Цивільні правовідносини. Ня юридичної особи у формі правонаступництва (чч

ня юридичної особи у формі правонаступництва (чч. 1, 2, 4 ст. 105, ст. 106, ст. 107 ЦК).

Ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, яка не передбачає перехід прав і обов'язків у порядку пра­вонаступництва до інших юридичних осіб, оскільки сама юри­дична особа, а звідси також її права та обов'язки ліквідуються. Незважаючи на те, що юридичні особи різних організаційно-право­вих форм та видів мають особливі підстави ліквідації, можна виділи­ти загальні, притаманні більш-менш всім юридичним особам.

Законодавець розрізняє добровільний і примусовий порядок лік­відації. Добровільний порядок - такий, коли юридична особа припи­няє свою діяльність за рішенням учасників або органу юридичної осо­би, уповноваженого на це установчим документом. Мотиви ініціативи учасників можуть бути різноманітними. Зокрема, це може бути пов'я­зано із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, з досягненням мети, для якої її створено, а також з певними обставина­ми, що не дають можливості функціонування юридичній особі у тій чи іншій організаційно-правовій формі. Наприклад, коли у повному товаристві залишається один учасник, воно ліквідується, якщо учас­ник протягом шести місяців з цього моменту не перетворить таке то­вариство в інше господарське товариство (ч. 1 ст. 132 ЦК). Якщо вар­тість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації (ч. 4 ст. 144 ЦК). Установчим документом юридичної особи можуть бути передбачені й інші підста­ви припинення її діяльності (наприклад, висновок засновників про не­доцільність її існування). Спеціальні закони, які визначають правове становище тієї чи іншої організаційно-правової форми юридичних осіб, мають особливі підстави їх ліквідації. Зокрема, особливості лік­відації банків встановлюються Законом України «Про банки і банків­ську діяльність», пенсійних недержавних фондів - Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» тощо.

Примусова ліквідація юридичної особи провадиться на підста­ві рішень суду. Це можливо, зокрема, при визнанні недійсною дер­жавної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також у інших випадках, вста­новлених законом. З вимогою до суду про ліквідацію юридичної осо­би може звертатися орган державної реєстрації, а також учасник юри­дичної особи.

Для ліквідації юридичної особи органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію, створюється ліквідаційна комісія, встанов­люється порядок і строки ліквідації. Суд може покласти обов'язки щодо ліквідації юридичної особи на її учасників або орган, уповнова­жений установчими документами приймати рішення про ліквідацію.

З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи; і вона виступає у суді

150

Розділ II

від імені цієї юридичної особи. Порядок ліквідації юридичної особи встановлюється ст. 111 ЦК. Ліквідаційна комісія повідомляє про лік­відацію у пресі, за місцем знаходження юридичної особи, про поря­док і строки ліквідації, вживає необхідних заходів для стягнення де­біторської заборгованості юридичної особи, виявлення її кредиторів та претензій останніх, провадить інвентаризацію і оцінку майна, складає проміжний ліквідаційний баланс, який затверджується учас­никами юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її ліквідацію. У разі недостатності у юридичної особи грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює про­даж майна останньої і провадить розрахунки з кредиторами (задово­лення вимог кредиторів відбувається відповідно до ст. 112 ЦК). Тіль­ки після цього складається ліквідаційний баланс, який затверджує­ться учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про її ліквідацію. Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Припинення юридичної особи у формі ліквідації через проце­дуру банкрутства¹. Ринкова економіка не може ефективно функціо­нувати при відсутності законодавства, яке охороняло б цивільний об­орот від наслідків неефективної роботи юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що полягає у невиконанні взятих остан­німи на себе зобов'язань, коли таке невиконання набуває стійкого систематичного характеру. Виникає потреба офіційного визнання вказаного учасника неплатоспроможним боржником (банкрутом) і вжиття певних заходів, включаючи і ліквідацію.

Відповідно до чинного законодавства банкрутство - це визнана господарським судом (далі - судом) неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані су­дом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквіда­ційної процедури.

Ліквідація через процедуру банкрутства - припинення діяль­ності юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, визнаної судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задо­волення судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Суб'єкт банкрутства - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена судом.

Відповідно до того, що цивільне законодавство регулює діяльність юридичних осіб приватного права, як боржника слід розглядати під­приємницькі товариства (господарські товариства будь-якого виду або виробничий кооператив), які неспроможні виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох

¹ Свого часу одним з найвідоміших спеціалістів у галузі банкрутства вважався Г. Ф. Шершеневич (див.: Його: Конкурсный процесе. - М: Статут, 2000).

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

151

місяців після настання встановленого строку їх сплати. Боржниками не можуть бути відокремлені структурні підрозділи вказаних юри­дичних осіб - філії та представництва. Між тим Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»¹, (далі - Закон) встановлено, що його положення застосо­вуються також і до юридичних осіб приватного права, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фондів (ч. 4 ст. 3).

Неплатоспроможність - неспроможність вказаних юридичних осіб виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання (зобов'язання боржника заплатити кредитору певну су­му відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством) перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо спла­ти податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановле­ному порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зо­бов'язань до боржника, виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю справляння податків та зборів. Кредитори поділяються на два види: конкурсні - такі, які виникли до порушення проваджен­ня у справі про банкрутство або що визнані як конкурсні згідно з вка­заним Законом і зобов'язання яких не забезпечені заставою майна боржника, та поточні - ті кредитори, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Умови та порядок визнання юридичної особи (боржника) банкру­том, повного або часткового задоволення вимог кредиторів та засто­сування судових процедур банкрутства: розпорядження майном боржника; мирової угоди; санації; ліквідаційної процедури -встановлено Законом, який також передбачає й особливості банкрут­ства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності (зокре­ма, страхових організацій, організацій - професійних учасників рин­ку цінних паперів, містоутворюючих та особливо небезпечних під­приємств², сільськогосподарських підприємств тощо).

Між тим ліквідація внаслідок банкрутства - виняткова міра, яка, за правилом, не дає можливості кредиторам задовольнити свої вимоги у повному обсязі, виходячи з принципу, що при цьому діє - справед­ливість і рівномірність розподілу майна боржника між усіма кредито­рами. Відповідно до ст. 31 Закону існує шість черг задоволення вимог

¹ ВВР України. - 1992. - № 31. - Ст, 440 (з наст, змінами і доп.).

² Див. про це: Барбашова Н., Сгара Е. Правове регулювання процедури банкрутства
містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств // Право України. - 2003. -
№9.-С 65-68.