Припинення договору 3 страница

Зміст договору найму будівлі становлять умови про права та обо­в'язки сторін. У ЦК відсутні спеціальні норми, що регулюють права та обов'язки наймодавця і наймача за договором найму будівлі. От­же, зміст цього договору складають загальні права та обов'язки сто­рін за договором найму (оренди).

До основних обов'язків наймодавця належить обов'язок виконан­ня договору найму, що полягає у наданні наймачеві будівлі у тимча­сове користування у стані, який відповідає умовам договору найму та призначенню будівлі. ЦК передбачає особливий порядок передання будівлі наймачеві. Акт передачі включає підписання відповідного до­кумента (акта) та надання супроводжувальних об'єкт документів. У разі припинення договору найму наймодавець зобов'язаний прийня­ти будівлю від наймача, підписавши відповідний документ (акт) про повернення йому предмета договору.

Виходячи з господарсько-експлуатаційних характеристик, будівля та земельна ділянка, на якій вона розташована, розглядаються як єди­ний об'єкт. Отже, обов'язком наймодавця є також передача наймачу

ЗОБО В •ЯЗАННЯ... У ЗВ 'ЯЗКУ З ПЕРЕДА ЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 203

права користування земельною ділянкою у розмірі, необхідному для досягнення мети найму будівлі. При цьому, якщо у договорі дане пи­тання не врегульоване, то наймач автоматично отримує це право на весь строк договору найму будівлі. У разі, якщо власник будівлі не є власником земельної ділянки, на якій розміщена ця будівля, при укладенні договору найму будівлі вважається, що власник ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою. Вказана презумпція може бути спростована договором між наймодавцем будівлі та власником земельної ділянки. У цьому разі наймач будівлі повинен укладати окремий договорі найму (оренди) земельної ділянки з її власником відповідно до ст. 792 ЦК.

Наймач зобов'язаний користуватися будівлею відповідно до її функціонального призначення, своєчасно та у повному розмірі здій­снювати плату за користування, а у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві будівлю у належному стані.

У наймача за договором найму будівлі одночасно з правом найму будівлі завжди виникає право користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. Крім того, наймач набуває право користуван­ня також земельною ділянкою, що прилягає до будівлі, у розмірі, не­обхідному для досягнення мети найму. Труднощі з визначенням роз­міру земельної ділянки, необхідної для ефективного використання приміщення наймачем, виникають при укладенні договору найму окремої частини будівлі.

Права та обов'язки сторін договору найму будівлі щодо ремонту, поліпшення або погіршення будівлі регулюються загальними норма­ми про найм (оренду).

Договір найму будівлі припиняється на підставах, зазначених за­коном для звичайного договору найму (оренди). Особливий порядок припинення встановлений для договору найму будівлі, укладеного на невизначений строк. Так, кожна із сторін договору найму будівлі, укладеного без визначення строку його дії, може відмовитися від до­говору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону затри місяці.

§ 5. Найм (оренда) транспортного засобу

За договором найму (оренди) транспортного засобу наймода­вець передає або зобов'язується передати наймачеві транспорт­ний засіб у користування за плату на певний строк.

Договір найму (оренди) транспортного засобу є відплатним. Він може бути консенсуальним або реальним.

Сторонами договору є наймодавець - фізична чи юридична особа, які є власниками транспортного засобу або мають майнові права на нього.

Наймачем може бути також юридична або фізична особа. У разі, якщо користування транспортним засобом пов'язано із здійсненням перевезення (пасажирів, багажу, вантажу, пошти), наймачем висту-

204

Розділ X

₃₀SOB 'ЯЗАННЯ... У ЗВ ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 205

пає юридична особа чи фізична особа-підприємець. У деяких випад­ках законом можуть встановлюватися певні вимоги до особи, яка є наймачем транспортного засобу. Наприклад, згідно зі ст. 5 Повітря­ного кодексу України експлуатант - будь-яка юридична або фізична особа, котра займається діяльністю, пов'язаною з розробленням, ви­робництвом, ремонтом і експлуатацією цивільної авіаційної техніки, повинна одержати від державного органу з питань сертифікації і ре­єстрації сертифікат, що підтверджує відповідність рівня технічної підготовки вказаної особи вимогам відповідних авіаційних правил України.

Специфіка цього різновиду договору найму (оренди) обумовлю­ється його предметом, яким можуть бути повітряні, морські, річко­ві судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо (ч. 1 ст. 798 ЦК).

Повітряне судно - це літальний апарат, що тримається у атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повіт­рям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати у тривимір­ному просторі.

Морським або річковим судном визнається самохідний чи несамо­хідний плавучий засіб, що використовується для перевезення ванта­жів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин тощо.

До складу наземного самохідного транспорту входить автомобіль­ний транспортний засіб, тобто - дорожній транспортний засіб, за до­помогою якого здійснюється перевезення пасажирів і вантажів авто­мобільними дорогами чи виконання спеціальних робочих функцій.

Предметом цього виду договору найму можуть бути також заліз­ничний рухомий состав (вагони, локомотиви, моторейковий транс­порт).

Специфіка транспортного засобу як об'єкта цивільних прав поля­гає у тому, що, по-перше, він є складним технічним приладом, вико­ристання якого потребує певних знань, кваліфікації та навичок. По-друге, діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або ут­риманням транспортного засобу розглядається як джерело підвище­ної небезпеки (ст. 1187 ЦК), що обумовлює підвищення вимог до йо­го володільця. По-третє, транспортний засіб за своїми властивостями належить до рухомих речей. Більше того, за своїм призначенням він саме використовується для переміщення у просторі (разом з ванта­жем, пасажиром тощо), але у багатьох випадках на нього поширюєть­ся правовий режим нерухомої речі та відповідно встановлюються спеціальні правила щодо оформлення договорів.

Виходячи із змісту ч.2 ст. 798 ЦК, можна стверджувати, що існує два види договору найму транспортного засобу. Перший - це саме договір найму транспортного засобу, коли управління ним здій­снюється наймачем. Другий -договір найму названого засобу з екіпа­жем, що його обслуговує. За цим договором управління і технічна

експлуатація транспортного засобу здійснюється особами, які пере­бувають у трудових відносинах з наймодавцем. Наприклад, згідно зі ст. 207 Кодексу торговельного мореплавства України при фрахту­ванні судна за тайм-чартером судновласник зобов'язаний спорядити та укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати останнє протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, оплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу.

Цей вид договору поєднує елементи договору найму (оренди) та договору про надання послуг. Однак договір найму транспортного засобу з екіпажем врегульований у ЦК як пойменований договір. То­му він не вважається змішаним і до нього не застосовуються загальні норми про надання послуг.

У разі, якщо транспортний засіб передається у найм з екіпажем, який його обслуговує, останній не припиняє трудових відносин з най­модавцем. Отже, екіпаж «організаційно» підпорядковується наймо-давцеві, який несе витрати на його утримання, зокрема виплата чле­нам екіпажу заробітної плати, забезпечення спеціальним одягом тощо. Що ж стосується діяльності, яка випливає з призначення транс­портного засобу, то у цих питаннях екіпаж підпорядковується найма­чеві. Якщо розпорядження наймача щодо експлуатації транспортно­го засобу суперечать умовам договору найму або умовам викорис­тання транспортного засобу, а також якщо ці розпорядження можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб, екіпаж відмовляється від їх виконання. При цьому відповідно до ч.2 ст. 805 ЦК така відмова є не правом, а обов'язком екіпажу.

Якщо у договорі прямо не встановлено, що транспортний засіб пе­редається наймачеві з екіпажем, вважається що у найм передається лише транспортний засіб (ч. 2 ст. 798 ЦК).

Зміст договору найму транспортного засобу складають права та обов'язки його сторін. Обсяг обов'язків наймодавця залежить від то­го: є договір найму консенсуальним чи реальним, передається транс­портний засіб у найм з екіпажем чи ні. Наймодавець має найбільший перелік обов'язків за консенсуальним договором найму транспортно­го засобу з екіпажем, а найменший - за реальним договором найму транспортного засобу без екіпажу¹.

До основних обов'язків наймодавця належить надання наймачеві транспортного засобу в стані, що відповідає умовам договору і його призначенню; страхування транспортного засобу; проведення за свій рахунок капітального ремонту зданого у найм транспортного засобу (якщо інше не передбачено договором)^.

У ЦК не встановлено особливої процедури передачі та повернення

¹ Питання щодо одностороннього характеру договору найму транспортного засобу є дискусійним. Так, навіть у разі укладення реального договору найму транспортного засобу без екіпажу наймодавець зобов'язаний здійснити його страхування (ч. 1 ст. 802 ЦК).

^ На нашу думку, витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, які за ч. 2 ст. 801 ЦК несе наймач, не охоплюють витрати на його капітальний ремонт.

Розділ X

орендованих транспортних засобів. Вважаємо, вони повинні офор­млюватися відповідними документами, зокрема актами приймання-передачі. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві транспорт­ний засіб у стані, що відповідає умовам договору та його призначен­ню. Для окремих видів транспортних засобів встановлюються загаль­ні вимоги щодо нормального стану. Зокрема, ст.23 Закону «Про автомобільний транспорт» визначає, що автомобільні транспортні за­соби повинні відповідати наступним вимогам: не загрожувати безпе­ці осіб, які ними користуються, або іншим учасникам руху; рівень шкідливих речовин, що виділяються ними, не повинен перевищувати встановлені законодавством показники; не спричиняти нищення до­ріг та їх облаштування; забезпечувати достатнє поле огляду водієві, а також легке, зручне і повне користування засобами керування, галь­мування, сигналізації та освітлення дороги; не спричиняти радіо-електричних перешкод вище встановленого рівня.

При укладенні договору найму транспортного засобу, як правило, визначається його вартість, що впливає, зокрема, на обчислення роз­міру збитків, завданих втратою або пошкодженням зазначеного засо­бу. Вартість транспортного засобу можна визначити на підставі екс­пертної оцінки, при проведенні якої враховується технічний стан, строк експлуатації, ступінь зношеності засобу тощо. Експертна оцін­ка вартості транспортного засобу здійснюється ще до укладення до­говору найму.

Наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування транспортним засобом; користуватися ним згідно з призначенням останнього і умовами договору; підтримувати транспортний засіб у справному стані; нести витрати, пов'язані з його використанням; по­вернути транспортний засіб наймодавцеві після закінчення дії дого­вору в тому стані, у якому він був отриманий, з урахуванням нор­мального зносу або у стані, застереженому в договорі.

Розмір плати за користування, а також порядок розрахунків за наданий у найм (оренду) транспортний засіб встановлюються за до­мовленістю сторін. У договорі може бути також зроблене застере­ження про зміну розміру орендної плати у випадку виникнення пев­них обставин.

Наймач зобов'язаний користуватися транспортним засобом відпо­відно до його призначення. Він має право використовувати цей засіб для здійснення підприємницької діяльності, укладаючи від власного імені договори перевезення або інші договори відповідно до призна­чення транспортного засобу. При цьому згода наймодавця на укладен­ня договорів не вимагається. Це правило застосовується у тих випад­ках, коли у договорі найму визначено, що транспортний засіб пере­дається для здійснення наймачем підприємницької діяльності. Якщо ж цільовим призначенням транспортного засобу є виключно викорис­тання його для власних потреб, укладення наймачем договорів пере­везення без згоди наймодавця буде суперечити умовам договору.

ЗОБ ОВ 'ЯЗАННЯ... У ЗВ ЯЗКУ З ПЕРЕДА НЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 207

Протягом дії договору найму тягар утримання транспортного засо­бу переходить від наймодавця до наймача. Останній зобов'язаний під­тримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Підтри­мання останнього у технічно справному стані здійснюється шляхом проведення технічного обслуговування і ремонту. Перелік операцій, що належать, зокрема, до технічного обслуговування і ремонту автот­ранспорту, встановлено Положенням про технічне обслуговування і ремонт дорожньо-транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від ЗО берез­ня 1998 р. № 102. За загальним правилом (ст. 776 ЦК) наймач зобов'я­заний провадити тільки поточний ремонт транспортного засобу.

Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, також несе наймач. До таких, зокрема, належать ті, що пов'язані з придбан­ням палива, запасних частин, призначених для ремонту транспортних засобів, тощо. Наймач також зобов'язаний сплачувати податки та ін­ші платежі, пов'язані з використанням транспортного засобу.

Діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриман­ням транспортних засобів, є джерелом підвищеної небезпеки. Отже, до особи, яка експлуатує транспортний засіб, пред'являються підви­щені вимоги щодо безпечного користування ним. Шкода, завдана ін­шій особі у зв'язку з використанням за договором найму транспорт­ного засобу, відшкодовується наймачем (ч. 2 ст. 1187 ЦК), як особою, котра на відповідній правовій підставі (договір найму) ним*володіє. При цьому наймач несе відповідальність за завдану шкоду, якщо не доведе, що її заподіяно внаслідок непереборної сили або умислу по­терпілого.

Цивільно-правова відповідальність наймача за збитки, завдані у зв'язку з втратою або пошкодженням транспортного засобу, виникає на загальних підставах, а саме - при наявності його вини.

Обов'язки із здійснення страхування розподіляються між наймо-давцем і наймачем залежно від об'єкта страхування.

Згідно з пп. 8, 9, 32 ст. 7 Закону «Про страхування» (у ред. від 4 жовтня 2001 р. № 2745) страхування відповідальності морського перевізника, власників транспортних засобів, морського судновлас­ника є видами обов'язкового страхування в Україні. Експлуатація, зокрема, автотранспортних засобів здійснюється тільки за наявності страхового поліса, що є договором обов'язкового страхування ци­вільно-правової відповідальності власників транспортних засобів і підтверджує сплату страхового платежу.

У § 5 глави 58 ЦК не визначено, хто із сторін договору найму транспортного засобу здійснює обов'язкове особисте страхування водіїв (екіпажу) від нещасних випадків. Вважаємо, цей обов'язок по­кладається на того, чий екіпаж здійснює експлуатацію транспортного

208

Розділ X

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 209

засобу. Отже, у разі укладення договору найму транспортного засобу з екіпажем страхування здійснюється наймодавцем, а у інших випад­ках - наймачем.

Що ж стосується страхування транспортного засобу, то його здійс­нює наймодавець.

Сторони можуть передбачити у договорі найму транспортного за­собу й інші права та обов'язки.

Форма договору найму транспортного засобу залежить від суб'єк­тного складу його сторін. Загальною вимогою є укладення договору найму транспортного засобу в письмовій формі. Недодержання пи­сьмового оформлення договору призводить до правових наслідків, передбачених у ст. 218 ЦК, а саме - не має наслідком його недійс­ність. Заперечення однією із сторін факту укладення договору найму транспортного засобу може доводитися будь-якими доказами, перед­баченими ЦПК України, крім показань свідків. Якщо ж однією із сто­рін договору найму транспортного засобу є фізична особа, він підля­гає нотаріальному посвідченню¹.

Особливості найму певних видів транспортних засобів врегульо­вані транспортними статутами та кодексами, зокрема Повітряним ко­дексом України, Кодексом торговельного мореплавства України.

Згідно зі ст. 61 Повітряного кодексу України найм (оренда) повіт­ряних суден здійснюється на підставі договору чартеру. За договором чартеру (фрахтування повітряного судна) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи декількох повітряних суден на один або декілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і по­шти чи для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодав­ству України.

Відносини, що випливають з договору фрахтування суден, регу­люються розділом 6 Кодексу торговельного мореплавства України. Так, за договором фрахтування судна на певний час судновласник зо­бов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтуваль­нику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торго­вельного мореплавства на певний час. Існує два різновиди договору фрахтування, а саме - тайм-чартер (фрахтування судна з екіпажем) та бербоут-чартер (фрахтування судна, що не укомплектоване екіпажем і не споряджене).

До відносин, що випливають з договору найму (оренди) транспор­тного засобу, застосовуються загальні положення про найм (оренду), якщо інше не передбачено спеціальними нормами або умовами дого­вору.

¹ Поняття «фізична особа» не охоплює таку категорію фізичних осіб як підприємці. Оформлення договору найму транспортного засобу з участю фізичної особи-підприєм-ця здійснюється за загальними правилами, закріпленими у ч. І ст. 799 ЦК.

§ в. Договір лізингу¹

В Україні нормативне регулювання лізингових відносин вперше здійснено Законом України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.², хоча лізинг як вид майнового найму був відомий і застосовувався на прак­тиці задовго до прийняття зазначеного Закону³. В сучасних умовах регулюванню лізингових відносин присвячений Закон України «Про фінансовий лізинг» та § 6 глави 58 ЦК.

Договір лізингу - цивільно-правовий договір, відповідно до якого одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набу­те ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (пря­мий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізинго­одержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) - ст. 806 ЦК.

Аналіз легального визначення договору лізингу дозволяє дійти ви­сновку, що він сконструйований у ЦК як двосторонній та оплатний правочин. При цьому законодавець вказує на можливість існування договору як консенсуального тоді, коли лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачеві у користування майно, або реального, якщо для укладення договору не достатньо досягнення згоди сторін за всіма його істотними умовами, а необхідна ще передача речі -предмета лізингу (ч. 2 ст. 640 ЦК). Очевидно, така конструкція може існувати тільки тоді, коли річ (предмет лізингу) на момент укладення договору вже є власністю лізингодавця і може бути передана корис­тувачеві («прямий лізинг»). Що ж стосується непрямого лізингу, то його сутність полягає у тому, що лізингодавець передає лізингоодер-жувачу спеціально придбане за спеціфікаціями або на умовах, вису­нутих останнім, майно, на виконання вже укладеного договору лізин­гу. В цьому випадку передача речі на момент укладення договору неможлива, оскільки вона ще не придбана лізингодавцем. Саме тому непрямий лізинг є завжди консенсуальним договором.

ЦК встановлює можливість існування окремих видів і форм лізин-

¹ Конструкція лізингу (як і сам юридичний термін) прийшла у Європу, а потім по­
ширилася по світу зі США. Термін «лізинг» утворився від англійського дієслова «to
lease», що означає «наймати», «брати в оренду». В англійській юридичній мові словом
«leasing» позначається і традиційна передача майна у оренду, і власне лізинг як різно­
вид оренди. Саме останнє значення зазнало поширення у світі.

² Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 16. - Ст. 68. На сьогодні діє в ре­
дакції від 11 грудня 2003 р. як Закон України «Про фінансовий лізинг» // Урядовий
кур'єр. - 2004. -№ 8. - Ст. 10 (далі - Закон).

³ Про це свідчить, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про
проведення сільськогосподарськими товаровиробниками розрахунків за поставлені на
умовах лізингу трактори» № 708-р від 21 листопада 1995 p.; наказ Фонду Державного
майна України «Про забезпечення розвитку і регулювання лізингу» № 1365 від 12 лис­
топада 1996 р.

ЗОБОВ 'ЯЗ АННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 211

210

Розділ X

гу, особливості яких передбачаються законом (ч. З ст. 806). Якщо ЦК містить визначення тільки прямого та непрямого лізингу, то Закон наводить визначення фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується на­бути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до вста­новлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у во­лодіння та користування останньому на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Строк користу­вання річчю за договором фінансового лізингу, як правило, порівня­ний зі строком повної її амортизації та за будь-яких умов не може бути меншим одного року. Не важко помітити, що визначення фінансового лізингу в Законі за конструктивною ознакою придбання речі лізинго-давцем у продавця для наступного передання її лізингоодержувачеві у користування збігається з визначенням непрямого лізингу в ЦК.

Важко припустити, що відсутність вказівки на строк договору у визначенні ЦК непрямого лізингу протиставляє його лізингу фінансо­вому, виділяючи один та другий у самостійні види. Таким чином, не­прямий та фінансовий лізинг слід розглядати як тотожні поняття.

Що стосується прямого лізингу, то слід зазначити, що законода­вець, вказавши на його існування, не навів будь-яких ознак, які дозво­лили б відрізнити його від договору найму, бо лише перейменування сторін (наймача у лізингоодержувача, а наймодавця - у лізингодавця) не може нічого змінити у сутності відносин. Тому вважаємо, що основна увага повинна бути приділена правовій природі договору фінансового (непрямого) лізингу.

В юридичній літературі як вид лізингу виділяється оперативний лізинг та як форма лізингу зворотний, міжнародний, пайовий тощо¹.

Особливість оперативного лізингу полягає в тому, що договір лізингу укладається на значно менший строк, ніж строк повної амор­тизації речі, яка є предметом лізингу (принаймні, на строк менше од­ного року), що дозволяє власнику речі - лізингодавцю після повер­нення йому останньої неодноразово передавати її у найм протягом строку амортизації. Оскільки при повторній передачі речі новому ко­ристувачеві відсутня така ознака фінансового лізингу, як набуття речі лізингодавцем у продавця для цілей надання її у наступне лізингове користування, до оперативного лізингу норми, що регулюють фінан­совий лізинг, не застосовуються.

Під зворотним лізингом традиційно розуміються відносини, коли власник відчужує покупцеві майно (річ) і одночасно це ж майно ко­лишній власник приймає від покупця у лізинг. Зворотний лізинг теж не можна вважати фінансовим (непрямим) лізингом, оскільки і у цьо­му випадку відсутня його основна кваліфікуюча ознака - придбання лізингодавцем речі у продавця у відповідності зі специфікаціями й умовами, зазначеними лізингоодержувачем.

¹ Вказані види та форми лізингу раніше регулювалися Законом України «Про лізинг», а у сучасних умовах згадуються лише у ст. 292 ГК.

Під міжнародним лізингом, як правило, розуміють договір лізин­гу, що укладається суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдик­цією різних держав, або у разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Варто зазначити, що виділення міжнародного лізингу в особливу його форму позбавлене практичного значення, оскільки до прав та обов'язків сторін цього договору, як і будь-якого іншого, укладеного з нерезидентом, будуть застосовані норми націо­нального матеріального права, визначені за допомогою колізійних норм міжнародного приватного права, або положення міжнародного договору¹.

Пайовий лізинг - це здійснення лізингу на основі укладення бага­тостороннього договору із залученням одного або декількох кредито­рів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти.

Співвідношення договору лізингу з іншими договорами найму. Договір лізингу є окремим видом договору найму. З іншими видами договору найму договір лізингу поєднує те, що річ (предмет лізингу) передається у тимчасове, відплатне користування,

Однак договору лізингу властиві ознаки, що дозволило законодав­цеві у ЦК виділити його в окремий вид. Так, основні конструктивні відмінності лізингу від інших різновидів договору найму наступні.

По-перше, діяльність лізингодавця є підприємницькою, оскільки він інвестує власні або залучені кошти у придбання предмета лізингу безпо­середньо з метою отримання прибутку. Цей прибуток лізингодавець от­римує у вигляді тієї частини лізингового платежу, яка перевищує його витрати, пов'язані з придбанням та утриманням предмета лізингу.

По-друге, на момент укладання договору лізингу лізингодавець, на відміну від наймодавця у всіх інших видах договору найму, не є влас­ником майна, що має бути передане ним у користування, і не уповно­важений власником на таку передачу.

По-третє, договір лізингу укладається щодо речі, яку лізингода­вець тільки має придбати для передання лізингоодержувачеві у май­бутньому, після укладення договору лізингу. При цьому в договорі лізингу річ характеризується специфікаціями (ознаками), які вказує лізингоодержувач, тобто родовими ознаками. Наприклад, лізинго-одержувач вказує, що слід придбати у продавця для передачі йому в лізинг автомобіль марки «Таврія» з об'ємом двигуна 1000 см³. Буду­чи переданою лізингоодержувачу, річ виділяється з кола собі подіб­них і розглядається як індивідуально визначена. Крім того, лізинго­одержувач має право вказувати, у якого саме продавця варто придба­ти річ для передачі йому в лізинг. Для всіх інших видів найму харак­терне встановлення відносин між сторонами з приводу тимчасового, оплатного користування наймачем визначеною річчю, що існує на момент укладання договору та є у наявності у наймодавця (наприк-

¹ Див.: Оттавську конвенцію УНІДРУА 1988 р. з міжнародного фінансового лізин­гу. Україна до цієї Конвенції на час видання підручника не приєдналася.

Розділ X

лад, автомобілем марки «Таврія» з визначеними номерними агрегата­ми і конкретним державним номерним знаком).

По-четверте, найбільш яскраво договір лізингу виділяється з низ­ки договорів найму вирішенням питань відповідальності і переходу ризику. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язку передати річ належної якості, комплектності й інших обо­в'язків щодо речі - предмета лізингу покладається на їх продавця. У результаті перед користувачем відповідає не його контрагент, влас­ник речі, а її продавець, який не є стороною договору лізингу та має договірні відносини з купівлі-продажу (постачання тощо) з лізинго-давцем. При цьому лізингоодержувач наділяється правами вимоги до продавця¹, наче він сам був покупцем речі. У випадку, якщо вибір продавця зроблений лізингодавцем самостійно, зазначена вище від­повідальність покладається на продавця і на лізингодавця солідарно. У інших видах договорів найму відповідальність за передачу речі не­належної якості покладається на наймодавця (статті 767, 768 ЦК).

Уп 'ятих, ризик випадкової загибелі або пошкодження речі - пред­мета лізингу несе лізингоодержувач, якщо сторони у договорі не вре­гулювали питання по-іншому. В інших же видах найму ризики тради­ційно несе власник речі, тобто наймодавець.

У шостих, для лізингу характерне звуження кола обов'язків лізин­годавця у порівнянні з наймодавцем у загальній конструкції договору найму. Так, на лізингодавця не покладаються обов'язки з несення ви­трат на утримання переданого у лізинг майна, на його капітальний ре­монт, якщо інше не передбачено договором. На лізингоодержувача ж покладаються додаткові обов'язки (у порівнянні з обов'язками най­мача) з повного утримання майна і ризику випадкової його загибелі.