Кембриджський варіант кількісної теорії грошей

Засновниками цієї концепції є економісти А. Пігу, Д. Робертсон і Д. Патінкін.

Якщо в трансанкційному варіанті І. Фішера гроші виступають тільки у функціях засобу обігу і засобу платежу, то А. Пігу надавав особливого зна­чення і функції накопичення. При цьому обидва варіанти кількісної теорії грошей ігнорують функцію грошей як міри вартості і їх роль як за­гального вартісного еквівалента. Якщо кількісна теорія грошей І. Фішера виходила з аналізу пропозиції грошей, то кембриджська школа в основу вивчення поставила попит на гроші нарівні з попитом на товари і по­слу­ги. Причому, якщо в І. Фішера визначальним є перебування грошей у обі­гу, то для кембриджської школи гроші мають особливий попит і вони залишаються поза обігом в окремих осіб і підприємств у вигляді "касових залишків". До "касових залишків" А. Пігу відносить готівку і залишки на поточних рахунках, тобто він визначає кількість грошей, оскільки вба­чає прямий зв¢язок між грішми і цінами. Це підтверджує і формула Пігу:

M = PRQ, або P = M/RQ, (7.5)

яка близька до "рівняння обміну" MV = PQ Фішера,

де М – грошова маса;

R – частка річних доходів осіб і фірм, яку вони готові зберігати в грошовій формі;

Р – рівень цін;

Q – товарна маса (або фізичний обсяг товарообігу, що включається в кінцевий продукт).

Розбіжності у формулах І. Фішера і А. Пігу полягають у тому, що в пер­­шій формулі використовується показник швидкості обігу грошової оди­ниці (V), а в другій – коефіцієнт R, що є оберненим за значенням показ­никові (V), і якщо замінити у формулі А. Пігу коефіцієнт R, то вийде фор­мула І. Фішера.

Подібність двох рівнянь виявляється в тому, що І. Фішер виходив зі сталості (V) і (Q) при аналізі тривалих відрізків часу, а А. Пігу вва­жав за постійні показники R і (Q), тобто обидва економіста підставляли одні й ті ж змінні (М) і (Р) і вивели причинність зростання цін (Р) зі зміни грошової маси (М).

Із середини 50-х років XX століття спостерігається відродження неокласичного напрямку, що базується на кембриджській версії. Пред­став­ником цієї теорії був Д. Патінкін. При цьому він розглядає "касові резерви" як найбільш ліквідну форму інвестицій, за якою інвестиції пере­ходять у цінні папери, а потім у реальний капітал.