Тема 2. Зміст категорії вартості й ціни з позиції класичної економічної школи

1.Поняття вартості і цінив теоретичній системі К.Маркса.

2.Рівень абстракції в аналізі ціни в I та III томах «Капіталу».

3.Закон вартості і ціна. Зміст та механізм дії закону вартості.

При аналізуванні сутності закону вартості як закону руху капіталу необхідно звернутися до елементарної форми капіталу – товару. Товар як "клітинка" економічних відносин виявляє в собі двоїстість. Ця двоїстість окреслює рух всієї органіки типу економіка і є імпульсом розвинення цієї системи. З одного боку, товар постає як корисна річ чи як споживча вартість. Здатність речі задовольнити певні потреби, її корисність робить цю річ носієм, тілом споживчої вартості. Поза товарним тілом споживчої вартості існувати не може. Важливо відзначити, що ця корисність виявляється не стосовно безпосереднього виробника даної речі, а в умовах товарних відносин вона набуває суспільного характеру. Інакше кажучи, ця корисність має бути затребувана суспільством.

З іншого боку, існування споживчої вартості передбачає її кількісну окресленість. При цьому товар як тіло споживчої вартості є речовинним носієм мінової вартості. Мінова вартість виражається в пропорціях обміну даної споживчої вартості на іншу. На перший погляд видається, що таких пропорцій обмінюваності в товару може бути багато, а отже, можна дійти висновку, що мінова вартість складається випадково, є цілковито відносною, а не внутрішньою суттєвою характеристикою товару.

Однак кожне мінове відношення товарів передбачає їхню об'єктивну рівність чомусь третьому, що рівне їм за величиною, що і є підґрунтям встановлення мінової пропорції. Мінові відносини товарів характеризуються відчуженням від їхніх конкретних властивостей, їхніх споживчих вартостей. При цьому в товарів залишається лише одна спільна властивість: вони є результат людської праці. Ця праця не розрізнюється конкретними формами різноманітних видів праці, а зводиться до однакової, абстрактно людської праці. З погляду на це, кожна річ є застигла накопичена людська праця "взагалі". У праці "взагалі" вже закладено певну абстракцію. Праця "взагалі" історично формується разом з розвиненням поділу праці. Виокремити чи вичленувати її як працю "взагалі" можна лише тоді, коли в суспільстві існує безліч спеціальних різновидів праці. Тоді можна окреслити всі її характеристики, коли це певний те згусток людської праці "взагалі" за зусиллями витрат нервів, мускулів тощо. Але скільки б ми не виявляли в характеристиці праці "взагалі" певні спільні моменти у спеціальних розбіжностях праці, за своєю економічною структурою це ще не є абстрактна праця. Як така вона постане лише через тавро абстрактної, здобутої на ринку, за вияву в міновій вартості її загальних моментів як праці "взагалі". Отже, те спільне, що є притаманне для всіх товарів і є підґрунтям мінових пропорцій, є праця, котра і створює вартість. Товар – це є не лише корисна річ, тіло споживчої вартості, а й носій вартості. Так само, як і споживча вартість, вартість поза товаром, без його товарного тіла існувати не може. Це найбільш глибинна, внутрішня характеристика, котра може виявитися лише через мінову вартість на ринку при обмінюванні товарів.

Чим саме визначається величина вартості?

Вона визначається суспільно-необхідним робочим часом як її загальною формою, але ця загальна форма складається за певних умов продуктивності праці та її інтенсивності, тобто передбачає "суспільно нормальні умови виробництва й середню в даному суспільстві вмілість та інтенсивність праці"[О.1]. Як сторона соціальної характеристики чи економічної характеристики суспільно-необхідного робочого часу вартість подається лише через мінову вартість кількісних визначень трудових витрат через продукт, тобто речову форму, що так само стихійно визначається на ринку.

Щоб корисна річ стала товаром, треба, аби вона мала і вартість і споживчу вартість. Ці характеристики в товарі передбачають одна одну. Якщо річ не несе в собі певної корисності, то вона не вступить у мінові відносини з іншими товарами, а отже, не матиме вартості. З іншого боку, допоки товар не пройде через обмін як прирівнювання через процес купівлі-продажу і не дістане вираження власної вартості, він не зможе задовольнити потреби в цьому товарі. Речі "товарами... стають лише внаслідок свого двоїстого характеру, лише через те, що вони є водночас і предмети споживання і носії вартості. Отже, речі є товарами чи мають товарну форму лише тією мірою, настільки їм притаманна ця двоїста форма – натуральна форма та форма вартості" [О.1, стор. 66].

Суперечність, яка існує в товарі, поміж вартістю та споживчою вартістю розв’язується через формування мінової вартості, найпростіший вираз якої передбачає відношення певної кількості одного товару до певної кількості іншого. У міновій вартості закладено таку саму двоїстість, що й у товарі, але вже на більш високому рівні, а саме її роздвоєння на еквівалентну й відносну вартість. Товар, який перебуває у відносній формі вартості, виражає свою вартість через вартість іншого товару; товар, який перебуває в еквівалентній формі, слугує для вираження вартості товару, у міновій пропорції до якого він перебуває.

Відносна й еквівалентна форми вартості водночас передбачають одна одну й водночас є протилежні. Це є протилежні полюси одного й того самого вираження вартості. Товар у відносній вартості знаходить вираження своєї вартості лише через кількість певної споживчої вартості товару-еквіваленту й іншого вираження вартості не має. Еквівалент у жодний спосіб вже не відбиває власну вартість, але власною натуральною формою лише виражає вартісну форму іншого товару.

Розглянемо елементарну форму ціни. В структурі економіка суспільна форма діяльності людини виявляється на ринку як прирівнювання й обмін товарів у формі абстрактної праці. Абстрактна праця формує вартість, а вартість становить підґрунтя ціни, як її грошове вираження. Ціна так само відбиває змінювання попиту та пропозиції товарів на ринку.

Важливо, на наш погляд, звернути увагу на те, що мінова вартість формується як вартістю, так і споживчою вартістю. В підґрунтя мінових пропорцій покладено вартість як суспільно необхідну абстрактну працю, витрачену на виробництво товару. Але виявляється вартість не у вартості іншого товару, тобто не в праці, що її витрачено на його виробництво, а в споживчій вартості іншого товару. У такий спосіб мінова вартість змінюватиметься, якщо змінюватиметься продуктивна сила праці в цілому в суспільстві. Якщо виробництво товару вимагатиме меншого робочого часу, тобто продуктивна сила праці зростатиме, то вартість, виступаючи як її підґрунтя, зменшуватиметься, й навпаки. Вартість виявляється лише в споживчій вартості товару-еквівалента на ринку. Тому коливання попиту чи то на сам товар, чи то на товар-еквівалент відбиватимуться на міновій пропорції, тобто на ціні. Окрім того, ціна перебуває під впливом конкурентних сил поміж представниками ринку – продавцями й покупцями, інтереси яких є протилежні. Інтереси виробників як продавців та покупців як споживачів на ринку подано як матеріальні інтереси, й вони мають, з одного боку, виявитися як протилежні, а з другого – як єдині. Ціна як мінова вартість чи грошова форма вартості складається на ринку як окреслене стійке правило для поводження продавців та покупців товару. Ціна має визначатися вартістю. Окрім того, вона вільно складається на ринку під впливом попиту покупців та пропозиції виробників. Відбиваючи протилежні матеріальні інтереси виробників та покупців ціна складається стихійно. Але якщо за допомогою ціни не буде забезпечено єдності матеріальних інтересів виробників та покупців, то не здійснюватимуться обмін товарами та їхнє подальше виробництво. Оскільки органічна система рухається й розвивається за рахунок власних внутрішніх сил, то вона сама й продукує правило чи закон власного саморуху. "Взагалі при капіталістичному виробництві будь-який загальний закон здійснюється вельми заплутаним і приблизним способом, лише як пануюча тенденція, як якась середня постійних коливань, що ніколи твердо не встановлюється." [О.1, стор. 169] Правилом для ціни є не збіг ціни з вартістю, а її невпинне відхилення від останньої, тобто йдеться про невпинне коливання ціни навколо вартості.

Отже, ціна з якісного боку є форма подання вартості товару, а з кількісного – грошове подання певної величини вартості. Тут ми відвернулися від кількісних відхилень ціни від вартості й обмежилися лише констатуванням закону цього відхилення.

Ціна формується під впливом двох чинників – чинника трудових витрат та чинника попиту й пропозиції. Проте на поверхні більш очевидним є чинник попиту та пропозиції. Більш прихованим є чинник трудових витрат. Його можна виявити лише за умов кризових явищ як порушення відповідності суспільних трудових витрат виробників та платоспроможності споживачів. Саме тому природним виходом з кризи в умовах ринку є технічний поступ під тиском механізму цін, поновлення основного капіталу, здійснюване так само стихійно, як працює вся система ринкових відносин. У такий спосіб відбувається відтворювальний процес через зміну цін.

Ціноутворенню притаманні як спільні, так і особливі риси у всіх ланках органічної системи. Це й ціна робочої сили, й ціна на фондовій біржі на цінні папери, й ціни як відсоток за кредити – дисконтна ставка, й ціни на всі види послуг тощо, тобто як мінова вартість у всіх її виявах.

Закон відхилення цін від вартостей набув свого відбиття в III томі "Капіталу" К. Маркса.

Змінювання співвідношення попиту та пропозиції на товари насамперед відбивається на змінюванні ціни та її відхиленні від вартості. Тому ми вважаємо за слушне більш детально розглянути цю проблему. З огляду на процес виробництва в цілому в масштабі суспільства, пропозиція – це певна маса споживчих вартостей, котрі мають певну ринкову вартість, "яку можна подати у вигляді ринкової вартості окремого товару чи товарної міри, котра слугує за одиницю” [О.1, стор. 204]. Попит – це суспільна потреба, подана в грошах, стосовна якості й кількості вироблених споживчих вартостей. Так само попит можна розглядати як частину реалізованої ціни товарів, створених у галузях-покупцях. Тому попит означується як суспільна потреба, обмежена відповідними витратами праці по галузях.

«Оскільки суспільство прагне задовольняти свої потреби й виробляти з цією метою певний вид товарів, воно має сплачувати за них» [О.1, стор. 204]. Це означає, що, з одного боку, суспільство витрачає на виробництво товарів певну кількість праці й тим самим оплачує ці товари. З огляду на це така витрата праці, пов'язана з так званою оплатою предметів, спрямованих на задоволення потреб суспільства, не залежить від специфіки суспільства. Так було впродовж всього історичного розвинення суспільства. Коли людина відокремлює від природи її частину й тим самим задовольняє свої життєві потреби, вона водночас оплачує їх своєю працею. Така форма як загальна не може характеризувати специфіку товарних відносин, Проте виступає як підґрунтя, органічно пов'язане з нею. З іншого боку, суспільство оплачує працю товаровиробників у грошовому еквіваленті. Тобто, з огляду на специфіку товарних відносин, повертає виробникам лише ті витрати, які суспільство визнало за необхідні на даний час, за даного рівня розвинення продуктивних сил. Це не означає, що суспільство двічі оплачує працю, спрямовану на задоволення суспільних потреб, позаяк товаровиробники, котрі виступають на ринку як власники товарів і прагнуть дістати замість них еквівалент власних витрат, самі є членами цього суспільства. Отже, специфічна форма, яка полягає у визнанні суспільством праці в грошовому еквіваленті, не є відокремленою від загальної форми, вона є злита з останньою, є нерозривна з нею. Специфічна форма є лише рамки, через які може бути виявлено загальну форму й поза якими вона не існує.

Якщо об'єктами розглядання буде суспільне виробництво й суспільне споживання, то в умовах товарних відносин розподіл праці та її відшкодування здійснюватимуться чинністю закону вартості. Проте у цьому разі відхилення ринкової ціни товару від ринкової вартості буде більш стійким та тривалим. "Припущення, що товари різних сфер виробництва продаються за їх вартістю, означає, безумовно, лише то, що їх вартість є центром тяжіння, коло якого обертаються їх ціни і за яким зрівнюються їх постійні коливання уверх та униз"[О.2, стор. 185] Фактична оплата товарів у грошовому еквіваленті відбиває реальну кількість робочого часу, котрий може витратити суспільство в даний момент, і визначає ступінь відхилення ціни від вартості. Якщо як оплату за певний товар буде подано інший товар, в якому міститься більше суспільної праці, аніж у першому, то це свідчитиме про неефективний розподіл суспільної праці. Проте це буде слушно за умови, що не враховано наявності монополій на той чи той товар. У цьому разі виникають економічні стимули, здатні сприяти перерозподілові суспільної праці, для того аби її витрати відповідали реальним суспільним потребам і диспропорції в народному господарстві було усунуто, тобто створюються умови для розгортання конкуренції й переміщення капіталу з однієї сфери виробництва в іншу. Цей рух регулюється чинністю закону вартості, що на загальногосподарському рівні відбивається в процесі формування середньої норми прибутку. Вона є результат конкуренції капіталів, функціонуючих у різних галузях народного господарства. Середня норма прибутку відбиває закон вартості на більш розвиненому рівні й виявляє механізм невпинного відхилення ціни від вартості під впливом взаємодії попиту, пропонованого на товари з боку суспільства в цілому, й суспільної пропозиції. Проте сама ця взаємодія не лише визначає розбіжність вартості й ціни, але також справляє певний вплив на власне вартість. Розглянемо цей процес. Якщо, приміром, попит спав порівняно з пропозицією, спричинивши відповідне зниження ціни порівняно з ринковою вартістю, то конкурентна боротьба може або виштовхнути з виробництва підприємства, в яких індивідуальні витрати праці є надто високі, або розвинення продуктивності праці в галузі. І в тому і в тому разі відбудеться підвищення середнього галузевого рівня продуктивності праці, внаслідок чого ринкова вартість спаде. За підвищення попиту над пропозицією й підвищення цін над вартістю можуть створитися сприятливі умови для функціонування підприємств з гіршими умовами виробництва: здійснюючи розширене відтворення, вони збільшують питому вагу товарів і як наслідок ринкова вартість підвищується.

Впливаючи на відхилення ціни від вартості, попит та пропозиція у такий спосіб впливають на умови відтворення в галузі, що призводить до відповідного змінювання ринкової вартості.

Отже, ринкову вартість можна розглядати як форму, через яку виявляється вартість, тобто власне вартість – це більш глибинне, абстрактне поняття, яке покладено в підґрунтя ринкової вартості й виявляється в ринковій ціні товару.

Вкрай важливо окреслити Марксове положення про те, що ціна та вартість не збігаються, ціна коливається навколо вартості."...Ціна відрізняється від вартості не тільки як номінальне від реального, не тільки завдяки найменуванню в золоті і сріблі, а завдяки тому, що вартість виступає як закон тих рухів, які здійснює ціна. Але вони завжди різні і ніколи не співпадають чи співпадають лише випадково і у вигляді вийнятка. Ціна товару стоїть завжди вище чи нижче вартості товару, і сама вартість товару існує лише у відхиленнях товарних цін уверх та униз." [О.2, стор. 81].

Якщо правилом ціни стане її збіг з вартістю, це означатиме певну сталість, яка виключає внутрішню суперечність та її розв’язок в перебігу обміну. Інакше кажучи, якщо правилом ціни є її збіг з вартістю, то виходить, що це правило є правило статичного стану, а не руху процесу обміну товарів.

Тема 3. Теорія граничної корисності.

1.Розвиток теорії граничної корисності в працях У.Джевонса, Е.Бем-Баверка, К.Менгера.

2.Субєктивна корисність, ієрархія потреб.

3.Гранична корисність факторів виробництва з точки зору їх участі в процесі виробництва.

Звернемося до розглядання теорії граничної корисності. Теорія граничної корисності носить суб’єктивний характер, але виникає необхідність коротко її охарактеризувати, так як увага, яка приділяється даній концепції, споживним властивостям товару та суб’єктивному сприйняттю цих властивостей споживачем, знайшло відбиття у наступних концепціях ціни.

Теорія граничної корисності набрала форму розгорнутої теоретичної системи в працях У. Джевонса, К. Менгера, Е. Бем-Баверка та ін.

Ця теорія відбиває припущення, що мінові пропорції, в які вступає один товар з іншими, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці властивостей товарів кожним з учасників обміну. Залежать вони від тієї головної, первинної корисності, що її несе даний товар споживачеві до моменту початку його споживання, тобто коли потребу в цьому товарі цілковито не задоволено, а також від кількості товару, що запропоновано на ринку. Чим більша кількість товарів нам доступна, тим нижче нагальна потреба, що можемо задовольнити за допомогою даного товару. Тому підвалиною поняття цінності, відповідно до тлумачення маржиналістів, є суб'єктивна оцінка корисності товару. Сама цінність визначається граничною корисністю товару, тобто корисністю тієї одиниці запасу, котру призначено для найменш інтенсивної з потреб, що вони задовольняються.

«Цінністю називається те значення, котре подає матеріальне благо чи комплекс матеріальних благ з огляду на добробут суб'єкта» [О.4, стор. 20].

Маржиналісти у своїх дослідженнях акцентують увагу не на сфері виробництва, а на обігу, стверджуючи, що саме в обігові приховане джерело вартості. Визначальну роль у процесі ціноутворення вони надають споживчій вартості товару, розглядаючи її як суб'єктивну оцінку, що регулюється граничною корисністю. «Ціна, – за їхнім означенням, – є з початку й до кінця продуктом суб'єктивних означень вартості... Впродовж усього формування ціни... не зустрічається жодної фази, жодного моменту, що вони не зводилися б до величини суб'єктивних оцінок предмета учасниками обміну як до своєї причини» [О.4, стор. 16].

Відповідно до даної теорії, ціна товару формується лише в перебігові обміну як результат взаємодії суб'єктивних оцінок продавців та покупців, тобто суб'єктивної споживчої вартості товару.

Отже, усе суспільство вони поділяють на дві групи відповідно до тієї ролі, яку відіграють ці групи на ринку, – ролі продавця чи покупця, цілковито ігноруючи те, що суспільство має класову структуру. Проте потреби людини пов'язані насамперед з тим, до якого класу – капіталістів чи найманих робітників – вона належить і матеріальні інтереси якого класу відбиває. Капіталістичні товарні відносини передбачають класовість як неодмінну умову їхнього розвинення. Вартість та форма її вияву – ціна – також містять в собі класову характеристику. Відповідно ж до теорії маржиналістів, ціна товару відбиває відносини, котрі складаються поміж самим товаром та його покупцем, і є суб'єктивною оцінкою даного товару з огляду на те, яку конкретну корисність несе в собі цей товар конкретному споживачеві в конкретний даний час. Класові відносини тут цілковито замасковано.

Перенісши сферу дослідження з виробництва на обіг, маржиналісти цілковито виключають відбиття в ціні жодних трудових витрат, витрат виробництва. Відповідно до цієї теорії, вартість засобів виробництва визначається тією цінністю, яку мають товари, у виробництві яких було використано дані засоби виробництва. Виходить, що цінність товару визначається його граничною корисністю, а цінність засобів виробництва визначається на підставі корисності товару, котра встановлюється з урахуванням цінності використовуваних у їхньому виробництві засобів виробництва. Тобто виходить замкнуте коло.

Маржиналісти вважали, що кожний з чинників виробництва оплачується за його граничною корисністю. При цьому виключалося саме поняття додаткової вартості, позаяк більш високий доход капіталістів та землевласників пояснювався тим, що їхні послуги задовольняють більш важливі потреби, аніж послуги, надавані найманими робітниками. Якщо ж всі чинники виробництва оплачуються на підставі їхньої граничної корисності, то експлуатація жодного з чинників відсутня. Що ж стосується праці, то, за тлумаченням маржиналістів, для неї не властива двоїстість як специфічна форма, притаманна системі товарності. Праця виступає як відмова від суб'єктивного блага – відпочинку чи окреслюється як «негативна корисність» людських зусиль. Таке тлумачення поняття праці виключає її розуміння як економічної категорії, тому що зводиться до розглядання праці як умови існування людей, тобто до процесу взаємодії людини й природи з метою задоволення власних потреб для забезпечення життя й діяльності.

Розглядання праці з цих позицій не надає характеристики системи товарних відносин. Таке її окреслення може бути застосовне на будь-якому етапі розвинення людства – від первісних громад до сучасного суспільства як цілковито фізіологічне поняття.

Праця стає економічною категорією лише за умов відокремленості матеріальних інтересів товаровиробників в наслідку дії розподілу праці й спеціалізації, коли виникає об'єктивна необхідність порівнювати результати праці. Коли відбувається процес обміну товарами, виявляється двоїста природа праці як абстрактної та конкретної. Це окреслює економічний зміст поняття приватної праці.