Власне українська та іншомовна лексика

В лексиці української мови за походженням розрізняють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.

Серед успадкованих найдавнішими є слова

індоєвропейського походження. Це назви частин тіла, природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, кров, око, язик, ніс, сонце, дерево, стояти, їсти, життя тощо.

Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах із певними фонетичними змінами: чоловік, шия, рот, тіло, мило, душа, сторона, межа тощо.

Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, правда, кривда, честь.

Власне українська лексика - це слова, що створилися и українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови: людина, держава, громада, приміщення, оранка, сіяч, зайвий тощо.

В сучасній українській мові вживаються й іншомовні слова, тобто засвоєні з інших мов. Вони влилися до складу української мови з різних джерел. Запозичуючи їх, підпорядкувала своїм законам фонетики й граматики, пристосувала до правил українського словотвору і семантичних систем.

Найбільшим джерелом, з якого вливалась до українського словника іншомовна лексика, була російська літературна мова. Тому в складі літературної лексики багато слів, утворених за зразками морфологічної структури відповідних слів у російській мові.

У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження. Вони означають: назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит;

назви побутових предметів: парус, миска, ванна; поняття церковно-релігійного вжитку: ангел, антихрист, монастир, піп, літургія;

слова-терміни, що належать до різних галузей науки, культури, мистецтва: апостроф, діафрагма, логіка, математика, ідея.

власні імена: Софія, Олена, Василь, Петро, Олександр, Олексій.

В українській мові чимало слів латинського походження, вони належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології: реакція, ангіна, операція, ординатор, екзамен, студент, секретар, адміністрація.

З латинської мови запозичені деякі імена людей: Юлія, Валерій, Віктор, Віталій, Павло.

Українська мова також засвоїла певну кількість слів з французької, німецької, англійської, голландської, скандинавської та інших мов світу.

Основу лексичного складу мови становить загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним фоном для інших видів лексики.

Лексику за сферою використання можна поділити па групи:

- науково-термінологічна лексика, яка обслуговує сферу науки й наукової та професійно-виробничої діяльності;

офіційно-ділова лексика - використовується в публіцистичному та офіційно-діловому стилях;

- професійно-виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва.

Кожна професія має своє коло професійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, і офіційно-виробнича лексика, і загальновживані слова, що використовуються в даній сфері й набувають фахового значення.

Слова - терміни, слова-професіоналізми

Терміни - це слова або словосполучення, які вживаються в науковій, публіцистичній, діловій сфері мовлення для точного вираження понять і предметів.

Діловому стилю характерна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство, справочинство), запозичується з інших мов (банк, бюджет), утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних слів (фототелеграф).

В основному, значення термінів зафіксовані у державних стандартах, тлумачних, термінологічних словниках, довідниках. До вживання термінів ставляться такі вимоги: - термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі;

термін повинен вживатися з одним (закріпленим за ним у словнику)значенням;

при користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм: якщо словник дає лише певні форми, то утворювати ще якісь слова для власного вжитку забороняється. Отже, терміни - це така група слів нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звірення із словником, повсякчасного поновлення в пам'яті значення потрібних для роботи найменувань.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва має свою термінологію. Науково-технічний прогрес поповнив мову новими поняттями, що властиві різним професіям. Мова представників різних галузей виробництва дедалі збагачується, і цей процес відбувається завдяки формуванню мови працівника будь-якої професії, збагаченню науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією, появі нових понять.

Медична термінологія - це комплекс термінологій великої кількості медично-біологічних, клінічних і фармацевтичних дисциплін. Можна виділити три основні групи термінів.

1-а група- анатомічна й гістологічна номенклатури, що охоплюють найменування анатомічних й гістологічних утворень (номенклатура - перелік назв, термінів, тощо, які вживаються в якій-небудь галузі науки, виробництва і т.д.).

2-га група - клінічна термінологія. До неї належать терміни терапії, хірургії, акушерства й гінекології, неврології, офтальмології, психіатрії та ін..

3-тя група - фармацевтична термінологія. Сюди слід віднести назви лікарських форм, лікарських засобів, хімічну номенклатуру латинською мовою, назви лікарських рослин.

Клінічна термінологія - це всі ті терміни, з якими студент-медик зустрічається на лекціях з різних клінічних дисциплін. На відміну від анатомічно- гістологічної номенклатури, де вкоренилась латинська мова, в клінічній термінології слова переважно давньогрецького походження. Передусім з нього беруть початок назви медичних дисциплін: терапія, педіатрія, хірургія, психіатрія та ін. Переважне вживання слів давньогрецької мови пояснюється не лише історичними причинами. Справа в тому, що більшість клінічних термінів, є не простими, а складними словами, тобто складаються з двох, трьох, і навіть більшої кількості елементів. Наприклад, замість одного похідного грецького слова " enteritis" (enteron- кишка, itis-суфікс,що означає запалення), на латинській мові довелося б сказати "inflammtiointestinitenus - запалення топкої кишки". Тому грецькі терміни виявились більш зручними. Властивістю клінічної термінології є її системність, яка зумовлена вживанням слово-утворюючих елементів: "корінних" слів, префіксів, суфіксів, що позначають відповідні медичні поняття. Фармацевтична термінологія. Міжнародна організація охорони здоров'я встановила в якості "міжнародної мови" для лікарських засобів латинську мову. Рецепти в більшості країн світу пишуться латинською мовою. Останнім часом розробляються рекомендації й правила зі складання міжнародних патентованих назв лікарських рослин. Для цього складаються списки складів, за якими лікар міг би легко визначити, до якої групи ліків відноситься новий засіб: наприклад, - cillnum вказує на препарати групи антибіотиків-пеніцилінів (okacillinum). Тільки, засвоївши близько 800 слів та словоутворюючих елементів латинського і грецького походження, можна набути достатню підготовку для швидкого, успішного просування и орієнтації в складних лабіринтах професійної мови.

Професіоналізми - це слова або вислови, властиві мові вузької професійної (рідше соціальної) групи людей.

Професіоналізми виникають у двох випадках:

коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології (рибальство, полювання);

коли виникають розмовні неофіційні замінники, наявних у галузі термінів.

Друга група професіоналізмів - це загальнозрозумілі слова, досить поширені, активно поповнюються, але вони не належать до літературної мови Наприклад:

терміни професіоналізми

Трансплантація пересадка
Трансфузія переливання
Гіперемія повнокров'я
Гіпоксія недостатність кисню в крові

Ін'єкція укол

До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному значенні із якоїсь професійної сфери. Поки професіоналізми вживаються лише в усному мовленні і не виходять за межі відомства - шкода від них невелика; для ділових документів споріднених установ вживання професіоналізмів можливе і зрозуміле, але для міжвідомчих справ вони не бажані.

Що вища культура мови, тим менше буде можливостей для появи професіоналізмів, особливо в діловому мовленні.

Фразеологізми - це стійкі словосполучення, які часто повторюються дослівно або з незначними змінами, прислів'я і приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова, що мають не менше двох слів і вживаються в переносному значенні. Кожне словосполучення має певне значення, образно характеризує чи інформує про особу, істоту, неістоту, дію, ознаку, передає народну мудрість.

Значну частину загальновживаних фразеологічних одиниць сучасної української мови становлять переосмислені професіоналізми. Серед цієї групи фразеологізмів виділяють ті, що пов'язані з виробничою діяльністю, зокрема:

медицина - замилювати очі, найкращі ліки, заморозити кров у жилах, прикусити язик, язик без кісток, зарубати на носі, дивитись крізь пальці.

В діловому спілкуванні фразеологізми вживають здебільшого у усному мовленні (бесіді, лекції, промові). В окремих випадках вони використовуються, як розгорнені пояснення до окремих слів, щоб наголосити на тому чи іншому факті, підкреслити щось, а найчастіше - як засіб влучного і образного вираження певного значення, надання мові емоційного забарвлення. Але надмірне вживання і застосування фразеологізмів іноді недоречне і небажане. Зовсім інша ситуація з уживанням фразеологізмів у писемній формі ділового й наукового стилів. У писемному діловому мовленні, зокрема в офіційних документах, вживання фразеологізмів не допускається.

При підготовці до практичного заняття студент повинен знати: