Щорічна основна відпустка

З-поміж усіх видів відпусток чи не найважливішу роль у сфе­рі часу відпочинку відіграють звичайно щорічні основні відпуст­ки. Саме завдяки цим відпусткам забезпечуються гарантії реа­лізації конституційного права працівників на відпочинок.

Щорічна основна відпустка надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку. Право праців­ників на щорічну основну відпустку не залежить від місця робо­ти, від виконуваної ними трудової функції, а також від умов праці. Для надання щорічної основної відпустки необхідний ли­ше один юридичний факт — перебування з роботодавцем у тру­дових відносинах протягом передбаченого законодавством часу. За цими ознаками, власне, і відрізняється щорічна основна від­пустка від усіх інших видів відпусток.

Щорічна основна відпустка залежно від її тривалості поділя­ється на мінімальну і подовжену.

Стаття 6 Закону України «Про відпустки» встановила міні­мальну тривалість щорічної основної відпустки 24 календарних Дні за відпрацьований повний робочий рік. Робочий рік відрізня-

ється від календарного тим, що він рахується з дня укладення трудового договору тим чи іншим працівником, а тому кожному працівнику відповідає тільки для нього визначений робочий рік. При умові відпрацювання працівником повного робочого року його відпустка не може бути менше за встановлену законом мінімальну відпустку. Що стосується відпустки сезонним і тим­часовим працівникам, то вона надається їм тривалістю, пропор­ційною відпрацьованому часу, тобто така відпустка може бути меншою ніж 24 календарні дні.

Для деяких категорій працівників законом встановлені що­річні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема, для не­повнолітніх передбачено надання відпустки тривалістю 31 ка­лендарний день, інвалідам І і II груп незалежно від причин інва­лідності — ЗО календарних днів, інвалідам III групи — 28 кален­дарних днів. Працівникам вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також особам, зайнятим на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні кори­сних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарні дні, але при цьому за кожних два відпрацьованих роки на зазначених роботах відпустка їм збільшується на 2 ка­лендарні дні. Максимальна тривалість відпустки для цих пра­цівників не може перевищувати 28 календарних днів. Закон пе­редбачає також надання відпустки більшої тривалості працівни­кам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 м і нижче, тривалістю не мен­ше 28 календарних днів незалежно від стажу роботи. Якщо ж працівники зайняті на роботах в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 м, то відпустка надається їм тривалістю 24 ка­лендарних дні. При наявності' стажу на цих роботах 2 роки і більше відпустка збільшується на 4 календарні дні.

Відпустки більшої тривалості надаються також воєнізовано­му особовому складу гірничорятувальних частин. Передбачаєть­ся, що їх щорічна основна відпустка не може бути меншою ЗО календарних днів. Невоєнізованим працівникам гірничоря­тувальних частин відпустка надається тривалістю 24 календарні дні, але за кожних два роки стажу на зазначених роботах відпуст­ка збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість

відпустки цим категоріям працівників не може перевищувати 28 календарних днів.

Існують подовжені відпустки таколс для працівників лісозаго­тівельних, лісогосподарських, лісозахисних, лісовпорядних під­приємств і виробничих об'єднань, що займаються заготівлею воску і добуванням живиці, а також для працівників підпри­ємств агролісомеліорації, міжгосподарських лісгоспів, постій­них лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, лісопунктів, лісництв і лісозаготівельних діль­ниць, а також лісництв, які входять до складу підприємств ін­ших галузей народного господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, для яких щорічна основна відпустка надається три­валістю 28 календарних днів, при умові, що вони зайняті на ро­ботах, посадах і за професіями, зазначеними у Списку, затвер­дженому постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 570^і.

У лісовпорядних підприємствах правом на цю відпустку ко­ристуються працівники лісовпорядних експедицій та партій, які виїжджають на місце лісовпорядних робіт на польовий період, але не менше ніж на 3 місяці протягом року.

Постійними лісозаготівельними дільницями, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, пра­ця в яких дає право на зазначену відпустку, є виробничі підроз­діли щорічної дії, які мають плановий обсяг заготівлі і вивезен­ня деревини не менше ніж 4 тис. куб. метрів на рік.

Правом на відпустку тривалістю 28 календарних днів не ко­ристуються працівники деревообробних підприємств, цехів (крім шпалорізних цехів і цехів з виробництвом технологічної дран­ки), житлово-комунального господарства, торгівлі та громадсь­кого харчування, які діють як самостійне виробництво, так і в складі лісогосподарських підприємств і об'єднань.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам щорічна основна відпустка на­дається тривалістю до 56 календарних днів. Порядок надання від­пустки зазначеним категоріям працівників затверджений поста­новою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346².

¹ Офіційний вісник України. — 1997. — № 24. — С. 78.

² Там само. — № 16. — С. 73.

Тривалість такої відпустки диференціюється залежно від поса­ди, яку займає працівник, від 28 до 56 календарних днів. Право на таку відпустку мають працівники дошкільних закладів ос­віти, позашкільних закладів освіти, середніх закладів освіти, за­кладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, вищих закладів освіти, закладів післядипломної освіти, навчально-методичних центрів і кабінетів, науково-дос­лідних та інших наукових установ і організацій, науково-дослід­них та наукових підрозділів установ, організацій, підприємств, якщо їхня посада передбачена у названій постанові Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.

Недоліком Закону України «Про відпустки» можна вважати те, що тривалість щорічної відпустки не ставиться ним у залеж­ність від тривалості стажу роботи працівника, за винятком окре­мих категорій працівників, що передбачено ст. 6 цього закону. Законодавством багатьох європейських держав встановлено, що тривалість основної щорічної відпустки залежить від тривалості трудових відносин кожного працівника. їм гарантується відпуст­ка мінімальної тривалості, незалежно від трудового стажу, але у подальшому, чим довше працює особа на підприємстві, тим біль­шої тривалості надається їй щорічна відпустка. При цьому від­пустка виконує також своєрідну функцію стимулювання трива­лої роботи на одного роботодавця.

Вітчизняне законодавство, незважаючи на пропозиції вче-них-юристів, все ж залишило поза увагою залежність тривалості відпустки від стажу роботи, а тому складається ситуація, коли і молоді, щойно прийняті на роботу працівники, і особи, що ма­ють стаж 10—15 років роботи на підприємстві, отримують за за­гальним правилом однакової тривалості щорічну відпустку. 9.3.2. Щорічні додаткові відпустки

Крім щорічної основної відпустки трудове законодавство України передбачає також надання для певних категорій праців­ників додаткових щорічних відпусток. Такі відпустки згідно із Законом України «Про відпустки», існують двох видів і надаю­ться: за роботу із шкідливими та важкими умовами праці та за особливий характер праці.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важ­кими умовами праці передбачена для працівників, які зайняті на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкід-

ливих виробничих факторів. «Списки виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на що­річні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» затверджено по­становою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290^і (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679).

Законом встановлена загальна тривалість цієї відпустки до 35 календарних днів. Конкретна тривалість відпустки визначається колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умови праці та часу зайнятості пра­цівника в цих умовах. Проте цією ж постановою від 13 травня 2003 р. передбачено максимальну тривалість такої відпустки для кожного виробництва, професії і посади, що очевидно супере­чить п. 2 ст. 7 Закону України «Про відпустки» і обмежує права роботодавця та трудового колективу на встановлення конкретної тривалості щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливи­ми та важкими умовами праці. Право на цю щорічну додаткову відпустку мають лише ті працівники, що виконують роботи, пе­редбачені вищезгаданим Списком.

Зазначений Список складається з п'яти книг. Кожна книга поділена на розділи за галузями економіки.

У тому випадку, коли виробництво зазначене без переліку конкретних професій чи посад, то правом на вказану додаткову відпустку користуються всі працівники, які там працюють.

Зазначена додаткова відпустка надається працівникам, які працюють у цих умовах не менше половини робочого дня. Три­валість вказаної відпустки встановлюється пропорційно фактич­но відпрацьованому часу в цих умовах і зазначається в колек­тивному договорі.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за робо­ту зі шкідливими і важкими умовами праці для працівників від­повідного підприємства встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами пра­ці. Така атестація робочих місць за умовами праці відбувається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про поря­док проведення атестації робочих місць за умовами праці» від

¹ Офіційний вісник України. — 1997. — № 48. — С. 22.

1 серпня 1992 р. № 442^і. При її проведенні враховується гі­гієнічна оцінка умов праці відповідно до «Показників та крите­ріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові від­пустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з нега­тивним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства праці та соціальної політики України від 31 грудня 1997 р. № 383/55².

Міністерство праці та соціальної політики України роз'ясни­ло, що у випадках, коли тривалість додаткової відпустки за ре­зультатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість, вказану у Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підпри­ємства. Оскільки максимальна тривалість такої відпустки для конкретного виробництва чи професії визначена вже згадуваною постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р., то Міністерство праці та соціальної політики України не мало до­статніх підстав, аби передбачати тривалість відпустки більшу ніж передбачено цією постановою. Проте, з огляду на ч. 2 ст. 7 Закону України «Про відпустки», можна вважати правомірним надання додаткової відпустки більшої тривалості за результата­ми атестації ніж це встановлено Списком лише в тому випадку, якщо її тривалість визначено у колективному договорі.

Ще одним видом щорічних додаткових відпусток, як було за­значено, є відпустки за особливий характер праці. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про відпустки» існує два види таких відпус­ток:

1) працівникам, робота яких пов'язана з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особли­вих природних географічних і геологічних умовах та умовах під­вищеного ризику для здоров'я;

2) працівникам з ненормованим робочим днем.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, ро­бота яких передбачена «Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нерво­во-емоційним та інтелектуальним навантаженням або викону-

¹ Зібрання постанов Уряду України. — 1992. — № 9. — Ст. 211.

² Офіційний вісник України. — 1998. — № 4. — Ст. 167.

ється в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на що­річну додаткову відпустку за особливий характер праці», затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопа­да 1997 р. № 1290 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679)¹. При визначенні конкрет­ної тривалості таких відпусток у календарних днях існує також законодавча недоречність, як і при визначенні тривалості від­пусток за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці. Тобто як і у попередньому випадку ч. 2 ст. 8 Закону України «Про від­пустки» визначає, що конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колек­тивним чи трудовим договором. Натомість, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. зроблено спробу нор­мативно встановити тривалість відпусток за роботу з особливими умовами праці для конкретних виробництв і робіт.

Тривалість цієї відпустки залежить від часу зайнятості пра­цівника в умовах, що дають на неї право. Право на вказану відпустку мають працівники при умові зайнятості в цих умовах не менше половини тривалості робочого дня.

І нарешті, додаткова відпустка передбачена для працівників, які працюють на умовах ненормованого режиму робочого часу. Вони користуються правом на щорічну додаткову відпустку три­валістю до 7 календарних днів. Конкретна тривалість цієї від­пустки, а також перелік категорій працівників, яким вона нада­ється, встановлюється колективним договором.

Така відпустка надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, а також необхідність періодичного виконання службових обо­в'язків в умовах понад норму робочого часу. Щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.