Поставка 1 страница

Одним з видів купівлі-продажу є поставка, на підставі якої здій­снюється реалізація товарів (продукції*), що вироблені суб'єктами підприємницької діяльності. Договір поставки є найбільш пошире­ною формою регулювання господарських зв'язків між суб'єктами у

¹ Див., напр.: Правила роздрібної торгівлі картоплею та плодоовочевою продук­
цією. Затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі
України від 8 липня 1997 р. № 344 (п. 21) // Бюлетень законодавства і юридичної прак­
тики України. - 2002. - № 11. - С 274.

2 Більш доклад, про це див. § 11 глави 68 даного підручника.

Розділ DC

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ...УЗВ 'ЯЗКУ 3 ПЕРЕДА ЧЕЮ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ

сфері підприємництва, що забезпечує ритмічний обіг товарів. Як пра­вило, такі зв'язки існують протягом тривалого часу. Тому укладення договорів поставки має систематичний характер.

До прийняття ЦК у законодавстві поставка визначалася як само­стійний тип договору, який поряд з купівлею-продажем та деякими іншими договорами належав до типу договорів, що опосередковують правовідносини з переходу права власності від однієї особи до іншої. Однак економічні відносини, що у ті часи складалися лише між «со­ціалістичними організаціями», базувалися на адміністративно-плано­вому розподілі товарів та продукції. Відсутність свободи при укла­денні договорів поставки, що ґрунтувалися на обов'язкових для виконання сторін актах планування, й зумовила деякою мірою штуч­не виділення його у самостійний тип цивільно-правових договорів. Хоча у науці визнавалося, що юридична сутність договору поставки має багато спільного з договором купівлі-продажу¹.

В умовах ринкової економіки надмірна урегульованість відносин з поставки товарів є недоцільною. У зв'язку з цим у ЦК по-новому виз­начається співвідношення купівлі-продажу та поставки, а саме як ро­дове та видове поняття, тобто договір поставки визначається як різ­новид договору купівлі-продажу. Це означає, що, з одного боку, названий договір характеризується загальними (родовими) ознаками, притаманними договору купівлі-продажу, з іншого - цей договір має специфічні характеристики, що дозволяє виділити його в окремий різновид купівлі-продажу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійс­нює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у вста­новлений строк (строки) товару власність покупця для викорис­тання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 cm. 712 ЦК).

Договір поставки є двостороннім, взаємним, консенсуальним та відплатним. При цьому строк виконання поставки (передачі товарів) не повинен збігатися з моментом укладення договору. Якщо ж укла­дення та виконання договору збігається, то має місце купівля-про-даж, а не поставка.

У зв'язку з тим, що поставка є різновидом купівлі-продажу, до до­говору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, закріплені у § 1 глави 54 ЦК. Інше може бути встановлено договором, законом або випливати з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК).

До зобов'язань, що виникають з договору поставки, застосовують­ся нормативно-правові акти, які поки що є чинними на підставі По-

¹ Иоффе О. С Избранные труды: В 4 т. - Т. Ш. Обязательственное право. - СПб.: Изд-во «Юридический цетр Пресс», 2004. - С. 267.

станови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Со­юзу РСР»¹. Серед таких документів, зокрема Положення про постав­ку продукції виробничо-технічного призначення затверджене поста­новою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888², крім п. 69; Положення про поставку товарів народного споживання затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888³, крім п. 60; Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-тех­нічного призначення і товарів народного споживання за кількістю за­тверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6;⁴ Інструкція про порядок приймання про­дукції виробничо-технічного призначення і товарів народного спо­живання за якістю затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р.⁵.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укла­дення та виконання договорів поставки. Зокрема, поставка продукції для державних потреб регулюється законами України «Про постав­ку продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р.⁶, «Про за­купівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 р.⁷. Закупка товарів для потреб оборони і національної безпеки України регулюється Законом України «Про державне оборонне за­мовлення» від 3 березня 1999 р.⁸. Відносини з поставки між резиден­тами та суб'єктами господарювання держав-учасннць СНД регулю­ються міждержавною Угодою про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 20 березня 1992 р.⁹, Положенням про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підпри­ємств і галузей держав-учасниць СНД затвердженим постановою КМУ № 323 від 18 травня 1994 р.¹⁰.

Основною специфічною ознакою поставки, що робить її різновидом договору купівлі-продажу, є характер використання товару покупцем. Товар купується для подальшого його використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, до­машнім або іншим подібним використанням.

¹ Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 46. - Ст. 621.

² СП СССР. - 1988. - № 24-25. - Ст. 70.

3 Там само.

⁴ Бюлетень нормативных актов министерств и ведомств СССР. - 1975. - № 12.

5 Там само.

⁶ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 3. - Ст. 9.

⁷ Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 20. - Ст. 148.

⁸ Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 17. - Ст. 111.

⁹ Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 9. - Ст. 66.

¹⁰ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - № 4. - С 297.

Розділ DC

Момент укладення договору поставки не збігається з момен­том його виконання, хоча у договорі купівлі-продажу укладення та виконання також можуть не збігатися. Однак саме для дого­вору поставки це є обов 'язковою ознакою.

Сторонами договору поставки є продавець (постачальник) і поку­пець. Продавцем за договором поставки завжди виступає суб'єкт під­приємницької діяльності (юридична особа або фізична особа-підпри-ємець), котрий, як правило, одночасно є й виробником товарів. Однак це не є обов'язковою умовою. Покупцем здебільшого також виступає суб'єкт підприємницької діяльності, що обумовлюється характером використання придбаного ним товару. Однак покупцями за догово­ром поставки можуть бути й непідприємницькі товариства, установи тощо (наприклад, навчальні заклади, заклади медичного обслугову­вання тощо), коли товар набувається ними для забезпечення своєї діяльності (меблі, комп'ютери, обладнання тощо).

Предметом договору поставки є не вилучені з цивільного обороту рухомі речі, котрі, як правило, характеризуються родовими ознаками та призначені для подальшого використання у підприємницькій діяльності покупця. Зазвичай, на момент укладення договору товару, щодо якого він укладається, ще немає у наявності, оскільки його ви­робництво (виготовлення) обумовлюється саме цим договором. При цьому предмет договору визначається розширено: вказується асорти­мент (номенклатура), якість, кількість, комплектність товару¹.

Асортимент (номенклатура) - це розподіл товарів за певними групами, зокрема видами, моделями, розмірами, кольорами або ін­шими ознаками (ст. 671 ЦК). У самому договорі або у специфікації, що додається до нього, визначається кількість товарів кожної групи, що підлягає поставці. Правові наслідки порушення умов договору щодо асортименту товару встановлені у ст. 672 ЦК.

Якість товару, що поставляється, визначається різними способа­ми (ст. 673 ЦК). За правилом, якість товару визначається шляхом по­силання на стандарти (державні стандарти України, галузеві стандар­ти, стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок тощо) та технічні умови. У деяких випадках обов'язкова наявність сертифікатів відповідності, яку повинен забезпечити постачальник (наприклад, для імпортних харчових продуктів, побутової електро­техніки тощо). Такі сертифікати підтверджують відповідність товару вимогам, встановленим законом (ст. 674 ЦК). Сьогодні порядок виз­начення якості товару регулюється Декретом КМУ «Про стандарти­зацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 р.², законами України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р.³, та «Про підтвердження відпо-

¹ Більш дет. про асортимент, якість, комплектність та кількість предмета купівлі-
продажу див. § 1 цієї глави підручника.

² Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 276. - Ст. 289.
¹ Відомості Верховної Ради України. - 2001. — № 31. - Ст. 145.

ЗОБО В ЯЗАННЯ... У ЗВ 'ЯЗКУ З ПЕРЕДА ЧЕЮ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ ______ 139

відності» від 17 травня 2001 р.¹. Якість товару може визначатися у до­говорі й іншими способами, зокрема за зразком, за описом тощо.

Як правило, товар має відповідати вимогам щодо якості не тільки у момент його передачі покупцеві, а й протягом певного строку (гаран­тійного або строку придатності товару). Загальні правила встановлен­ня та обчислення таких строків врегульовані статтями 675-677 ЦК.

Кількість товарів, що постачаються, визначається у договорі у відповідних одиницях виміру (вага, маса, об'єм, штуки тощо) або у грошовому вираженні (ст. 669 ЦК).

У певних випадках предмет договору поставки визначається та­кою характеристикою як комплектність (ст. 682 ЦК), тобто сукуп­ністю складових частин виробу, які дозволяють використовувати його за призначенням. Зокрема, це передбачається договорами по­ставки устаткування, складної техніки. Комплектність товару визна­чається відповідно до стандартів, технічних умов, прейскурантів, умов договору або звичаїв ділового обороту.

Комплектність товару необхідно відрізняти від комплекту товару як певного набору товару в комплекті (ст. 683 ЦК).

Строки поставки. Розрізняють загальний строк поставки, який до­рівнює строку дії самого договору, та окремі строки поставки певних партій товару, що звичайно оформляються відповідним графіком. Окремі строки (періоди) встановлюються для забезпечення рівномір­ної поставки необхідної кількості товару, для запобігання додатковим витратам, пов'язаним із збереженням товарів, для можливості у разі необхідності змінити умови договору або розірвати його.

Вирішення питання щодо належного строку виконання договору поставки залежить від умов доставки або вибірки товару. Найчіткіше умови поставки товарів від продавця до покупця систематизовано у Міжнародних правилах інтерпретації комерційних термінів² (далі -Правила ІНКОТЕРМС), які є сукупністю спеціальних умов, що ви­значають момент переходу ризиків випадкової загибелі або пошкод­ження товарів від продавця до покупця, регламентують, хто (прода­вець чи покупець) організовує перевезення товару, його навантажен­ня, розвантаження, оплачує витрати на страхування товару. Незва­жаючи на те, що Правила ІНКОТЕРМС розроблено для застосування до зовнішньоекономічних договорів, згідно з Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 567/94³ ці Правила застосовуються також і при укладенні договорів між резидентами.

Ціна. Ціна товару, як правило, визначається за домовленістю сто­рін у договорі (вільні ціни). Останні встановлюються на всі види то­варів, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін. Таке регулювання здійснюється шляхом встановлення держав-

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 32. - Ст. 169.

² Урядовий кур'єр. - 1994. -№ 177-178. - Ст. 6.

³ Право і практика. - 2003. - № 30. - С 11.

Розділ IX

ттВЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ _____ 14*

них фіксованих цін, граничних їх рівнів або граничних відхилень від державних фіксованих цін¹. Зокрема, державне регулювання цін на продукцію виробничо-технічного призначення і товари народного споживання здійснюється щодо суб'єктів природних монополій.

Зміст договору поставки складають права та обов'язки сторін. Ос­новний обов'язок продавця - поставити товар покупцю у встановле­ний договором строк (строки). При цьому товар має відповідати виз­наченим у договорі вимогам щодо кількості, якості, асортименту та комплектності. Покупець зобов'язаний прийняти і оплатити товар. Отже, у покупця виникає грошове зобов'язання.

Майнова відповідальність сторін визначається чинним законодав­ством, що не перешкоджає сторонам самостійно врегулювати її у до­говорі.

У ЦК форма договору поставки не врегульована спеціальними нормами. Отже, при укладенні цього договору необхідно дотримува­тися загальних вимог щодо форми правочинів (статті 205-208 ЦК).

§ 4. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

Поняття договору контрактації. Забезпечення населення продо­вольством, а переробних підприємницьких товариств необхідною си­ровиною у значній мірі залежить від чітко налагодженої системи до­говірних відносин із закупівлі сільськогосподарської продукції (да­лі - сільгосппродукції") у її виробників, які можуть самостійно реалі­зовувати останню за договорами через біржі, заготівельні та посеред­ницькі організації.

При цьому по мірі налагодження діяльності спеціалізованих аграр­них бірж закупівля певної частини сільгосппродукції може здійсню­ватись шляхом торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами. Між тим біржова торгівля ще не досягла належного рівня і тому заго­тівельні та інші організації закуповують її безпосередньо у виробни­ків за договором контрактації.

За договором контрактації сільгосппродукції виробник сіль­ськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у влас­ність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю про­дукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (ч. 1 спи 714 ЦК).

До відносин за договором контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 713 ЦК).

Договір контрактації - двосторонній, оплатнищ консенсуаль-

¹ Про ціни і ціноутворення: Закон УРСР від 3 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - № 52. - Ст. 650.

ний. Сторонами у цьому договорі виступають виробник та заго­тівельник (контрактант) сільгосппродукції. В ролі виробника часті­ше за все виступають сільськогосподарські організації, тобто госпо­дарські товариства, виробничі кооперативи, селянські (фермерські) господарства тощо, які здійснюють підприємницьку діяльність з ви­рощування та виробництва сільгосппродукції. При цьому для догово­ру контрактації не має значення правовий статус особи, яка реалізує таку продукцію. Головне полягає у тому, що така особа реалізує сіль­ськогосподарську продукцію, вирощену і вироблену у власному гос­подарстві. Тому немає законодавчих перешкод для того, щоб відно­сити до договорів контрактації також договори на реалізацію гро­мадянами сільгосппродукції, вирощеної чи виробленої ними на при­садибних або дачних ділянках.

Що стосується заготівельника, то це можуть бути: юридичні особи у формі підприємницьких товариств (заготівельних, переробних, торговельних тощо) або фізичні особи-підприємці, які здійснюють професійну діяльність із закупівлі сільгосппродукції для наступного її продажу чи переробки.

Трапляються випадки, коли заготівельник видає виробнику так звану відвантажувальну рознарядку про відправку продукції не за своєю адресою, а за адресою одержувача, з яким він перебуває у дого­вірних відносинах (поставки).

Предметом договору контрактації є сільгосппродукція, вироще­на і вироблена у господарстві її виробника у сирому вигляді, або така, що пройшла первинну обробку. Це стосується насамперед нестандар­тної плодоовочевої та іншої продукції, яка швидко втрачає свої якос­ті. Але сторони можуть передбачати також, що в рахунок виконання зобов'язання щодо здачі виробником продукції у сирому вигляді він продає частину продукції у переробленому вигляді.

Договір контрактації на практиці спрощує механізм оформлення відносин стосовно того випадку, коли не тільки треба виростити сіль­госппродукцію, а також її переробити і направити споживачеві. Так, якщо укладається договір між заготівельником і підприємницьким товариством на сільгосппродукцію у сирому вигляді, за правилом, це - договір поставки. Для того, щоб реалізувати вже перероблену продукцію, треба також було б укласти новий договір поставки. Для того, щоб уникнути укладення двох договорів з одним виробником: і на реалізацію сільгосппродукції у сирому вигляді, і окремо у пере­робленому, укладають договір контрактації. Але це не свідчить про неможливість для сторін самостійно обирати правову форму реалі­зації сільгосппродукції. Це може бути купівля-продаж, контрактація або поставка.

Умови укладення та виконання договору контрактації. Умова­ми договору контрактації є: кількість та асортимент сільгосппродук­ції, якість, ціна, строки, порядок і умови доставки, вимоги до тари й упакування, порядок розрахунків, місце здачі-прийняття сільгосп-

Розділ DC

продукції, взаємна майнова відповідальність сторін за порушення до­говору та інші умови, які сторони мають за необхідне передбачити у договорі.

Договір контрактації повинен бути укладений у письмовій формі. Виробник сільгосппродукції передає заготівельнику вироблену про­дукцію в кількості і асортименті, передбаченому у договорі контрак­тації.

Продукція, яка передається виробником, за якістю повинна відпо­відати стандартам, правилам ветеринарного та санітарного нагляду. Отже, заготівельник має право або відмовитися від недоброякісної продукції, або прийняти за ціною її дійсної якості.

У договорі контрактації однією з важливих умов є строк здачі сіль­госппродукції заготівельникові. У ряді випадків беруться до уваги особливості сільськогосподарського виробництва, кліматичні умови регіону, умови переробки і зберігання продукції. Невід'ємною части­ною договору є графіки доставки, які погоджуються між сторонами і конкретизують строки здачі продукції. Днем виконання виробником зобов'язань за договором вважається дата складання приймально-зда­вального документа під час здачі продукції у виробника або на прий­мально-здавальному пункті заготівельника, а у разі відвантаження її одержувачеві - день здачі продукції транспортній організації.

За договором контрактації сторони пов'язані взаємними правами та обов'язками. Відповідно до ст. 713 ЦК заготівельник зобов'язаний прийняти сільгосппродукцію у виробника і забезпечити її вивіз, якщо інше не передбачено договором. При прийнятті продукції, що здій­снюється у місці знаходження заготівельника або у іншому зазначе­ному ним місці, заготівельник не має права відмовитися від прийнят­тя продукції, якщо вона відповідає умовам договору і передана у зазначений в договорі строк. Вивіз, експедирування та розвантажен­ня сільгосппродукції проводиться за рахунок заготівельника, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Заготівельник повинен за одержану виробником сільгосппродук­цію повністю і своєчасно розрахуватися. При укладенні договору контрактації використовуються орієнтовні стартові закупівельні ціни. Останні індексуються у зв'язку з інфляційними процесами, що обов'язково обумовлюється у договорі.

Відповідальність сторін за порушення договору контрактації. Майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне ви­конання договору контрактації передбачається у формі неустойки або відшкодування збитків.

За невиконання договору за кількістю, асортиментом і строками здачі сільгосппродукції виробники сплачують заготівельникам не­устойку, розмір якої встановлюється у договорі у відсотковому від­ношенні до вартості недопоставлено! продукції за цінами, обумовле­ними у договорі, з урахуванням їх індексації у зв'язку з інфляцією.

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ ________ 143

У сфері контрактації діє вимога реального виконання зобов'язань: кількість продукції, незданої виробником у встановлений договором строк, повинна бути здана в інші строки, які погоджуються сторона­ми і зараховуються у період їх фактичної здачі. Винятком є такі види продукції, виробництво яких має сезонний характер і поновлення не­зданої їх кількості неможливе. Штраф за нездачу виробником про­дукції обчислюється, виходячи лише з вартості продукції, незданої у попередньому періоді.

З виробника не може бути стягнуто штраф за неналежну якість продукції, якщо інше не передбачено інструкціями, правилами про порядок проведення закупівель або за домовленістю сторін у догово­рі встановлені санкції за таке порушення. Заготівельник відповідає за неналежну якість продукції перед одержувачем (споживачем), як сто­рона у договорі поставки, але він може бути звільнений від відпо­відальності у випадку, коли виробник» не пред'явивши продукцію за­готівельникові для приймання, відвантажив її одержувачеві.

Заготівельник відповідає за невиконання зобов'язання з прийман­ня продукції. Він сплачує виробникові неустойку в такому самому розмірі, в якому виробник відповідає за несвоєчасну здачу продукції.

Майнова відповідальність сторін за порушення умов договору контрактації будується на принципі вини, яка презюмується (стат­ті 614, 617 ЦК).

Сторона у договорі контрактації, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що це порушення ста­лося внаслідок випадку або непереборної сили, до котрої відносять стихійні лиха чи інші несприятливі умови виробництва сільгосппро­дукції. Питання стосовно того, чи є певна обставина стихійним лихом, вирішується згідно з правилами, що застосовуються при страхуванні майна сільгоспвиробника. До інших несприятливих умов відносять природні та інші об'єктивні фактори, які свідчать про відсутність ви­ни виробника, зокрема масове інфекційне захворювання тварин. До­казами на підтвердження цих обставин можуть бути висновки Дер­жавної інспекції із заготівель та якості продукції, довідки ветеринар­ної служби, довідки метеослужби, акти страхової компанії тощо.

§ 5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

Людина з самих «перших днів» свого існування й формування дея­кої подоби суспільства мала потребу в споживанні природних ресур­сів («дарунків природи») у найрізноманітніших їх формах. Потреба у теплі й світлі задовольнялася за допомогою придбання і наступного використання різних речей, підданих горінню - пальних матеріалів. Інтенсивний розвиток промисловості, початий у Європі в XVIII-XIX ст., що одержав виразну назву «промислової революції», поси­лення процесу урбанізації європейських і північноамериканських

144

Розділ IX

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ ___________ 145^

держав зажадало від науки і техніки вирішення спектра проблем, по­в'язаних з дефіцитом і дорожнечею традиційних у ту епоху джерел енергії, необхідністю забезпечення безперебійного постачання про­мисловості і населення спочатку тепловою, а потім і електричною енергією, газом. Науково-технічний геній Людини блискуче справив­ся з поставленим завданням, у результаті чого практично неможливо представити нормальний розвиток світової економіки, і економіки України у тому числі, без галузі, що вже стала органічною її части­ною - енергетики. Життя сучасної, «мінімально цивілізованої» люди­ни, вже немислимо без електричних і електронних предметів та при­строїв, що забезпечують комфортні умови її проживання у найріз­номанітніших кліматичних зонах, задоволення побутових потреб, до­ступ до систем комунікації й інформації. Послідовний і ритмічний розвиток промисловості та сфери обслуговування у даний час також неуявний без ефективного і безупинного енерго- і газопостачання, значення яких надзвичайно велике вже не тільки для нормальної жит­тєдіяльності населення окремих держав, а й регіонів та континентів.

Непрямим підтвердженням викладеної вище тези є укладення 17 грудня 1991 р. у Гаазі Європейської енергетичної хартії (далі -Хартія). Прийняття зазначеного міжнародно-правового договору об­умовлено усвідомленням того, що розширення енергетичного співро­бітництва між країнами-учасницями Хартії (однією з яких є і Украї­на) є необхідною умовою економічного прогресу та - в більш шир­шому плані - соціального розвитку і підвищення якості життя грома­дян та переконанням у першорядній важливості створення ефектив­них енергетичних систем у галузі виробництва, перетворення, транс­портування, розподілу і використання енергії в інтересах надійності енергопостачання й охорони навколишнього середовища, забезпечу­ючи тим самим енергетичну та екологічну безпеку держав, що приєд­нались до Хартії. З метою формування відповідного правового про­стору і сприяння довгостроковому співробітництву в галузі енергети­ки на основі взаємодоповнюваності і взаємної вигоди, відповідно до цілей і принципів Хартії у Лісабоні 17 грудня 1994 р. укладений До­говір до названої Хартії.

Поняття та види договору постачання енергетичними та ін­шими ресурсами через приєднану мережу. Порівняння з іншими договорами. Зі створенням відповідних технічних пристроїв, що за­безпечують виробництво, безупинне транспортування і споживання енергії й енергоносіїв, з'явилася можливість залучити їх до економіч­ного обігу як товар. В свою чергу повсюдне використання електрич­ної і теплової енергії, газу, нафти викликало до життя необхідність здійснення регламентації відносин із забезпечення енергією й інши­ми ресурсами через приєднану мережу. Вказану функцію виконує до­говір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєд­нану мережу.

Необхідно зазначити, що у ЦК УРСР 1963 р. були відсутні норми, присвячені договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, а дуже поширені і складні правовідносини, пов'язані з подачею і споживанням енергетичних й інших ресурсів, у яких беруть участь практично всі суб'єкти цивільного права, регулю­валися підзаконними нормативно-правовими актами. У новому ЦК відзначена вище прогалина усунута. Норми, присвячені договору по­стачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мере­жу, зосереджені в § 5 глави 54 книги 5 ЦК. У частині, що не супере­чить ЦК, діють спеціальні нормативно-правові акти¹, а з огляду на те, що на ринку постачання окремих видів ресурсів функціонують при­родні монополії, то слід брати до уваги і деякі локальні правові акти, що прийняті зазначеними суб'єктами цивільного права².

За договором постачання енергетичними та іншими ресурса­ми через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов 'я-зується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енерге­тичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (або-

¹ Див. напр.: Закон України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР (із змінами і доп., внесеними законами України від 8 червня 2000 р. № 1812-ПІ, від 22 червня 2000 р. № 1821-III, від 10 січня 2002 р. № 2921-ІП; додатково див. рішення Конституційного Суду України від 12 лютого 2002 р. № З-рп/2002); Закон України «Про енергозбереження» від 1 липня 1994 р. № 74/94 ВР (із змінами і доп., вне­сеними Законом України від 30 червня 1999 p. № 783-XTV); Правила користування електричною енергією для населення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1357 (із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ № 1607 від 26 жовтня 2000 p., № 1275 від 26 вересня 2001 p.); Правила користування електричною енергією, затв. постановою Національної комісії регулювання електроенергетики Укра­їни (далі -НКРЕ) від 31 липня 1996 р. № 28 (із змінами, внесеними згідно з постановами Нацкомелектроенергетики № 1196 від 14 вересня 1999 p., № 998 від 22 вересня 2000 p., № 1072 від 18 жовтня 2000 p., № 393 від 20 квітня 2001 p., № 983 від 27 вересня 2001 та постановами НКРЕ № 280 від 25 березня 2002 p., № 928 від 22 серпня 2002 p., № 1305 від 11 грудня 2003 p.); Положення про порядок реалізації електричної і теплової енергії, виробленої з давальницького палива, затв. постановою НКРЕ № 1212 від 16 вересня 1999 p.; Правила надання населенню послуг з газопостачання, затв. постановою Ка­бінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246 (із змінами, внесеними згідно з постановою КМУ № 644 від 8 червня 2001 p.); Правила подачі та використання природ­ного газу в народному господарстві України, затв. наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України (далі - Держкомнафтогаз України) від 1 листопада 1994 р. № 355 (із змінами, внесеними згідно з наказами № 19 від 28 лютого 1995 p., № 115 від 20 вересня 1995 p., № 103 від 19 червня 1997 (державну реєстрацію останнього наказу скасовано на підставі висновку Міністерства юстиції України № 3/16 від 20 березня 2002 p.); Наказ Міністерства палива та енергетики Украї­ни та Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 21 січня 2003 р. № 18/12 «Про скасування спільного наказу Міненерго та Держбуду України «Про затвердження Правил користування тепловою енергією» від 28 жовтня 1999 р. №307/262.