстані 1 мм та якомога ближче до її середини. Не допускається використання ліній контуру, осьових, центрових та виносних ліній як розмірних. Розмірні лінії проводять переважно поза контуром зображення і, якщо можна, справа або знизу від зображення. Розмірні числа лінійних та кутових розмірів при різних нахилах розмірних ліній розміщують так, як показано на рис. 2.10. На тому ж рисунку показано, що якщо розмірна лінія потрапляє у заштрихований сектор, то розмірні числа показують на виносці.

Кутові розміри наносяться таким чином, як показано на рис. 2.11. Розмірну лінію проводять у вигляді дуги кола з центром у вершині кута, а виносні – радіально. На виносці показують розмірні числа, якщо розмірні дуги знаходяться у заштрихованому секторі (рис. 2.11), або значення розміру не вміщується між виносними лініями.

Рис. 2.10	Рис. 2.11

Якщо довжина розмірної лінії недостатня для розміщення на ній стрілок, то її продовжують за виносні лінії (або за контурні, осьові, центрові), а стрілки наносять зовні, спрямувавши вістря до відповідної лінії (рис. 2.12). При послідовному розміщенні чисел у вигляді ланцюжка, коли не вистачає місця, стрілки дозволяється заміняти рисками, які наносяться під кутом 45° до розмірних ліній або чіткими точками (рис. 2.13).

Рис. 2.12	Рис. 2.13

Кожний розмір наноситься на кресленику тільки один раз. Повторювати розміри на різних зображеннях або написах не дозволяється. Не допускається наносити розміри у вигляді замкненого розмірного ланцюга – один розмір не вказується. Загальна кількість розмірів повинна бути мінімальною, але достатньою для виготовлення виробу.

Не дозволяється розділяти або перетинати розмірні числа буд-якими лініями кресленика. Наносити розміри всередині зображення небажано, але дозволяється при необхідності. В такому випадку штрихування навколо розмірного числа видаляється.

При нанесенні розміру радіуса або діаметра кола розмірну лінію проводять через центр кола або паралельно одному з його діаметрів. Якщо треба провести кілька радіусів або діаметрів через один центр, то розмірні лінії двох довільних радіусів не розміщують на одній прямій.

Перед розмірним числом радіуса ставлять велику літеру R латинського алфавіту. Висота знака R та висота розмірного числа мають бути однаковими (рис. 2.14). Розмірна лінія має тільки одну стрілку, яка впирається в контур дуги. Нанесення розмірних чисел при різних положеннях розмірних ліній на кресленику має визначатися найбільшою зручністю читання кресленика. Якщо треба вказати центр кола, то його позначають перетином осевих та виносних ліній, до яких проводять розмірні лінії, та ставлять розмірні числа. Якщо центр кола лежить на великій відстані, то його можна наблизити до дуги, а радіус позначити зі зламом під кутом 90°.

Діаметр кола позначають знаком Ø, що є колом, діаметр якого становить 5/7 від висоти цифр розмірного числа. Це коло перекреслено прямою лінією, нахиленою під кутом 75° до розмірної лінії. Варіанти нанесення розмірів кола показано на (рис. 2.15).

Рис. 2.14	Рис. 2.15

При позначенні розміру поверхні, що має квадратний перетин, перед розмірним числом наносять знак квадрату (рис. 2.16). При цьому грані позначаються суцільними тонкими лініями, проведеними по діагоналі.

Рис. 2.16

При позначенні уклону перед розмірним числом наносять умовний знак, вершина якого спрямована в бік уклону. Уклон є відношення довжини меншого катету прямокутного трикутника до його більшого катету. Напис розміщують на поличці, яку сполучають з лінією уклону тонкою виносною лінією, що закінчується стрілкою (рис. 2.17). Розмірне число подають як відношення (1:8) або у відсотках (12%).

Для конічних поверхонь обертання характерним параметром є конусність. Це відношення різниці діаметрів основ конуса до його висоти. Конусність позначають знаком у вигляді трикутника, вершина якого спрямована у бік вершини конуса. Значення конусності записують над віссю конуса або розмішують на поличці, яка має стрілку й розташовується паралельно осі конуса (рис. 2.18). Розмірне число подають як відношення (1:5) або у відсотках (20%).

Рис. 2.17	Рис. 2.18

Одним із важливих конструктивних елементів машинобудівних деталей є фаска. Якщо її виконати на поверхнях обертання, це буде зрізаний конус. Фаски під кутом 45° позначають умовним записом, у якому перше число вказує висоту конуса у міліметрах (без зазначення одиниць виміру), а друге – значення кута нахилу твірної конуса до його основи (рис. 2.19). Розміри фасок, що мають інші кути нахилу твірної до основи конуса, позначають двома розмірами: лінійним (висота конуса) та кутовим (рис. 2.20) або двома лінійними розмірами (рис. 2.21). Якщо є кілька однакових фасок, то розміри фаски наносять один раз з написом: 2 фаски, 3 фаски тощо.

Рис. 2.19	Рис. 2.20	Рис. 2.21

Якщо є кілька однакових елементів (отворів, пазів тощо), то наносять розмір одного елемента і зазначають кількість цих елементів та їх взаємне розміщення (лінійна відстань між центрами при прямолінійному розміщенні центрів (рис. 2.22) або кутові розміри при розміщенні центрів на одному колі (рис. 2.23). Якщо отвори розміщено на колі рівномірно, то кутові розміри не показують, а зазначають лише кількість отворів (рис. 2.24). При цьому допускається показувати лише один елемент і наносити всі його розміри, а інші елементи позначати їх центрами.

Рис. 2.22
Рис. 2.23	Рис. 2.24

Ряд суміжних лінійних чи кутових розмірів можна наносити від однієї конструктивної бази (рис. 2.25).

Рис. 2.25