Теорія електролітичної дисоціації

У 1887 р. Арреніус запропонував теорію електролітичної дисоціації для пояснення причин утворення в розчинах електролітів більшого числа частинок порівняно з числом молекул, що розчиняються.

Суть теорії полягає в тому, що молекули електролітів під час розчинення у воді розкладаються на позитивно та негативно заряджені іони. При цьому суми позитивних і негативних зарядів є однаковими, тому розчини загалом залишаються електронейтральними.

Електролітична дисоціація – процес розщеплення електролітів на іони під дією полярних розчинників.

Внаслідок цього в розчині збільшується число частинок, що й зумовлює збільшення ізотонічного коефіцієнту.

На першій стадії полярні молекули гідратуються, внаслідок чого їхні зв’язки подовжуються і врешті вони розщеплюються на іони. Утворені іони перебувають у розчині в гідратованому стані.

Позитивно заряджені іони – катіони, негативно заряджені – аніони.

Фізичний зміст : ізотонічний коефіцієнт показує, у скільки разів збільшується число частинок у розчинах електролітів внаслідок дисоціації.

Кількісна характеристика процесу дисоціації електролітів – ступінь електролітичної дисоціації.

Ступінь електролітичної дисоціації - це відношення числа молекул, які розщепилися на іони, до числа розчинених молекул:

- число молекул, які розщепилися на іони;

- число розчинених молекул.

Тобто - це частка молекул електроліту, які розщепилися на іони. .

Ступінь дисоціації та ізотонічний коефіцієнт взаємозв’язані:

розглянемо розчин, який містить молекул електроліту, кожна з яких може розщепитися на іонів. Число молекул, що розщепилися на іони . Тоді число іонів у розчині становитиме , а число недисоційованих молекул

.

Загальне число частинок (молекул та іонів) у розчині

Відношення загального числа частинок у розчині до числа розчинених молекул електроліту визначає ізотонічний коефіцієнт:

Тоді