Художній метод

Художній (або творчий) метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного від­творення світу. Саме поняття «метод» означає спосіб пізнан­ня, поняття художнього методу — спосіб образного пізнання дійсності. Категорія художнього методу є однією з най­молодших у теорії літератури: вона виникла на рубежі 20— 30-х років XX століття в радянському літературознавстві та естетиці. Однак молодою є лише назва категорії, сама ж вона, за виразом професора О. М. Соколова, «...в її елементар­ній формі народилася разом з мистецтвом. Немає твору мистецтва без художнього методу, як немає наукового дослідження без наукового методу» [62, 63\.

Дослідники не мають одностайної думки щодо при­роди художнього методу. «Одні вчені визначають його як сукупність художніх прийомів і засобів; другі — як принци­пи естетичного відношення мистецтва до дійсності, треті — як систему світоглядних спрямовуючих творчості» [7, 156]. Однак зводити суть художнього методу лише до спільності прийомів, світогляду чи ставлення митця до дійсності було б помилковим та однобічним. На формування художньо­го методу, як правильно зауважує Ю. Борєв, впливають усі ці три фактори: «дійсність в її естетичному багатстві, світогляд в його історичній та соціальній визначеності й художньо-розумовий матеріал, накопичений у попередні періоди» [7, 158].

Ч

В історії літератури можна виокремити такі художні методи: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, символізм, модернізм. Академік П. Сакулін в образній формі малює міні-портрети майже всіх художніх методів (за старою термінологією він іме­нує їх у своїй праці 1928 року «літературними стилями»): «Класицизм — струнка фігура воїна в гордій позі, з велич­ною простягнутою рукою. Сентименталізм — ніжна, тен­дітна дівчина; сидить, підперши підборіддя рукою; на обличчі — сумна задума; очі замріяно спрямовані вдале­чінь: на віях виблискує нависла сльоза. Романтизм — кра­сивий юнак у плащі й крислатому капелюсі; кучеряве во­лосся розвівається за вітром; зір, що палає від захвату, звернений до неба. Художній реалізм — зрілий чоловік із здоровим кольором обличчя, зі спокійним і вдумливим поглядом. Натуралізм — нечупарне одягнутий чоловік у картузі; волосся стоїть дибки, в руках — нотатник, на ре­мені висить кодак; неспокійно й критично озирається по сторонах. Символізм — нервова молода людина; сильно жестикулює; голосно і протяжно декламує вірші про метафізичну красу потойбічного світу» [61, 230].

Часом дослідники намагалися звузити кількість худож­ніх методів до двох. Той же П. Сакулін визначає два «типи стилів»: реалізм та ірреалізм. Л. Тимофеев говорить про два «типи творчості» — реалізм і романтизм. До літератури XX століття вчені нерідко застосовують протиставлення двох методів — реалізму й модернізму. Ці та інші спроби дихотомічної класифікації художніх методів сходять до відомої суперечки «давніх» і «нових», що тривала в літературі з другої половини XVII до початку XIX століття. Сутність цієї полеміки полягала в розв'язанні проблеми: хто краще вмів зображати людську природу — античні автори («давні») чи національні письменники Нового часу («нові»). Як зазначає Д. Наливайко, «в цей час і набуває великого по­ширення дихотомічний поділ європейської літератури, яка в різних авторів виступає під різними назвами: „наївної" і „сентиментальної" поезії у Шіллера, „класичної" і „роман­тичної" — у братів Шлегелів, „південної" і „північної" — у мадам де'Сталь і т. п.» [46, 192]. Очевидно, що всі ці минулі та сучасні поділи є насамперед типологічними, а не періодизаційними. Вони були покликані визначити поза­часові типи творчості, тобто типи ідейно-естетичного пізнан­ня світу та його образного відтворення. Іншими словами — різні художні методи. Тому, думається, доречно говорити про художній метод і тип творчості, поняття, що нерідко розгалужуються, — як синоніми.

— 342 —

Кожний художній метод (за винятком хіба що модер­нізму) має відповідний літературний напрям. Напрям кори­стується певним методом, заснований на ньому. Літератур­ний напрям — це конкретно-часовий визначник художнього методу. Адже метод як шлях художнього пізнання не обмежений часовими та географічними рамками, хоч і є історично зумовленим. Напрям же є спільністю митців на основі методу; він пов'язаний з певною добою та країною (країнами). Так, говорячи про реалізм як метод, як спосіб образного пізнання світу, маємо на увазі позачасову катего­рію. Реалізм — художній метод Шекспіра і Сервантеса, Дефо і Лессінґа, Діккенса і Франка, Драйзера і Гончара. Але реа­лізм як сформований літературний напрям виникає лише у 30-ті роки XIX століття, маючи конкретну естетичну про­граму й широку спільність митців. Тому відомі терміни «реалізм Відродження» і «реалізм Просвітництва» або менш поширений «античний реалізм» можуть бути застосовані лише до реалізму як методу, якому притаманні, на думку С. Петрова, три основні риси: 1) універсальність у зображенні людини, 2) соціальний і психологічний детермінізм, 3) істо­рична точка зору на життя [52, 12]. З реалізмом як літе­ратурним напрямом ці терміни нічого спільного не мають. Так само, наприклад, помилково розглядати серед низки напрямів минулого «середньовічний символізм» (термін цей запропонований Ю. Борєвим). Середньовічне мистецтво, дійсно, вщерть наповнене символами та алегоріями. Але про існування напрямів у добу середньовіччя взагалі неможли­во вести мову. Категорія напряму народжується лише у другій половині XVI сторіччя. За справедливим виразом А. Гуревича, «символізм середніх віків — спосіб інтелекту­ального освоєння дійсності» [36, VII, 302]. Тобто — худож­ній метод. Виникнення символізму як літературного на­пряму відбувається у французькій поезії у другій половині XIX століття — в конкретний час і в конкретному місці.

Категорію художнього методу необхідно сприймати не догматично та абстрактно, що, на жаль, часто-густо робило­ся в радянському літературознавстві. Художній метод — це не абстрактно-поняттєвий, але живий, образний регулятор творчої діяльності. Методи не є усталеними формами. Вони співіснують, взаємопроникають, збагачують один одного. Різні художні методи поєднуються і в окремому літе­ратурному напрямі, і в індивідуальному стилі письменника. Категорія методу покликана допомогти дослідникові у вив­ченні творчості окремих авторів, напрямів та епох, на­ближатися до розуміння закономірностей і парадоксів літе­ратурного розвитку.

— 343 —