Реструктуризації підприємств

Для кожного підприємства існує своє співвідношення зовнішніх і внутрішніх факторів, що обумовлюють кризовий стан.

В останні роки в Україні спостерігалась тенденція до збільшення кількості підприємств, на яких виникла кризова ситуація. До основних причин такого стану вітчизняних підприємств відносять: високу собівартість продукції, її низьку якість у порівнянні з продукцією закордонних виробників, не задовільну систему збуту та як наслідок значне падіння попиту і втрати ринкових позицій. Для подалання кризи, як вкрай негативного явища економіки країни в цілому, необхідно насамперед ретельно досліджувати це питання на рівні самого підприємства.

У ринкових умовах господарювання на перший план виходять інтереси покупця, а не продавця, як це було за часів командно–адміністративної системи. Це обумовило необхідність певної трансформації діяльності, але багато підприємств було не в змозі прийняти нові умови діяльності у зв’язку із застарілою ідеологією їх керівників та наявністю деяких з них корисних цілей щодо самих підприємств.

Інтеграція України у світову економіку обумовлює певну її залежність від динаміки, яку формує розвиток провідних країн світу. Тому уповільнення зростання основних показників світової економіки має значний вплив і на Україну.

Оцінка діяльності багатьох промислових підприємств свідчить, що причиною виникнення кризової ситуації ситуації на підприємстві у деяких випадках є низький рівень менеджменту і відсутність на багатьох з них системи контролінгу.

Однією з негативних тенденцій, яка є наслідком незадовільного фінансового стану, є та, що для більшості вітчизняних підприємств, притаманні значні суми кредиторської і дебіторської заборгованості, що в кінцевому підсумку обумовлює їх неплатоспроможність. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом.

Банкрутство та ліквідація підприємства — це не тільки неплатоспроможність і збитки, а й скорочення податкових надходжень до бюджетів різних рівнів, зростання безробіття, що на регіональному рівні веде до соціально-економічної напруги, а на макрорівні сприяє економічній нестабільності. Разом з тим серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що потрапили у скрутне становище тимчасово. Вартість активів таких підприємств набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення досудової та судової санації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити ефективну фінансово-господарську діяльність.

Банкрутство підприємства свідчить про наявність глибокої фінансової кризи, під якою слід розуміти фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: причини (фактори) виникнення, вид кризи та стадія розвитку.

Розвиток кризового стану підприємства проходить декілька стадій. Перша з них складається з двох етапів: перший характеризується відсутністю на підприємстві вільних коштів та можливості пога­сити свої борги; другий — коли власний капітал підприємства не покриває заборгованості.

Другастадія відкриває можливість для визначення шляхів усунення неплатоспроможності підприємства.

Третя стадія — керівництво підприємства та його кредитори при­ходять до якоїсь угоди, яка вирішує долю підприємства.

Однією з головних причин кризи є загострення до критичного рівня внутрішніх суперечностей підприємства, порушення стану рівноваги в його функціональних підсистем.

Причини кризи можуть бути пов'язані з модернізацією і реструктуризацією підприємств, а також з несприятливим впливом зовнішнього середовища; можуть мати техногенний характер, який обумовлений діяльністю людини, або залежати від форс-мажорних обставин.

Управління підприємством як соціально – економічною системою в деякій мірі повинно бути антикризовим. При переході до ринкової економіки в Україні глибока структурна криза прийняла загальний характер, а в галузях, особливо важливих (сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, енергетика) виникли надзвичайні ситуації, які потребують здійснення необхідних заходів для покращення системи управління і організації виробництва, посилення міжгосподарських зв'язків, прогресивних структурних перетворень в економіці. Головний напрямок структурних перетворень – комплексне реформування переважної більшості підприємств у напрямку технологічної модернізації і радикальних змін у системах управління, тобто здійснення реструктуризації підприємств.

Реструктуризація – це проведення перетворень організаційної та виробничої структури підприємства, системи управління відповідно до нового юридичного статусу, тобто здійснення заходів щодо пристосування підприємств до ринкових умов господарювання.

Реструктуризація передбачає перетворення в галузі обсягів та пропорцій виготовлення продукції, методів виробництва, відносин власності й управління. Це також і визначення нової стратегії діяльності підприємства шляхом приватизації, модернізації, пошуку інвесторів, дослідження ринку, освоєння нової продукції, зміни внутрішньої організації підприємства та ін. На практиці використовується декілька видів реструктуризації:

– макроекономічна реструктуризація яка полягає в тому, що перетворення відбуваються в структурі національної економіки як єдиного цілого соціально – економічного організму і які спрямовані на досягнення довгострокових економічних цілей;

– мікроекономічна реструктуризація – полягає у тому, що всі структурні перетворення відбуваються на окремих підприємствах і спрямовані на докорінні перетворення в їх структурі з метою адаптації до нових ринкових умов господарювання.

У залежності від визначеної мети і ситуації, яка склалась, на підприємствах здійснюють заходи для виправлення несприятливих тенденцій або реструктуризацію. Реструктуризацію для виправлення загрозливого становища здійснюють у тому разі, якщо підприємство є збитковим або знаходиться на грані банкрутства. Вона здійснюється з метою його збереження та подальшого виживання. Показниками такої ситуації можуть бути: значне зниження обсягу виробництва; неможливість повернення виплати кредитів або сплати відсотків по їх одержанню в зазначений період; падіння рівня рентабельності; зниження рівня конкурентоспроможності і зниження частки ринку збуту тощо.У цьому випадку реструктуризація для виправлення становища пов'язана з розробкою системи заходів, які спрямовані на покращення фінансового стану підприємства. Але реструктуризація підприємства здійснюється не тільки у разі його збитковості або находження у стані банкрутства. Реструктуризація може здійснюватися і тоді, коли підприємство знаходиться в доброму фінансово – економічному стані. У такому випадку використовується інший вид реструктуризації – реструктуризація спрямована на розвиток, метою якої є здійснення розроблених заходів, спрямованих на зростання конкурентоспроможності підприємства, розширення сфери діяльності, зміцнення його позицій на ринку. Реструктуризація, спрямована на удосконалення управління та реструктуризація, спрямована на розвиток не відокремлені одна від одної і можуть здійснюватися як окремо, так і спільно.

У залежності від того, яку частку структури підприємства охоплює реструктуризація, виділяють:

– предметну реструктуризацію, метою якої є здійснення докорінних змін в технології й технічних засобах підприємства;

– організаційну реструктуризацію, яка передбачає здійснення системи заходів пов'язаних з організаційно – економічними перетвореннями, зміною юридичного статусу підприємства.

У залежності від завдань, які вирішуються підприємством, реструктуризація за масштабами може бути комплексною (всебічною) або частковою (обмеженою). За видами реструктуризація поділяється на управлінську, технічну, економічну, фінансову та організаційно – правову.

Реструктуризація має дві форми – оперативну і стратегічну. При оперативній реструктуризації тривалість здійснення, як правило, 3–4 місяці, і вона передбачає різке підвищення ефективності діяльності підприємства. Але в умовах нестабільної економічної ситуації підприємство незабаром може знову опиниться у кризовому стані. Щоб запобігти виникнення подібного явища необхідно проводити стратегічну реструктуризацію підприємства, яка спрямовується на забезпечення його довгострокової конкурентоспро–можності на вітчизняному і міжнародному ринках.

Реструктуризація для кожного підприємства потребує індивідуального підходу до вирішення завдання виходу його із кризового стану. Розробка концепції повинна базуватися на чітко визначеній і сформульованій меті реструктуризації підприємства (організації) і включачи:

– аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на результативність діяльності підприємства (організації);

– вибір варіанта (виду) реструктуризації;

– обґрунтування стратегічного розвитку підприємства;

– оцінку можливостей подолання труднощів у період реструктуризації;

– розробку бізнес – плану для реструктуризованого підприємства.

Головне завдання реструктуризації полягає в ліквідації накопичених глибоких структурних деформацій. Вона відбувається на основі реорганізації виробництва шляхом ліквідації неефективних ланок, розподілу і об’єднання структурних підрозділів, зміни фізично і морально застарілих основних виробничих фондів, випуску нової продукції, впровадження нової техніки і технології. Сенс реструктуризації полягає у тому. щоб забезпечити високі темпи розвитку сучасних ефективних конкурентоспроможних виробництв і видів діяльності підприємств (організацій).