Відмова від спадщини

Змістом права, яке виникає у спадкоємця у момент відкриття спад­щини, охоплюється не тільки можливість її прийняти, а й можливість відмовитися від неї. Відмова від спадщини як одна з гарантованих спадкоємцеві можливостей закріплена у ст. 1273 ЦК. Якщо спад­коємець не вчинив жодних з дій, передбачених цією статтею, вва­жається, що він відмовився від спадщини. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від спадщини шляхом подання про це заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Таку заяву спадкоємець може подати протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини.

Разом з тим спадкоємець може відмовитися від спадщини на ко­ристь будь-кого з інших спадкоємців за заповітом або за законом, а також на користь держави, окремих юридичних оеіб, громадських організацій (ст. 1274 ЦК). Якщо спадкоємець за заповітом або за за­коном відмовиться від спадщини, не зазначивши, на чию користь він зробив цю відмову, його частка переходить до спадкоємців за запо­вітом або за законом та розподіляється між ними у рівних частках. Це - так зване прирощення часток (ст. 1275 ЦК). Таке ж правило за­стосовується і до випадків, коли спадкоємець позбавлений права спадкування. При цьому слід мати на увазі, що після закінчення шес­тимісячного строку не може бути збільшена частка у спадщині з тих підстав, що хто-небудь із спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, може передати право на все одержане майно чи на його частку іншому спадкоємцеві лише на підставі загальноцивільних до­говорів - купівлі-продажу, дарування, міни.

Спадкоємець, який має право на обов'язкову частку в спадщині, теж має право відмовитись від неї. У такому разі його частка перехо­дить до спадкоємців за заповітом.

Відмова від спадщини на користь онуків і правнуків можлива у то­му випадку, якщо вони є спадкоємцями за законом у порядку пред­ставлення, а за заповітом—коли вони були утриманцями спадкодавця.

Відмова від спадщини від імені неповнолітнього чи недієздатного, яка повинна бути зроблена їхніми законними представниками, мож­лива лише за згоди на це органів опіки та піклування, які дають свій висновок, що така відмова не порушує прав неповнолітнього чи не-

дієздатного. Якщо на спадкоємця за заповітом, що відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'я­зок за цим відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Якщо все майно спадкодавець заповідає призначеним ним спадкоємцям, частка спадкоємця, що відпала, переходить до інших спадкоємців за запо­вітом і розподіляється між ними у рівних частках. Відмова спадкоєм­ця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Таким чином відмова від спадщини, також як і її прийняття, є без­умовною * беззастережною, Якщо спадкоємець подав до нотаріальної контоои заяву про прийняття спадщини або про видачу свідоцтва про право на спадщину, то відмовитися від неї вже неможливо. Відмова від спадщини без вказівки на користь кого вона відбулася, тягче ті ж наслідки, що' неприйняття спадщини,

Відмова від спадщини, яким би способом вона не була здійснена, тягне припинення права на прийняття спадщини без перетворення його у будь-яке інше право.